WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Розвиток психології в Китаї - Реферат

Розвиток психології в Китаї - Реферат

Складність ситуації примушує людину здійснювати вибір, оцінювати обставини, встановлювати дійсну міру користі чи зла. У конфліктній ситуації (слід відрубати палець, щоб зберегти руку) людина здійснює, за термінологією Моцзи, "великий вибір". Убити людину або піти на самопожертву для збереження Піднебесної - цьому передує великий вибір з альтернатив, а не просто наслідування традиційних, ритуальних, церемонійних дій.
Як учить Моцзи, звички людей уможливлюють певні вчинки: я вчиняю саме так, тому що інші люди теж так вчиняють. Задовго до мене існує звичка вчиняти певним чином, я наслідую цю звичку і роблю так само. Але не всі мої вчинки обов'язково грунтуються на звичці. Якщо я вчиняю не за звичкою, то певні дії для мене самого можуть стати звичкою, тоді я можу "заразити" цією звичкою інших людей і стати для них причиною подібних учинків.
4. Матеріалістичний підсумок давньокитайської психології
"Традиція-вчинок" як засадниче відношення давньокитайської психології, що виходить з учення про дао, принципово вичерпало свій зміст невдовзі після виступу Лаоцзи і Кун Фуцзи. Заперечення традиції на рівні психологічних понять відбувалося різними шляхами, в тому числі в уявленні традиції як складеної з нескінченного ланцюга вчинків. Певне заперечення основоположень традиції та перехід до розуміння вчинку як перетворювального щодо людської природи фактора в межах долі здійснив Ван Чун (104 - 27 до н. є.) - психолог-натураліст, представник матеріалізму. Він заперечував філософську традицію персоніфікації неба та інших компонентів Усесвіту і вчив, що небу не властиві психологічні атрибути. Світ походить із першоефіру - ці. Вся різноманітність природи, в тому числі психічні властивості людини, є його модифікацією. Небо як звичайна стихія не може втручатись у вчинки людей, милувати або карати їх. Людське тіло і душа походять від того ж ці. Душа складається з набагато тонших матеріальних часток. Поза тілом вона існувати не може.
Ван Чун відкинув ідею про "природженість знань мудреців". Відчуття у взаємодії з мисленням дають людині можливість досягти потрібних глибин пізнання. Поведінку людини в цілому він тлумачив з відтінком фаталізму, визначаючи відмінності типологічні та індивідуальні (як заперечення традиції) самою природою людини, вихідним компонентом ці.
Натуралізуючи небо і землю, Ван Чун наділяє їх рухом, указуючи, що шлях неба - це природність, а природність є недіянням. Якщо небо засуджує людей, як вважає Кун Фуцзи, воно діє не як природна стихія. Ставлячи поведінку людини у фаталістичну залежність від руху стихій, Ван Чун усе ж виявляє певну недооцінку вчинкової діяльності людини, її активного характеру, оскільки традиція та ритуал, зрештою, перемагають учинок. Люди, за висловом Ван Чуна, перебувають "між небом і землею, як цвіркуни та мурашки, що туляться у розщілинах".
Людина з'являється на світ природно - при злитті часток ці чоловіка і жінки. Самі небо й земля породжують речі аналогічно до живих істот, при цьому небо посилає частки ці на землю. Породження людини частками ці схоже на те, як із води утворюється лід шляхом згущення. Первісними частками ці - найтоншою сутністю неба і землі - наповнюється дитина вже перед народженням.
Природне виникнення речей Ван Чун кваліфікує як недіяння. Він говорить про природність і недіяння неба в тому розумінні, що воно не має ні рота, ні очей, а той, хто діє, має їх. Рот хоче їсти, а очі прагнуть бачити. Лише людина, а не природна стихія, має бажання та виявляє їх зовні.
Смертність людини Ван Чун пояснює необхідною обмеженістю людського життя. Людина, як і тварина, народжується і вмирає один раз. Пережите можна тільки пригадувати, повернути його знову до життя неможливо. Людина ніби входить у каламутне джерело і зникає в ньому, перетворюючись на землю і попіл. Смертність усього живого, минущість людської психіки - вияв усезагального закону. Смертність - вияв фатального зчеплення світових подій. Молоде старіє і вмирає. Рівною мірою все найдавніше (тут мається на увазі участь людини у традиції через ритуал) і все нині сутнє підлягають закону смертності. Життя не можна продовжити.
По смерті людини ці випаровуються, а тіло розкладається. У цьому людина і тварина мають спільну долю. Хоч людина може бути знатною, царем або сановником, її природа не відрізняється від природи інших істот. Як тварини вмирають і не перетворюються в духів, так і людина після смерті не може стати духом.
Ван Чун розкриває причину персоніфікації неба, наділення його своєрідною душею. Людина радіє або перебуває у скорботі, і тому кажуть, що й небо може радіти і печалитись. Ті, хто прагне пізнати небо, виходять із психічних властивостей людини.
Хоча найвищу цінність у людини становить її здатність до набуття знань - розум, проте людська діяльність виявляється безпорадною перед долею. "Доля визначає смерть, життя, його тривалість, передвизначає знатність або низьке становище серед людей, багатство або бідність. Усі, в кого є голова і очі, в чиїх жилах тече кров, чи будуть то царі і знать або простолюдини, досконаломудрі або дурні,- всі мають свою долю".
Фаталізм Ван Чуна є основою його теорії недіяння. Людина досягає своєї мети не завдяки власній активності, а тому що так визначено заздалегідь долею. "Якщо доля передвизначає знатність, то людина, займаючи низьке становище, сама собою підніметься; якщо ж доля передвизначає низький стан, то людина сама собою втратить своє високе становище". Підводячи під фаталістичне визначення ідею щастя і духовного багатства, Ван Чун зауважує на основі свого життєвого досвіду,що соціальний стан людини не залежить від її мудрості й розуму.
Вчення Ван Чуна про долю, не тотожне міфологічному рівню її визначення, має натуралістичну основу. Доля майже ототожнюється з ходом природного розвитку живої істоти, не будучи світовою силою або передусталеним порядком. її компетенція обмежується життям людини і є самим цим життям. Долею Ван Чун називає те, що людина отримує при народженні.
Індивідуальні відмінності психічних і моральних якостей людей залежать від самої природи, а не від неба. Щастя не дається небом як милість. "У Піднебесній доброчинних людей мало, а злих багато. Доброчинні люди прямують правильним шляхом, а злі суперечать небу. Прикро, але життя злих людей не коротке, а доброчинних нетривале. Чому ж, - питає Ван Чун, - небо не посилає доброчинним сто років життя, а злим - ранню смерть?".
Знання не є наперед (апріорно) даним, це результат пізнавальної діяльності людини. Навіть мудрі люди не можуть набути знань, не вивчаючи, не досліджуючи, не пізнаючи світ. Доскона-ломудрі стають такими протягом свого життя, а не від народження. "Серед істот, у тілі яких тече кров, немає таких, які володіли би природженими знаннями".
Ван Чун найбільш радикально з матеріалістичної позиції вирішує основну суперечність давньокитайської психології - суперечність між традицією і вчинком. Долаються традиційні вчинки й самі традиції. Людина звільняється від тиску фантастичних антропоморфічних уявлень про небо, людську істоту. Це звільнення відкриває людині шлях до самодіяльності, зокрема пізнавальної, адже вроджених знань немає. Проте Ван Чун разом із психологами-ідеалістами поділяє ідею безпорадності перед природою і долею, яка, незважаючи на активні зусилля людини, має в собі своє власне передвизначення. Втім, ідея долі покинула своє місце у небі та обмежила своє перебування рамками людської істоти.
Матеріалістична психологія Ван Чуна радикально заперечує ідеалістичну давньокитайську психологію у важливих її параметрах, розкриває природу психічного такою, якою вона є, без будь-яких сторонніх нашарувань. Вона вказує шлях справжньо натуралістичного розв'язання психологічних завдань. Тоді як ідеалістичні теорії даосизму та конфуціанства в межах традиційної ідеології передбачають саме фантастичні тлумачення традиції та вчинку, матеріалістичні тлумачення вносять в їх розуміння певний принцип реальності, а тому й виступають їхнім найбільш радикальним історико-психологічним запереченням. Проблема людини, її досконалого життя на інших культурних рівнях передбачатиме інше коло фантастичного заперечення дійсності та повернення до неї у матеріалістичних теоріях психічного.
Список використаної літератури
1. Історія психології. Посібник. - К., 2003.
2. Розвиток вікової психології в Китаї / Погрєбєнніков В.І. - М., 2000.
Loading...

 
 

Цікаве