WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Історичний та психолого-педагогічний аспекти поняття впевненості в собі - Реферат

Історичний та психолого-педагогічний аспекти поняття впевненості в собі - Реферат


Реферат на тему:
Історичний та психолого-педагогічний аспекти поняття впевненості в собі
В умовах сьогодення у суспільства все гостріше виникає потреба в особистості, здатній сміливо розв'язувати складні соціальні та економічні проблеми, приймати самостійні рішення, бути впевненою у своїх силах, можливостях, здібностях. Формування саме такого суб'єкта життєдіяльності можливе лише за умов навчання і виховання, спрямованих на розвиток духовно та фізично здорового покоління, його ціннісного ставлення до себе, на розкриття індивідуальних можливостей кожної дитини.
У статті 23 ухваленої Організацією Об'єднаних Націй "Конвенції про права дитини" за кожною дитиною визнається право "вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють її впевненості в собі і полегшують її активну участь в житті суспільства", а також сприяють максимальному досягненню розвитку кожної особистості [5]. З положеннями "Конвенції про права дитини" перегукуються й документи, прийняті в Україні як незалежній державі. Так, законом "Про освіту", Державною національною програмою "Освіта" (Україна ХХI ст.), Базовим компонентом дошкільної освіти взято за основу психологічну обумовленість дошкільного і молодшого шкільного віку як сензитивних для формування особистості, здатної досягати успіху і знаходити можливості для реалізації власного творчого потенціалу, не боятися припускатися помилок, бути самостійною і впевненою в собі людиною [1; 3]. У цих документах зазначається, що провідною метою виховання є формування особистісних рис громадян нашої держави, пошук оптимальних шляхів особистісного розвитку дітей, вироблення в них свідомого позитивного ставлення до світу і самого себе. Дійсно, нині робиться спроба зосередити увагу на дитині, здатній відчути своє "Я" і повірити у власні сили, не боятися долати перешкоди, рішуче і впевнено відстоювати власну думку.
У сучасних наукових дослідженнях розглядаються різні аспекти проблеми формування впевненості в собі, а саме: психологічні механізми формування цього процесу (І.Вайнер, В.Висоцький, Д.Ковач); специфіка виникнення і розвитку впевненості в умовах різних видів діяльності: суспільної (Т.Маталіна), навчальної (В.Бутовська, Є.Серебрякова, П.Чисхольм); досліджується також вплив упевненості на досягнення успіху в діяльності (Ф.Іващенко, О.Нікітіна, Ф.Девіс, Д.Мануель, М.Сміт та інші); впевненість вивчається як соціально-психологічна характеристика особистості, її психічний стан (О.Папір, І.Ромек, Є.Смаглій). Близьким до поняття впевненість виявилось поняття асертивності, вивченням якої займалися С.Бішоп, Р.Альберті, М.Еммонс, О.Савчук.
У ряді досліджень проблема формування впевненості розглядається у взаємозв'язку з супутними їй питаннями: розвитком і формуванням адекватної самооцінки (І.Колчанова, Г.Морєва, О.Мороз, Т.Токарська, С.Якобсон та інші); рівнем домагань (Л.Бороздіна, Л.Гаврищак, Є.Залученова, А.Капустін, К.Левін, Л.Фестінгер); становленням самоповаги та любові до себе як складових упевненості в собі (Н.Дятленко, Л.Вереїна, Р.Шакуров).
Окремі аспекти проблеми впевненості знайшли висвітлення у працях, спрямованих на вивчення полярних до впевненості якостей та станів: невпевненість, феномен та психолого-педагогічні основи подолання якої у старших дошкільнят, молодших школярів та підлітків стали об'єктом вивчення багатьма науковцями (В.Гарбузов, Т.Місюріна, Б.Рзаєв, Т.Смолєва); тривожність; сором'язливість та особливості поведінки і методи виховання сором'язливих дітей (А.Алексеєва, Л.Галігузова, Ф.Зімбардо). Усі вони вважаються негативними проявами особистості. Передовий досвід зарубіжних психологів та педагогів, численні дослідження та публікації вітчизняних науковців підтверджують важливість вивчення таких проблем: за несприятливих умов виховання тривожність може стати стійкою якістю особистості (Ч.Спілбергер); існує взаємозалежність між тривожністю та рівнем самооцінки й домагань (Л.Бороздіна, Є.Залученова). Тому досліджуються методи діагностики та профілактики шкільної, міжособистісної тривожності дошкільників, молодших школярів та підлітків (М.Буянов, С.Васьківська, Л.Костіна, Т.Ольховецька, Г.Прихожан, С.Ставицька), розробляються психотерапевтичні методики, зміст і форми соціально-психологічного навчання, які підвищують рівень самооцінки людини та впевненості її у своїх силах (В.Гарбузов, К.Роджерс, Т.Яценко).
Отже, треба зазначити, що проблема впевненості розглядалась багатьма вітчизняними психологами, але спеціальні систематичні дослідження здійснювались до недавна на матеріалах педагогічної психології. Це - вивчення впевненості школярів та студентів в собі і своїх знаннях у співвідношенні з їх успішністю. Але всі вони, на жаль, не були поєднані загальною методологією. Можна сказати, що певної школи у вивченні впевненості у вітчизняній науці не склалося.
Активізація досліджень впевненості викликана в Україні в останні десятиріччя насамперед появою праць зарубіжних авторів у цій галузі. На Заході інтерес до означеної проблеми зростає, починаючи з середини ХХ сторіччя.
Як у вітчизняній, так і в зарубіжній науці можна виокремити два основні напрямки в дослідженні впевненості:
по-перше, впевненість в собі як риса особистості, що досліджується за допомогою питальників;
по-друге, впевненість у правильності власних суджень, яка вивчається на матеріалі виконання когнітивних завдань різного рівня складності.
Такі різні напрямки у вивченні цього поняття близькі до положення про наявність ситуативної та похідної від неї особистісної впевненості, узагальненої на всьому досвідові суб'єкта [2].
Перш ніж розглянути питання визначення поняття впевненості, приділимо увагу історичному аспектові зазначеного феномену.
Наш світ збудовано так, що центром його є людина, котра намагається якнайбільше пізнати. Сама вона є певною системою зв'язків, тому закономірно, що вона виявляє зацікавленість не тільки у пізнанні законів природи, а й самої себе.
У всі часи філософи закликали пізнавати себе. Так, Джон Локк у статті "Про використання розуму" писав, що "існують люди, які самі пригнічують власний дух, зневірюються при першому ж ускладненні та вирішують, що оволодіти будь-якою наукою або просунутись у знанні далі за те, що буде необхідним для їхньої звичайної справи, їм не під силу... Ніхто не знає сили власних можливостей, доки сам не випробує їх... Тому найбільш підходящі ліки в цьому випадку виявляються у тому, щоб змусити розум працювати й старанно докладати власні думки до справи... Людина, яка намагається йти на слабких ногах, не тільки піде далі, але й стане сильнішою за ту, яка, володіючи сильною конституцією..., сидить сиднем на одному місці" [8, 244].
Е.Кант теж надавав великого значення впевненості: відносно того, що збирається здійснити сама людина, вона має не тільки припустити або передбачити кінцевий результат, а й бути впевненою в ньому. Б.Паскаль, пов'язуючи впевненість зі знанням, вважав, що її формування завдячуєпізнанню істини. О.Герцен наголошував на усвідомленні цінності людської особистості, на почутті власної гідності. Думка про важливість самостійної позиції людини була близькою
Loading...

 
 

Цікаве