WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Феномен емпатії у психологічних дослідженнях - Реферат

Феномен емпатії у психологічних дослідженнях - Реферат


Реферат на тему:
Феномен емпатії у психологічних дослідженнях
Принцип гуманізації суспільства особливо підкреслює питання про роль сім'ї у розвитку особистості дитини. Родина є первинною і необхідною передумовою формування емоційно-стабільної особистості. Характер спілкування батьків з дитиною значною мірою визначає її подальший розвиток. Так, у колі сім'ї виникають перші соціальні зв'язки й комунікації дитини з дорослим; саме в родині дитина активно засвоює та сприймає життєві взірці, суспільні норми, звички та традиції того суспільного прошарку, до якого належить. Сім'я формує емоційні засади та скеровує на накопичення життєвого досвіду, складовою якого є емоційний досвід, який людина використовує протягом усього життя, налагоджуючи контакти з іншими людьми. Коли об'єктом емоційного сприйняття стають інші люди, у суб'єкта виникає особлива властивість - емпатія.
Узагалі дослідженню феномена емпатії присвячено значну кількість публікацій, але досі цей феномен залишається предметом гострих дискусій з боку філософів, психологів, педагогів, митців. Як психологічне явище емпатія нам відома з часів античності. Зокрема, давньогрецькі стоїки стверджували, що існує особлива духовна спільність між людьми, завдяки якій вони співчувають один одному. У Стародавній Греції співчуття цінувалось настільки високо, що заслуговувало спеціального предмета поклоніння, а в Давньому Китаї співчуття було залучено до реєстру основних чеснот людини.
За даними Т.Гаврилової, у давньогрецькій і європейській філософії відгук на страждання інших людей називали поняттям "симпатія": від грецького pathos (почуття), а префікс syn позначав "з", тобто "відчувати з кимось, співчувати". Поряд зі словом "симпатейя" в грецькій мові було слово "емпатейя" - "почувати в, вчуватися".
Т.Рібо зазначав, що "симпатія в етимологічному значенні, що виражає її справжній смисл, складається з тотожних нахилів двох чи кількох індивідуумів одного й того ж чи різних видів". Автор у своїй роботі "Психологія почуттів" (1897 р.) простежив еволюцію симпатії від елементарних до найвищих форм та виділив три головні стадії її еволюції: "перша, фізіологічна, являє собою узгодження рухових прагнень - це синергія; друга, психологічна, є узгодженням почуттів - це синестезія; третя, інтелектуальна, є результатом спільності уявлень чи ідей, пов'язаних з почуттями чи рухами" [9, с.206].
У етичних системах А.Сміта, Г.Спенсера, А.Шопенгауера розглядається термін "симпатія", який виступає основою совісті, справедливості й альтруїзму. А.Сміт писав: "...джерело нашої чутливості до страждань сторонніх людей лежить у нашій здатності переноситись уявою на їх місце, в здатності, яка надає нам можливість уявляти собі те, що вони відчувають, зазнавати таких самих відчуттів" [4, с.45]. Учений припускав, що симпатія виникає іноді безпосередньо при одному лише погляді на відчуття інших людей.
Г.Спенсер визначав симпатію як здатність співчувати людям, виявляти зацікавленість у їхньому житті. З ускладненням суспільних форм ускладнюється й зміст симпатії, а з ускладненням психічного розвитку людини - характер її виявлення.
За А.Шопенгауером, люди співчувають усьому живому. Таке припущення випливало з розуміння страждання як властивості самого життя. У процесі співчуття людина втрачає відчуття відмінності між собою та кимось іншим.
Г.Шелер, на противагу раціоналізму етичних систем, подав специфіку симпатії як первісну форму відносин між людьми. На його думку, симпатія - це не тільки переймання почуттів іншої людини, це акт, спрямований на пізнання особистості іншої людини як найвищої цінності. У акті симпатії виявляються потенційні можливості людини - від низького рівня (вегетативного) до вищого (духовного). Виходячи з цього, Г.Шелер розробив класифікацію форм симпатії: від нижчих (наслідування, чуття) рівнів до вищих (злиття з об'єктом симпатії, ідентифікація з його переживанням, участь у переживанні іншої людини з паралельним збереженням власних почуттів суб'єкта).
М.Обозов зауважив, що "симпатія є емоційно-позитивною установкою на об'єкт. При взаємній симпатії емоційно-позитивні установки створюють цілісний внутрішньо-груповий (внутрішньо-парний) стан задоволення взаємодією (безпосередньою або опосередкованою)" [4, с.49].
С.Головін визначає симпатію як "стійке схвалюване ставлення людини до інших людей, їх груп або соціальних явищ, яке проявляється у привітності, доброзичливості, захопленні, що спонукає до спілкування, надання уваги, допомоги тощо".
У психологічній літературі поняття "емпатія" отримало розповсюдження на початку 50-х років ХХ сторіччя. У більш ранніх роботах дослідники частіше користувались поняттям "симпатія", вживаючи його у широкому сенсі: як розуміння, чуйність, емоційна співпричетність. У радянській психології термін "емпатія" з'явився тільки на початку 70-х років ХХ сторіччя у зв'язку з дослідженням Т.Гаврилової.
За визначенням, емпатія (від грецького empatheia - співпереживання) - розуміння емоційного стану, проникнення-вчуття у переживання іншої людини. Термін "емпатія" введений у психологію Е.Тітченером, який узагальнив ідеї, що розвивались у філософській традиції про симпатії з теоріями вчуття Е.Кліффорда та Т.Ліппса.
За Т.Ліппсом, вчуття - це специфічний вид пізнання суті предмета чи об'єкта. Вчуття в іншу людину базується на бажанні знайти в ній свої переживання. Співчуття до інших людей можливе тому, що людина наповнює їх переживання власним досвідом. Таким чином отримує своє пояснення природа альтруїстичної поведінки людини.
У період становлення психології як наукової галузі основним джерелом тлумачення поняття "емпатія" слугували праці Т.Рібо, В.Штерна та інших учених.
Симпатію як первинну емоцію, на основі якої розвиваються соціальні почуття, розглядав у своїх працях саме Т.Рібо. Цю лінію продовжував В.Штерн та зазначав, що вже у 2-3 роки дитина спроможна перейматися почуттям іншого, ідентифікувати себе з об'єктом симпатії та робити альтруїстичні вчинки.
З часу введення Е.Тітченером до психології терміна "емпатія" останній наповнився іншими ознаками й тлумаченням.
На думку З.Фройда, емпатія сприяє встановленню відповідного відношення до акту сприймання психічних станів. Так, окремий механізм емоційного залучення людини до переживань іншої змушує навіть у первісному акті сприймання будь-якої емоції відчувати певні переживання.
У
Loading...

 
 

Цікаве