WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Стосунки між батьками й дітьми, їх виховний потенціал - Реферат

Стосунки між батьками й дітьми, їх виховний потенціал - Реферат

батьками. Вивченням уявлень батьків про їх стосунки з дітьми займався С.Ньюберг. У результаті знайдено декілька стадій в орієнтаціях батьків.
Одна з них - "егоїстична орієнтація". Для батьків дитина виступає як об'єкт дії, на який вони проектують свої бажання й потреби.
"Умовна орієнтація" припускає сприйняття дитини через призму традицій і установок, прийнятих у даному суспільстві. Роль батька в цьому випадку зводиться до виконання соціально окреслених дій.
"Суб'єктивно-індивідуалістична орієнтація" дозволяє розглядати дитину як щось унікальне. Дорослий солідаризується з потребами дитини.
"Взаємодіюча орієнтація" виявляється в тому, що батько сприймає дитину як складну систему, що змінюється. Батько, як і дитина, росте в своїй ролі: він не просто йде назустріч потребам дитини, але й намагається знайти способи, щоб урівноважити її потреби зі своїми так, аби кожна з них зустрічалась із розумінням.
На думку С.Ньюберга, є всі підстави вважати, що дані типи орієнтації - ступені розвитку поглядів батьків на їх стосунки з дітьми. Психологи Т.Лустер, Д.Роудс, В.Хааз зробили спробу більш пильного вивчення того впливу, який створюють погляди, уявлення й вірування батьків на їх поведінку. Матері, які вірять в те, що діти можуть бути зіпсовані чуйною і люблячою поведінкою, забезпечують менш підтримуюче оточення; матері, що наголошують на важливості бесід і читання своїм дітям, мали більш високі показники за даною шкалою; матері, які стверджують, що дошкільникам слід надавати велику свободу в їх дослідницькій поведінці, забезпечують відповідне оточення; акцент на дисципліні й контролі призводить до того, що матері меншою мірою схильні заохочувати активність дитини. Матері, які цінують підкорення, підкреслюють власне значення й роль у запобіганні поганої поведінки. Вони вірять, що ефективність виховання досягається суворим контролем за поведінкою дитини і стриманою реакцією на дитячі капризи, а тому частіше використовують фізичні покарання й обмежують дії своїх дітей.
Проаналізувати вплив соціального становища сім'ї на батьківські взаємини, погляди і поведінку намагались Л.Джонсонз, Л.Герріс. Взаємодія батьків із дітьми аналізувалась за чотирма категоріями: "використання сили" - загроза або нанесення фізичних або нефізичних покарань; "індукція" - пояснення наслідків порушення правил, роз'яснення з приводу того, як просити вибачення, пропозиції альтернативної поведінки; "відповідальність" - прохання пояснити свою поведінку, заспокоєння дитини і покарання того, хто спровокував порушення правила; "неприйняття" - явне відкидання поведінки дитини із застосуванням сили або без неї.
Отже, слід наголосити, що "виховує" дітей батьківська любов. Це - багатогранне моральне почуття. Воно не зводиться до суми тих емоційних переживань, які його складають, - гордості за дитину, радості за її успіхи, прив'язаності до неї, ніжності, відповідальності, тривоги, самовідданості та багатьох інших; почуття батьківської любові завжди вище, ніж проста сума її складових. Лишаючись "до кінця днів своїх" вірними почуттю любові до дочки чи сина, батько й мати можуть виявляти різні емоції до своєї дитини, залежно від її вчинків: бути то гнівними, то ніжно люблячими, то суворо караючими. Іншими словами, форми прояву батьківської любові можуть бути різноманітними, але батьківська любов завжди прагне до сприйняття своєї дитини як особистості, що виявляється перш за все в перевазі особистісної форми спілкування батьків зі своєю дитиною, і навпаки, наслідком відсутності батьківської любові, безособистісного ставлення до дитини є авторитарна форма спілкування з нею. Це, в свою чергу, призводить до зниження самоповаги та рівня позитивності образу-Я дитини, відчуження її від виховних упливів.
Емоційний потенціал виховного впливу сім'ї може ефективно використовуватися лише за умови знання психологічних механізмів дії зазначених факторів. Також важливою умовою дії механізмів впливу є авторитет батьків.
Авторитет близької дорослої людини ґрунтується на вірі в безсумнівне достоїнство і перевагу в усьому над нею самою старшого, наділеного силою, мудрістю, знанням. Проте чому не завжди виникає така віра - не всі дорослі мають у дитини (навіть у дошкільників) справжній авторитет.
Основою цієї віри є тісний емоційний контакт дитини з дорослим, завдяки якому вона відчуває себе предметом любові, опіки, турботи, вболівань близької і дорогої її серцю людини. Такі емоційні контакти виникають не за "помахом чарівної палички", не зненацька, коли, наприклад, батьки, що віддали виховувати дитину бабусі, надумали її протягом місяця попестити. Необхідно зазначити, що діти по-своєму не прощають батькам авторитарного стилю (як у варіанті гіпер опіки, так і у варіанті гіпоопіки): вони просто не вірять їм. Якщо навіть розум і підказує дитині, що в певному випадку дорослі праві, - але в разі відсутності особистісного авторитету батьків, який виникає тільки на основі комунікативної взаємності, немає того захоплено-беззастережного ставлення до всього, що говорять і роблять батьки, воно не сприймається дітьми як мудре, істинне. Якщо відсутні тісні емоційні контакти з батьками, у дитини не виникає також прагнення заслужити їхнього схвалення, тобто бути такою, якою вони хотіли б її бачити.
Авторитет батьків залежить від частоти і якості контактів із дітьми, інформованості про справи дитини, ступеня розуміння й рівня вирішення питань, що турбують дитину.
Іноді поведінка батьків призводить до формування помилкового авторитету. Можна виділити основні його види: 1) авторитет пригноблення, при якому діти виростають або затурканими, безпорадними, або самодурами, відплачуючи за пригноблене дитинство; 2) авторитет чванства, коли батьки постійно вихваляються своїми заслугами, є зарозумілими у ставленні до інших людей. При цьому діти часто виростають хвальками, не вміють критично ставитись до власної поведінки; 3) авторитет підкупу, коли слухняність дитини "купується" подарунками, обіцянками. При цьому може виростати людина, привчена викручуватися, пристосовуватись, яка прагне одержати якнайбільше вигод тощо.
Справжній авторитет повинен ґрунтуватись на любові, повазі до особистості дитини в поєднанні з високою вимогливістю до неї.
Аналогічні думки знаходимо у працях відомих зарубіжних психологів. Зокрема, доктор Р.Кемпбелл уважає, що неминуче виникнуть проблеми, коли у батьків немає з дитиною стосунків, які основані на любові, тоді все інше: дисципліна, ставлення до ровесників, успіхи у школі, - будуватимуться на неправильній основі. К.Роджерс підкреслює, що тільки безумовна позитивна увага батьків до дитини, неопосередкована дитячими вчинками, забезпечує повноцінний розвиток особистості.
Провівши дослідження, Д.Баумрінд виділила чотири показники поведінки батьків, що впливаютьна формування у дітей певних якостей: контроль, вимога зрілості, особливості спілкування, доброзичливість. Також автором виокремлено три моделі поведінки батьків: 1. Авторитарна. Діти в таких сім'ях недостатньо впевнені в собі, замкнуті й недовірливі. 2. Поблажлива. Діти не впевнені в собі, не виявляють допитливості і не вміють стримуватись. 3. Авторитетна. У сім'ях з таким
Loading...

 
 

Цікаве