Реферат на тему:
Історичний та психолого-педагогічний аспекти поняття впевненості в собі
В умовах сьогодення у суспільства все гостріше виникає потреба в особистості, здатній сміливо розв'язувати складні соціальні та економічні проблеми, приймати самостійні рішення, бути впевненою у своїх силах, можливостях, здібностях. Формування саме такого суб'єкта життєдіяльності можливе лише за умов навчання і виховання, спрямованих на розвиток духовно та фізично здорового покоління, його ціннісного ставлення до себе, на розкриття індивідуальних можливостей кожної дитини.
У статті 23 ухваленої Організацією Об'єднаних Націй "Конвенції про права дитини" за кожною дитиною визнається право "вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють її впевненості в собі і полегшують її активну участь в житті суспільства", а також сприяють максимальному досягненню розвитку кожної особистості [5]. З положеннями "Конвенції про права дитини" перегукуються й документи, прийняті в Україні як незалежній державі. Так, законом "Про освіту", Державною національною програмою "Освіта" (Україна ХХI ст.), Базовим компонентом дошкільної освіти взято за основу психологічну обумовленість дошкільного і молодшого шкільного віку як сензитивних для формування особистості, здатної досягати успіху і знаходити можливості для реалізації власного творчого потенціалу, не боятися припускатися помилок, бути самостійною і впевненою в собі людиною [1; 3]. У цих документах зазначається, що провідною метою виховання є формування особистісних рис громадян нашої держави, пошук оптимальних шляхів особистісного розвитку дітей, вироблення в них свідомого позитивного ставлення до світу і самого себе. Дійсно, нині робиться спроба зосередити увагу на дитині, здатній відчути своє "Я" і повірити у власні сили, не боятися долати перешкоди, рішуче і впевнено відстоювати власну думку.
У сучасних наукових дослідженнях розглядаються різні аспекти проблеми формування впевненості в собі, а саме: психологічні механізми формування цього процесу (І.Вайнер, В.Висоцький, Д.Ковач); специфіка виникнення і розвитку впевненості в умовах різних видів діяльності: суспільної (Т.Маталіна), навчальної (В.Бутовська, Є.Серебрякова, П.Чисхольм); досліджується також вплив упевненості на досягнення успіху в діяльності (Ф.Іващенко, О.Нікітіна, Ф.Девіс, Д.Мануель, М.Сміт та інші); впевненість вивчається як соціально-психологічна характеристика особистості, її психічний стан (О.Папір, І.Ромек, Є.Смаглій). Близьким до поняття впевненість виявилось поняття асертивності, вивченням якої займалися С.Бішоп, Р.Альберті, М.Еммонс, О.Савчук.
У ряді досліджень проблема формування впевненості розглядається у взаємозв'язку з супутними їй питаннями: розвитком і формуванням адекватної самооцінки (І.Колчанова, Г.Морєва, О.Мороз, Т.Токарська, С.Якобсон та інші); рівнем домагань (Л.Бороздіна, Л.Гаврищак, Є.Залученова, А.Капустін, К.Левін, Л.Фестінгер); становленням самоповаги та любові до себе як складових упевненості в собі (Н.Дятленко, Л.Вереїна, Р.Шакуров).
Окремі аспекти проблеми впевненості знайшли висвітлення у працях, спрямованих на вивчення полярних до впевненості якостей та станів: невпевненість, феномен та психолого-педагогічні основи подолання якої у старших дошкільнят, молодших школярів та підлітків стали об'єктом вивчення багатьма науковцями (В.Гарбузов, Т.Місюріна, Б.Рзаєв, Т.Смолєва); тривожність; сором'язливість та особливості поведінки і методи виховання сором'язливих дітей (А.Алексеєва, Л.Галігузова, Ф.Зімбардо). Усі вони вважаються негативними проявами особистості. Передовий досвід зарубіжних психологів та педагогів, численні дослідження та публікації вітчизняних науковців підтверджують важливість вивчення таких проблем: за несприятливих умов виховання тривожність може стати стійкою якістю особистості (Ч.Спілбергер); існує взаємозалежність між тривожністю та рівнем самооцінки й домагань (Л.Бороздіна, Є.Залученова). Тому досліджуються методи діагностики та профілактики шкільної, міжособистісної тривожності дошкільників, молодших школярів та підлітків (М.Буянов, С.Васьківська, Л.Костіна, Т.Ольховецька, Г.Прихожан, С.Ставицька), розробляються психотерапевтичні методики, зміст і форми соціально-психологічного навчання, які підвищують рівень самооцінки людини та впевненості її у своїх силах (В.Гарбузов, К.Роджерс, Т.Яценко).
Отже, треба зазначити, що проблема впевненості розглядалась багатьма вітчизняними психологами, але спеціальні систематичні дослідження здійснювались до недавна на матеріалах педагогічної психології. Це - вивчення впевненості школярів та студентів в собі і своїх знаннях у співвідношенні з їх успішністю. Але всі вони, на жаль, не були поєднані загальною методологією. Можна сказати, що певної школи у вивченні впевненості у вітчизняній науці не склалося.
Активізація досліджень впевненості викликана в Україні в останні десятиріччя насамперед появою праць зарубіжних авторів у цій галузі. На Заході інтерес до означеної проблеми зростає, починаючи з середини ХХ сторіччя.
Як у вітчизняній, так і в зарубіжній науці можна виокремити два основні напрямки в дослідженні впевненості:
по-перше, впевненість в собі як риса особистості, що досліджується за допомогою питальників;
по-друге, впевненість у правильності власних суджень, яка вивчається на матеріалі виконання когнітивних завдань різного рівня складності.
Такі різні напрямки у вивченні цього поняття близькі до положення про наявність ситуативної та похідної від неї особистісної впевненості, узагальненої на всьому досвідові суб'єкта [2].
Перш ніж розглянути питання визначення поняття впевненості, приділимо увагу історичному аспектові зазначеного феномену.
Наш світ збудовано так, що центром його є людина, котра намагається якнайбільше пізнати. Сама вона є певною системою зв'язків, тому закономірно, що вона виявляє зацікавленість не тільки у пізнанні законів природи, а й самої себе.
У всі часи філософи закликали пізнавати себе. Так, Джон Локк у статті "Про використання розуму" писав, що "існують люди, які самі пригнічують власний дух, зневірюються при першому ж ускладненні та вирішують, що оволодіти будь-якою наукою або просунутись у знанні далі за те, що буде необхідним для їхньої звичайної справи, їм не під силу... Ніхто не знає сили власних можливостей, доки сам не випробує їх... Тому найбільш підходящі ліки в цьому випадку виявляються у тому, щоб змусити розум працювати й старанно докладати власні думки до справи... Людина, яка намагається йти на слабких ногах, не тільки піде далі, але й стане сильнішою за ту, яка, володіючи сильною конституцією..., сидить сиднем на одному місці" [8, 244].
Е.Кант теж надавав великого значення впевненості: відносно того, що збирається здійснити сама людина, вона має не тільки припустити або передбачити кінцевий результат, а й бути впевненою в ньому. Б.Паскаль, пов'язуючи впевненість зі знанням, вважав, що її формування завдячуєпізнанню істини. О.Герцен наголошував на усвідомленні цінності людської особистості, на почутті власної гідності. Думка про важливість самостійної позиції людини була близькою