WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Розвиток психології в Китаї - Реферат

Розвиток психології в Китаї - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Розвиток психології в Китаї"
ПЛАН
Вступ
1. Особливості психологічний теорій Давнього Китаю
2. Психологія "недіяння" і "правил поведінки": даосизм і конфуціанство
3. Теорії "співчувального вчинку" і "великого вибору"
4. Матеріалістичний підсумок давньокитайської психології
Список використаної літератури
Вступ
В Китаї психологія (як і багато інших наук) поширювалася ыз Заходу, однак сама ідея про необхідність вивчення психології людини існувала вже в стародавності. У працях древніх китайських філософів і мудреців є багато положень, присвячених загальній та віковій психології.
Великий китайський філософ і педагог Конфуцій (551-475 р. до н.е.) досліджував розвиток психіки людини. Його вчення, викладене в книзі "Луньюй" (Бесіди і міркування), тривалий час впливало на морально-етичні погляди феодального Китаю.
Так, Конфуцій вважав, що освіта відіграє велику роль у розвитку психіки людини. Він думав, що, хоча генетичні особливості людей майже однакові, їх досягнення дуже різні. Характери в людей також різні, це результат виховання і навчання. "Я не така людина, що все знає від народження, просто я дуже намагався довідатися",- писав він.
1. Особливості психологічний теорій Давнього Китаю
Психологічні теорії Давнього Китаю розкривають взаємовідношення дао (шлях людини, першопричина Всесвіту), традиції, вчинку. В одних теоріях наголос робиться більше на традиції, освяченій дао, в інших - на перетворювальній активності вчинку. Він має тільки підтримувати традицію, не протиставляти себе їй. Серйозне протиставлення вносить дезорганізацію в суспільне та індивідуальне життя людини. Давньокитайський філософ Лаоцзи стосовно принципу дао висуває теорію недіяння, що має своєю метою досягнення спокою. Утримання від змін, від володіння речами, знецінення вольових зусиль, пропагування безпристрасності, зрештою, повернення до дао робить людину досконалою, справедливою, благородною.
Кун Фуцзи (Конфуцій), підкреслюючи важливість збереження традиції, показує, що це не просто акт природної людини. Для підтримання традиції людина має виховувати, вдосконалювати себе у вчинкових актах. Саме тоді вона діятиме згідно з ритуалом.
Ритуал як основа буття дає людині безсмертя у великому цілому - людській спільноті. Він є сукупністю вчинків значного емоційного змісту. Він може існувати лише у формі вчинку, який "у собі" є запереченням ритуалу.
У Лаоцзи вчинок, гідний ритуалу, пов'язується з недіянням. Для Кун Фуцзи вчинок - це відповідальний процес самовиховання і самотворення, єдиний шлях зімкнутися з традицією, зайняти в ній певне місце, щоб реалізувати єдино можливу опору буття.
Інший, протиставлений традиції та ритуалу шлях розкриття психологічних структур був поширений в індійській психології. Відшукували такий психічний стан, який виражав би єдність першооснови буття та індивідуального людського існування. Першооснова, однак, не виступала спеціальним предметом психологічного дослідження.
2. Психологія "недіяння" і "правил поведінки":
даосизм і конфуціанство
Вихідною основою буття, що безпосередньо спрямовує поведінку людини, є дао. У своїх найглибших основах дао, за твердженням китайських мислителів, не можна виразити словами. Безіменне і невимовне, воно є началом неба і землі. Коли йому дають певне ім'я, воно усвідомлюється як матір усіх речей. Дао весь час повертається до небуття, тому Його називають формою без форм, образом без істоти. Зустрічаючись з ним, людина не бачить його обличчя; ідучи за ним, вона не бачить його спини. Лаоцзи висуває теорію недіяння, яка має смисл тільки відносно до дао. Якщо воно все визначає, а людина цілком перебуває у його владі, то будь-яка її діяльність виходить за межі принципу дао, стаючи поведінкою неістинною. Споглядальне життя є найбільш мудрим. В учінні не слід використовувати слова. Міркуючи про зміни, що відбуваються з речами, не слід самому їх змінювати; створеним не слід володіти; приводячи щось у рух, не слід докладати до цього зусиль. Наймудріший правитель прагне того, щоб у народу не було знань і пристрастей, а ті, хто має знання, не повинні діяти. Будь-яка діяльність людини буде недоконаною перед дао. "Ось чому недіяння завжди приносить спокій".
Як і Лаоцзи, Кун Фуцзи залишається на рівні натуралістичної психології, але ще не бачить автономності психічного саме як мікросвіту і якості людської душі виводить безпосередньо з якостей першоелементів. Специфічно людська форма відображення ще не стала предметом пізнання. Особливі якості першоелементів безпосередньо приводять до виникнення відчуттів. Кун Фуцзи вчить: вода - мокра і тече вниз - створює солоне. Вогонь - горить і піднімається вгору - створює гірке. Дерево - піддається згинанню і випрямленню - створює кисле. Метал - піддається зовнішньому впливові, змінюється - створює гостре. Земля - приймає посів і дає врожай - створює солодке. П'ять начал безпосередньо створюють смакові відчуття, а п'ять характерологічних рис безпосередньо виводяться із психічних процесів і людського габітусу: зовнішній вигляд - гідність - суворість поведінки; мова - дотримання істини - акуратність; зір - гострота - прозорливість; слух - тонкість - обачливість; мислення - проникливість - мудрість.
Поява характерологічних рівнів психіки головним чином залежить від виховання. Людина не народжується зі знаннями, вона їх отримує в результаті навчання. Про себе Кун Фуцзи сказав: "Я не народився зі знаннями. Я отримав їх завдяки любові до старовини і наполегливості в навчанні". Вищий етичний принцип поведінки Кун Фуцзи пов'язує з ученням про "золоту середину". Визначаючи співвідношення природності й виховання, він указує: "Якщо в людині природність переважає вихованість, вона подібна до селючки. Якщо ж вихованість переважає природність, вона подібна до вченого-книжника. Коли ж вихованість та природність у людини врівноважать одне одного, вона стає благородною". Стратегію "золотої середини" в поведінці благородного мужа Кун Фуцзи пов'язує з необхідністю запобігати трьох речей: в юності, коли організм ще не зміцнів, слід уникати любовних утіх; у зрілості, коли з'являються сили, слід уникати бійок; у старості, коли організм слабшає, слід переборювати жадібність.
3. Теорії "співчувального вчинку" і "великого вибору"
"Співчувальний вчинок" - основа психологічної та моральної активності. Мислитель Янчжу (414-360 до н. є.) висловив ідеї, спрямовані проти конфуціанських психолого-етичних установок, розвивав у своєму трактаті "Лецзи" думки щодо смислу людського існування і, зрештою, заперечив ідею "недіяння" ідеєю співчувального вчинку. Показуючи реальні риси людського життя, Янчжу досягає високих рівнів психологічного узагальнення.
Тривале життя - гірке, завершує свою думку Янчжу. Він знаходить справжній смисл життя у "взаємному співчутті", вказуючи на вчинковий принцип, спрямований проти теорії "недіяння",- принцип моральної та психологічноїактивності. Керуючись ним, людина дає відпочинок стомленому, досита годує голодного, зігріває змерзлого, приводить нужденного до бажаного.
У вченні Моцзи - одного з представників школи моїстів - теорія активного діяння, діяльності набуває чіткого вчинкового характеру. Він проголошує дійове ставлення до традиції, авторитету, давніх установ. Від старих часів слід брати лише позитивне і наслідувати його. Але цим не обмежується активність людини. Вона постійно має створювати хороше й добре. Конфуціанство відображає основу всезагального звичаю, на якій має розгортатися вчинок, але до необхідності саме творчого вчинку не доходить. Це здійснює Моцзи, коли розвиває теорію вчинкової активності. Розмови про ідеали мають утілюватись у вчинках людини, стати правилами її поведінки. Коли за словами не йдуть учинки і не здійснюються певні ідеали, тоді й найкращі міркування є пустим базіканням.
"Великий вибір" . Моцзи у своєму "Каноні" викладає ситуацію ритуалу, церемонії, звичаю в цілому як вихідної точки для здійснення вчинку з метою перетворення даної ситуації. У церемоніях люди виражають одне одному шану, оцінюють відмінності між собою, встановлюють правила взаємостосунків представників різних верств тощо. Але саме життя вимагає здійснення вчинку, спрямованого проти усталених норм поведінки, традиційного наслідування. Моцзи проголошує вчинок обміркованою дією, що реалізується за внутрішньою спонукою.
Loading...

 
 

Цікаве