WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологічні основи моделювання процесу рівневого навчання - Реферат

Психологічні основи моделювання процесу рівневого навчання - Реферат


Реферат на тему:
Психологічні основи моделювання процесу рівневого навчання
Психологічні аспекти навчання завжди залишаються в центрі уваги педагогів і психологів. Традиційні моделі навчання основну увагу вчителя спрямовували на засвоєння учнями певної суми знань, тобто фактологічного матеріалу. Друге за важливістю місце посідало засвоєння певних загальнонавчальних та спеціальних умінь та навичок. Саме володіння знаннями, навичками та уміннями контролювалось та оцінювалось вчителем. Така спрямованість навчання часто викликала перевантаження учнів, спонукала їх до механічного запам'ятовування великого обсягу інформації, знижувала їх інтерес до оволодіння знаннями і, відповідно, пізнавальну активність.
Останнім часом педагоги та психологи шукають відповіді на питання: "Як зробити навчання найбільш ефективним, водночас виключивши учбове перевантаження учнів?", "Як сформувати в учнів стійку мотивацію до навчання?", "Як зробити, щоб випускник школи був не тільки освіченою людиною, яка володіє конкретним обсягом базових знань, але й став внутрішньо вільним, з незалежним розкутим мисленням, з особистою відповідальністю, самостійністю, активною життєвою позицією?"
Пошук відповідей на ці питання ведеться одночасно в кількох напрямках. По-перше, робляться спроби розробити нову сучасну модель організації всього навчально-виховного процесу в Україні. По-друге, намагаються вдосконалити існуючу модель процесу навчання. Показовими в цьому напрямку є розробка та впровадження в практику нових навчальних програм та шкільних підручників. І нарешті, набуває нового змісту традиційне диференційоване навчання, яке в сучасних умовах знайшло розвиток у теорії так званого "рівневого навчання".
Аналізуючи сучасні психолого-педагогічні позиції та практичний досвід, можна виділити принаймні два підходи до вирішення питання розробки моделі організації навчально-виховного процесу. Перша, традиційна модель організації навчально-виховного процесу робить акцент на набуття учнем переважно теоретичних знань, на просування вперед нормованими, чітко окресленими етапами навчання, які реалізуються лише у визначеному віці, на заплановану заздалегідь структуру певного типу уроку.
Друга, перспективна модель організації навчально-виховного процесу розглядає навчання не тільки як результат, а насамперед, як процес і засіб саморозвитку і самоактуалізації особистості учня. Теоретичні та абстрактні знання доповнюються і збагачуються практичними, експериментально-дослідними, які учень здобуває в школі і поза нею. Учень сам обирає напрямки навчальної діяльності і разом із вчителем приймає рішення щодо вибору змісту і обсягу навчальної праці.
Зрозуміло, що сьогодні і перша, і друга моделі мають як свої позитивні сторони, так і суттєві недоліки. Традиційна модель забезпечує систематичне засвоєння знань, але часто перевантажує пам'ять учня занадто великим за обсягом абстрактним теоретичним матеріалом. Перспективна модель може забезпечити більш повну самоактуалізацію особистості учня згідно з його індивідуально-фізіологічними особливостями і потребами, але не гарантує системності в оволодінні певним зафіксованим обсягом знань [4, 1-2].
Розбудова в Україні національної навчально-виховної системи, яка б відповідала реаліям сьогодення, можлива на шляху інтегративного підходу як до означених вище моделей, так і до тих ідей, які пропонуються нині педагогами і психологами, як науковцями, так і практиками.
З метою вдосконалення процесу навчання досить часто змінюються шкільні програми та підручники. Сучасні програми розставляють нові акценти в питаннях методики викладання предметів шкільного курсу. Так, наприклад, у пояснювальній записці до програми з історії читаємо: "Прикметами сучасного уроку є відсутність стандартних ознак у його структурі та методиці, розмивання меж між його елементами. Учні все частіше виявляють своє історичне мислення не під час опитування матеріалу чи при його закріпленні, а безпосередньо в процесі аналітичної роботи над новим матеріалом. Критерієм оцінки їхньої роботи є не стільки обсяг матеріалу, що залишається в пам'яті, скільки вміння його аналізувати, узагальнювати, активно використовувати в нестандартній (позанавчальній) ситуації; вміння самостійно добувати знання, вести пошуково-дослідницьку роботу" [7, 7].
Психологи і педагоги-практики дійшли висновку, що сучасне навчання потрібно вести на якісно новому рівні. Учень на уроці повинен не тільки опанувати певною сумою знань, умінь та навичок, але навчитись їх використовувати як за певною схемою, так і в нових нестандартних умовах. Навчання повинно створювати атмосферу зацікавленості, небайдужості до матеріалу, що розглядається на уроці, спільного пошуку вирішення навчальної задачі. Сучасне навчання має бути проблемно-діалогічним, проблемно-пошуковим, проблемно-дослідницьким. Вчитель покликаний спонукати розвиток емпіричного та теоретичного мислення учнів, насамперед таких його якостей, як самостійність, гнучкість, критичність, оригінальність.
Школа повинна створювати умови, які б забезпечували розвиток мислительних здібностей учнів, підтримували їх пізнавальну активність і виключали перевантаження пам'яті школярів фактологічним матеріалом.
В останні роки в школах все активніше працює психологічна служба і з'являється реальна можливість максимально враховувати індивідуально-психологічні особливості учнів: їх вольову сферу, здібності, інтереси, темперамент і динаміку психологічного розвитку. В умовах традиційної класно-урочної системи навчання вчителі здійснюють індивідуальний підхід, який передбачає розумне поєднання фронтальних, групових та індивідуальних форм роботи. Поглиблюється диференціація навчання, яка має за мету забезпечити базовий рівень знань кожному учневі, а здібним учням надати можливість глибше опанувати предмет. Іншими словами, прикладний рівень - для всіх учнів, творчий - для здібних. Адже сьогодні більшість психологів і педагогів зазначають, що хоча творчий рівень оволодіння навчальним матеріалом бажаний, та практика свідчить, що досяжний далеко не для кожного учня загальноосвітньої школи. Враховуючи, що творчий рівень навчання передбачає достатній розвиток теоретичного мислення, слід зазначити таке. У школі першого та другого ступенів навчання треба звернути увагу на розвиток переважно емпіричного мислення. Але частина завдань, що пропонуються учням, повинна спонукати розвиток у них також теоретичного мислення. В школі ж третього ступеня навчання основну увагу слід звернути на розвиток теоретичного мислення. Враховуючи індивідуальні психолого-фізіологічні особливості дітей, треба, на жаль, констатувати, що не всі діти здатні розвинути своє мислення до теоретичного рівня, який забезпечує творче навчання.
Завдання сучасної загальноосвітньої школи - забезпечити максимальний розвиток здібностей кожної дитини, причому намагатися створити сприятливі умови для
Loading...

 
 

Цікаве