WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Метод у структурі пізнавальної діяльності людини - Реферат

Метод у структурі пізнавальної діяльності людини - Реферат

відкриваються емпіричні закони.
На емпіричному рівні науково-дослідна діяльність спрямована на перебудову об'єкта дослідження і значною мірою зумовлена його природою. Особливості науково-дослідної діяльності (і відповідно методу як способу ?? здійснення), зумовлені специфікою об'єкта, на який вона спрямована, можна назвати об'єктивними особливостями. Отже, їх урахування необхідне при будь-якій зміні ситуації дослідження. Інша група характеристик методів наукового дослідження, не пов'язана із специфічними особливостями конкретної ситуації наукового дослідження та його об'єктом, є спільною для всіх методів і визначається внутрішньою природою науково-дослідної діяльності як особливого виду людської діяльності.
Ці характеристики можна назвати основними параметрами наукового методу як способу здійснення наукових досліджень. Саме їх ми розглянемо в першу чергу.
Предмет пізнання є об'єктивною стороною, об'єктивним змістом наукового знання, оскільки в ньому відбиваються реальні процеси та закономірності розвитку тих або інших явищ. Крім того, у змісті наукового знання можуть бути такі сторони, які пов'язані із світоглядом та філософськими принципами суб'єкта пізнання. Вихідними теоретичними положеннями у формуванні знань є методологічні принципи наукового пізнання. Принципи, сформульовані в гносеології, систематизують наукові знання дійсності, а отже, є засобом одержання нових знань.
Ми згадували, що в методологічних принципах наукового пізнання відбивається органічна єдність теорії й методу. В них теоретичні положення, що показують наші знання про матеріальну дійсність, виконують методологічну функцію. Наприклад, одне з основних положень діалектики про загальний зв'язок та взаємозалежність предметів і явищ матеріального світу є важливим теоретичним положенням, що відбиває загальну властивість буття. Але з цього положення діалектика висуває як один із найважливіших - принцип детермінізму, що орієнтує на побудову таких моделей дійсності, які дозволили б пояснити виникнення явищ та наявність зв'язків між ними.
Принцип детермінізму має велике значення для розробки методів наукового дослідження. З цього принципу випливають загальні вимоги до всіх методів. До них передусім належить зумовленість вибору методу дослідження його об'єктом, детермінованість кожного кроку дослідження попередніми знаннями. Принцип детермінізму орієнтує дослідника на врахування та виявлення різних видів детермінації, особливості яких суттєво впливають на вихідні чинники й механізми пояснення об'єктів дійсності, що належать до різних структурних рівнів матерії .
Інше основне теоретичне положення - про безперервність руху матерії - знаходить своє методологічне відбиття в принципі розвитку, який займає одне з важливих місць в арсеналі світоглядного й методологічного обгрунтування науково-теоретичної та експериментальної діяльності.
Принцип розвитку ставить певні вимоги до побудови будь-якого наукового знання. Він вимагає, щоб при формуванні цього знання в ньому найбільш повно й всебічно відбивались об'єктивні процеси становлення і розвитку об'єкта вивчення, його суперечливий характер, різні кількісні зміни і переходи з одного якісного стану в інший. У межах принципу розвитку знаходять обгрунтування важливі методи наукового дослідження, що застосовуються в різних науках.
Таким чином, методи наукового пізнання, закони й форми пізнавального процесу найтісніше пов'язані з природою предметів та явищ буття, із закономірностями їх розвитку. Цей зв'язок полягає в тому, що самі методи наукового пізнання створюються й розробляються на основі глибокого знання й всебічного врахування об'єктивних закономірностей предметів та явищ, що вивчаються. Визначальними положеннями цього знання виступають методологічні принципи наукового пізнання, які водночас з цим є основою для розробки й обгрунтування адекватних методів наукового пізнання.
Безумовна єдність теорії й методу випливає з положення про єдність діалектики, логіки та теорії пізнання. Оскільки закони діалектики є не лише законами розвитку буття, а й законами розвитку і мислення, законами пізнання людиною буття, оскільки діалектика, логіка й теорія пізнання в своїй основі збігаються між собою, то і метод наукового пізнання має відображати не абстрактні (або не лише нормативні) правила науково-дослідної процедури, відірвані від закономірностей розвитку матеріальної дійсності, а бути універсальним за характером, що дає змогу суб'єкту пізнання проникнути в сутність цієї дійсності, розкрити її внутрішні об'єктивні закономірності.
Пізнані закономірності становлять об'єктивний бік методу, а правила, що виникають на їх основі, прийоми дослідження й перетворення явищ - його суб'єктивний бік. Самі по собі об'єктивні закономірності не є методом. Необхідно створити на їх основі прийоми подальшого пізнання й перебудови дійсності. Метод безпосередньо фіксує те, що є в об'єктивному світі, і те, яких правил людина повинна дотримуватись у процесі і пізнання й практичних діях.
Таким чином, метод пізнання можна визначити як спосіб здійснення особливого типу діяльності, спрямований на певну мету, адекватний своєму предмету. Ця адекватність забезпечується тим, що уособленням методу одержання нових знань є вже набуті знання.
Свідоме використання знань для подальшого пізнання через формування певних методів можливе тоді, коли існують знання й відомі закони їх застосування. Це вимагає розгорнутих уявлень про предмет дослідження, який стає діалектично пов'язаним з методом дослідження. З одного боку, новий предмет дослідження вимагає розробки нового методу дослідження, з другого, - отримати з допомогою нового методу дані, які надалі включаються в структуру предмета дослідження, змінюючи й доповнюючи його розуміння.
Узагальнюючи наведені вище погляди на природу методу, побудуємо схему, яка проілюструє місцеположення наукового методу в цілісній системі дослідної діяльності, й спробуємо застосувати її для аналізу проблеми розвитку методу в окремій, конкретній науці (в нашому випадку - у віковій та педагогічній психології).
Єдність теорії та методу в конкретних науках, зокрема в педагогічній та віковій психології, має певну специфіку порівняно з функціями теорії та методу в філософії. Тому, поділяючи ті основні принципи у вирішенні питання про єдність теорії й методу, які подаються філософією, розглянемо й деякі особливості взаємозв'язку теорії й методу в психології, що випливають з відмінностей загального й універсального філософського методу від методів окремих наук.
Відмінність між цими методами зумовлена передусім різницею в їх застосуванні.
Філософський метод спрямований на розкриття законів руху людського мислення доістини, в той час як спеціальні методи наук спрямовані на одержання знань про об'єкт дослідження. Інакше кажучи, в окремих науках питання про істинність розглядається не безпосередньо, а опосередковано, шляхом з'ясування питання про відповідність дій правилам дій.
Отже, це відношення є центральною ланкою проблеми методу і теорії в педагогічній та віковій психології.
Цю проблему, що є фундаментальною для психологічної науки, сьогодні можна віднести до числа найменш розроблених.
Loading...

 
 

Цікаве