WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Про актуальність психологічної підготовки майбутнього вчителя до спілкування з учнями - Реферат

Про актуальність психологічної підготовки майбутнього вчителя до спілкування з учнями - Реферат


Реферат на тему:
Про актуальність психологічної підготовки майбутнього вчителя до спілкування з учнями
Відродження національної системи освіти й виховання потребують відійти від авторитарної педагогіки, відновити гуманістичну школу, пройняту добротою, увагою та повагою до дитини, вірою в її можливості та здібності, а також подолати девальвацію загальнолюдських гуманістичних цінностей і національного нігілізму.
Головним принципом національної програми "Освіта" (Україна ХХI ст.) проголошується гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні гармонії стосунків людини та довкілля, суспільства і природи.
Сучасна школа покликана створити педагогічні умови для розвитку особистості кожного учня на основі максимального врахування раннього виявлення здібностей та їх цілеспрямованого розвитку, самовизначення. Вона має орієнтуватися не лише на підготовку дитини до майбутнього життя, а й на забезпечення повноцінності її життя на кожному з вікових етапів. Відомий американський учений К.Роджерс визначає особистість як унікальну та безумовну цінність, у яку закладено потенціал до саморозвитку. Головний напрям саморозвитку, за К.Роджерсом, є зміцнення довіри до себе та інших, зростання самоповаги та зближення з ідеальним "Я". Предметом виховання у цьому розумінні є уявлення учня про себе, ставлення до себе, а завдання педагога укріплення віри молодої людини в себе, у свої можливості [2, 3, 4].
Педагогічна діяльність нерозривно пов'язана зі спілкуванням і будується за його законами. Тому цілком зрозуміло те, що проблеми комунікації завжди перебували в центрі уваги педагогів і психологів. Проте, якщо раніше проблематика педагогічного спілкування зводилася здебільшого до комунікативного забезпечення навчального процесу, то останнім часом педагогічну теорію і практику дедалі більше цікавлять особистісні аспекти педагогічного спілкування. При цьому особистість учителя розглядається не тільки як носій знань, етичної норми, традиції, а і як носій своєрідності індивідуальних властивостей, що змінюються в педагогічному процесі.
Характер спілкування педагога з дітьми це фундамент, на якому будується вся педагогічна діяльність. Загальноприйнятої типології спілкування "педагог-учень", що задовольняла б усіх науковців, не існує. Так, Е. Берн спирається на популярну у психології концепцію внутрішніх позицій "дорослий-дитина", "дорослий-дорослий" [2]. А.Мудрик виділяє дві характеристики спілкування: довірливість та інтенсивність. Його класифікація містить чотири типи педагогічного спілкування: інтенсивний довірливий, інтенсивний недовірливий, неінтенсивний недовірливий, неінтенсивний довірливий [4]. Цікавою є пропозиція Н. Анікеєвої щодо ігрового стилю спілкування, який дає змогу об'єднувати ділове та особистісне спілкування [9]. У свою чергу К. Роджерс характеризує спілкування педагога з гуманістичної позиції, що виявляється в чотирьох особливостях: емпатійному розумінні, відкритості особистості, довірі до можливостей та здібностей учня, щирості у виявленні своїх почуттів. Саме така позиція педагога забезпечує найповніше розкриття особистості кожного учня і реалізується у процесі педагогічного спілкування [9].
Педагогічне спілкування визначається у психології як система взаємодії вчителя й учнів, змістом якої є обмін інформацією, навчально-виховний вплив, організація стосунків, а також сприймання педагогом школярів і трансляція їм своєї особистості. Змістом спілкування є, передусім, обмін інформацією, організація вчителем взаємодії з учнями та взаєморозуміння за допомогою різноманітних комунікативних засобів. Організовуючи життєдіяльність школярів, спрямовуючи їхню поведінку, створюючи умови для розвитку мотивації навчання, педагог вступає в безпосередній контакт з учнями. У процесі спілкування відбуваються міжособистісні взаємовпливи як у вербальній, так і невербальній формах. Така взаємодія неможлива без оптимального обміну інформацією. Значне місце в цьому процесі займає взаємопізнання вчителя й учнів. Отже, педагогічне спілкування у широкому розумінні поєднує комунікативні, інтерактивні та перцептивні процеси в системі "вчитель-учні".
Особливе місце в професійній майстерності вчителя належить культурі педагогічного спілкування. Відповідно до прийнятого в соціальній психології розрізнення соціально-перцептивного, комунікативного та інтерактивного аспектів спілкування, культуру педагогічного спілкування можна розглядати як єдність цих аспектів, виділяючи в її структурі відповідно перцептивну, комунікативну та інтерактивну складові.
Перцептивний аспект культури педагогічного спілкування характеризує здатність учителя адекватно, неупереджено і точно сприймати особистісні властивості та конкретні вчинки учнів, тонко відчувати їх мотиви і переживання, розуміти індивідуальні й вікові особливості школярів. Інтерактивна складова комунікативної культури вчителя проявляється у способах і прийомах виховного впливу на учнів, стратегіях і тактиках організації педагогічної взаємодії. Комунікативний аспект культури педагогічного спілкування характеризує інформаційно-смислову сторону педагогічної взаємодії, здатність учителя чітко, зрозуміло і грамотно висловлювати свої думки й почуття, володіти лексичним багатством мови, вербальними і невербальними засобами інформаційного впливу на учнів.
Зрозуміло, що така диференціація має відносний характер. Так, сприймання і розуміння вчителем індивідуальних властивостей учнів (соціальна перцепція) безпосередньо впливають на вибір відповідних способів їхнього виховання (інтерація). У свою чергу, вибрані способи і прийоми педагогічного впливу вимагають адекватного мовленнєвого втілення (комунікація). Усі сторони культури педагогічного спілкування тісно взаємопов'язані.
Культура педагогічного спілкування проявляється не тільки в тому, наскільки точно і неупереджено вчитель сприймає учнів, розуміє їхні почуття й індивідуальні особливості, а й у способах і прийомах, які він використовує для організації педагогічної взаємодії, здійснення виховного впливу на школярів. У спілкуванні з ними педагогом можуть застосовуватися різні способи виховного впливу: покарання, зауваження, осуд, крик, погрози, дорікання, натяки, прохання, поради, заохочення, допомога тощо. Теоретичний аналіз поданих у літературі підходів до характеристики способів, прийомів та експресивних характеристик педагогічного спілкування дає змогу виділити три загальних біполярних параметри, за якими можна оцінювати інтерактивний аспект культури професійного спілкування вчителя: "домінантність-залежність", "доброзичливість-критичність", "закритість-відкритість" [5].
Параметр "домінантність-залежність" стосується реалізації вчителем такої важливої функції педагогічного спілкування, як вплив, керування поведінкою та діяльністю учнів. Він проявляється, насамперед, у соціально-психологічній
Loading...

 
 

Цікаве