WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Головні напрями в сучасній психології - Реферат

Головні напрями в сучасній психології - Реферат


Реферат на тему:
Головні напрями в сучасній психології
Персоналістичні напрями
Персоналістична психологія зосередила свої зусилля на вивченні особистості та її внутрішньої будови. Так, для В. Штерна (1871-1938) "психологія є наукою про особистість (Person), яка переживання, кожне з яких тлумачиться в термінах своєї власної матриці". Людська особистість, згідно зі В.Штерном, створює вищий спосіб життя. А її акти психофізично нейтральні - не є психічними, ні фізичними.
Вищий спосіб або модальність життя за В.Штерном, має три рівні: перший - життєдіяльність або біосфера індивіда, другий - переживання і третій рівень - система культурних, соціальних, моральних та релігіозних цінностей, які особистість засвоює шляхом так званої інтроцепції - внутрішнього сприймання.
Стрижень особистості - в характері людини, який визначається її рисами, що мають сталі і цілеспрямовані акти.
І.Шпрангер (1882-1963) назвав свою психологію особистості структурною і дійшов висновку, що її спрямованість і самобутність визначається тими цілями і духовними цінностями до яких особистість прагне. Разом з тим, цілі і цінності залежать від суспільства, у якому живе і діє особистість, областей духовної культури. Визначення шести галузей культури у суспільстві, дало підставу для класифікації особистостей.
Серед шести головних духовних сфер суспільства Е.Штерн виділяє: науку, естетику, економіку, релігію, політику, взаємини з іншими людьми. І відповідно їм називає шість типів особистостей: теоретична особистість, естетична, економічна, релігійна, політична тощо.
До персоналістичних напрямів психології належать: теорія самореалізації Г.Ольпорта (1897-1969), концепція самоактуалізації А.Маслоу (1908-1970),) концепція відношень у структурі особистості К.Роджерса (1902-1990 та інші.
Слід зазначити, що основним предметом дослідження персонологів - психічно здорові, зрілі і творче обдаровані представники людства. Головна їх відзнака від інших людей - безперервний розвиток і активне ставлення до світу, що їх оточує.
У структурі особистості Г.Олпорт розрізняє центральну мотиваційно-спонукальні сферу, яка складається з двох рівнів активності: мотивації нужди і вищих мотивів - прагнень до розвитку. Отже, пошук постійної напруги, опору рівновазі, гомеостазу - характерні риси мотивів розвитку. Мотиви розвитку породжують спрямовану на майбутнє систему цілей, реалізація яких вимагає і забезпечує розвиток нових можливостей людини.
Отже, особистість - процес безперервного становлення людини, спрямованість на майбутнє. А саме: формування нових мотивів є процесом перетворення засобів діяльності і її цілі і мотиви. Якраз у механізмі перебігу мотивів на засоби тієї ж діяльності - умова саморозвитку людини.
А.Маслоу доводить, що соціальність людини міститься у самі її природі, що люди мають потреби у спілкуванні, любові, повазі, співпричетності, які наділені природою формами "інстинктоподібністі". Тобто, потреби суто "гуманоїдні". До числа базальних потреба відносяться: фізіологічні потяги, потреби у безпеці і захисті, любові, повазі і самоактуалізації людини. Незадоволення базальних потреб викликає хвороби: неврози і психози.
Над рівнем базальних надбудовуються метамотиваційний рівень - потреби в істині, добрі і красі, справедливості, єдності. Але потреби самоактуалізації, на думку А.Маслоу, починають функціонувати лише після того, коли задоволені всі інші потреби.
Вивчення творчих особистостей дало підстави для важливого висновку: серед різноманітних властивостей людей, схильних до "самоактуалізації" провідною є установка на концентрацію уваги не на власній персоні, не на вузькоіндивідуальних інтересах, а на високих суспільних цілях. Цим людям властиві почуття вини, тривоги,, але їх турбує не власна доля. Зовнішня свобода для них менш важлива, ніж внутрішня.
Центральна ідея концепції К.Роджерса полягає в тому, що співвідношення: 1) дійсного змісту особистості, 2) уявлення людини про себе - про її "я" і 3) про її ідеальне "я", про той тип особистості, яки бажає вона стати. Розбіжності між цими уявлення стають чинниками неврозів і страждань людини. Вони переживали турбування, почуття тривоги, уразливості, яке ставало тим болючішим, чим більше назрівала потреба змінити на краще думку про себе.
Психотерапевтична процедура, запропонована К.Роджерсом, спрямована на те, щоб, по-перше, сформувати у особистості новий, більш адекватний бажанню образ самого себе і по-друге - зробити більш реальним, більш відповідним можливостям людини її "ідеальне я", по-третє - створювати "теплий психотерапевтичний мікроклімат". Завдячуючи якому людина створює позитивне ставлення до себе, починає вірити у себе, що є безперечною умовою розвитку, дійового самоконтролю і організованості дій. А щоб піднятися людині ще вище, треба їй усвідомити свої достоїнства і вади, "прийняла" їх як належне і почала працювати над собою.
К.Роджерс, вивчаючи розбіжності дійсних можливостей, бажань і почуттів і його "ідеального я", назвав цей стан "умовою престижу". Це - відповідність громадської оцінки, суспільної вагомості особистості.
Психіка і вища нервова діяльність
Впродовж останніх двох сторіч розвиток психології був тісно пов'язаний з досягненнями філософської думки та успіхами природничих наук.
Матеріалістична інтерпретація природи та сутності психічних явищ була зумовлена появою філософії діалектичного матеріалізму й розвитком вчення про природу психіки - (І.М.Сєченов, І.П.Павлов).
Відображувальна діяльність людини засадово зумовлена реф-лекторною діяльністю мозку. Фундатором вчення про рефлекторну природу психіки є видатний російський фізіолог І.М.Сєченов (1829 - 1905). У своїх працях він вказував, що джерелом психічних актів як відображення діяльності є зовнішні подразники, що діють на організм. Ця діяльність виникає в процесі взаємодії індивіда з оточенням, що здійснюється завдяки рефлекторній діяльності мозку.
У своїй праці "Рефлекси головного мозку", опублікованій у 1863 році, І.М.Сєченов писав, що "всі акти свідомого і несвідомого життя за способом походження є рефлекси", що без зовнішнього чуттєвого подразнення неможлива психічна діяльність.
Вчення І.М.Сєченова про рефлекторну природу психіки далі розвинув І.П.Павлов (1849 - 1936) у своєму вченні про вищу нервову діяльність. Теорія рефлекторної діяльності спирається на три головні принципи наукового дослідження:
1) принцип детермінізму, тобто поштовху, причини для будь-якої дії, її ефекту;
2) принцип аналізу та синтезу, тобто розкладання цілого на частини і потім складання нового цілого з елементів;
3) принцип структурності і пристосування динаміки до структури.
взаємодіють, систематизуються й закінчуються динамічним стере-отипом.
Засадовим стосовно вчення про вищу нервову діяльність є розуміння єдності організму та середовища. В організмі "все із зовнішнього світу". Зв'язок організму з його
Loading...

 
 

Цікаве