WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Предмет психології - Реферат

Предмет психології - Реферат

- поняття давньогрецької філософії. Воно мало декілька значень: 1) життєва сила, яка залишала тіло з останнім подихом; 2) безтілесна основа, яка після смерті людини позбавлялася свідомості і пам'яті; 3) "демон" - невмируща істота божественного походження; 4) мета праведного життя; 5) "покарання" за первородний гріх Титанів тощо.
Одночасно псюхе - носій пам'яті про всі минулі інкарнації. Іноді ототожнюється
з психічним "Я".
У Геракліта псюхе - феномен субстра свідомості і носій моральних якостей (Суха псюхе - наймудріша і найкраща). Він розрізняє рівні псюхе і різні форми її зв'язку зі світом: вищий рівень - це зв'язок з логосом, зі світовим законом, нижній - з живою діяльністю людини.
ВченняПлатона про псюхе розглядає її як невмирущість і безтілесність, що робить її близькою до надпочуттєвого світу, а раз так, то створюється у людини можливість пізнання ідей за посередництвом "пригадування". Платон створює ієрархію трьох частин псюхе: а) раціональна, б) емоційно гнівлива, в) похітлива; визначає локалізацію в межах тіла: раціональна - в голові, емоційно гнівлива - у грудях, а похітлива - в черевній порожнині.
Платон на підставі поділу псюхе на частини, розмежовує структуру суспільства на: 1) сторожів-філософів, 2) воїнів і 3) ремісничо-землеробський стан людей.
За Платоном невмируща лише вища частина душі - раціональна, яку він називає деміургом - будівельником всього, ідеальне першоначало.
Аристотель у "Трактаті про душу", окрім аналізу різних проявів психіки, які не втратили цінності і для сучасної психології, дає оригінальне її бачення. Для нього душа і тіло - неподільні частини цілого, так само невіддільні як форма - образ і матерія, що в ньому відобразилася. Душа - принцип життя, не відокремлено пов'язаний з органічним життям.
Аристотель розповсюджує принцип псюхе на всі рівні органічного життя: кожний рівень має свою, властиву йому душу з певними функціями. Тіло (сома) - це організм, сукупність органів або знарядь душі; душа - сутність тіла. В людині він розрізняє три види душі:
1) рослинну, яка специфічна для рослин, котрі ще не мають органів почування, ні органів регуляції рухів;
2) тваринну, яка забезпечує тваринний спосіб життя, - оскільки тіло має диференційовані органи відчуттів, рухів і їх регулюючі органи;
3) розумна, суто людська, яка має пізнавальні і діяльні органи.
Аристотель, розрізнюючи три рівні душі, чітко визначає ідею розвитку людини послідовними формами розвитку психіки у рослин, тварин і у людини. Разом з тим, вони пов'язані у людини з різними функціями її душі: а) споживання, б) почування, і в) розуму.
Р.Декарт у загостреній формі протиставляє душу і тіло. Його позиція передбачає існування двох різних субстацій: матерії - субстанції протяжної і не мислячої і душі - субстанції мислячої і не протяжної. А раз це так, то вони мають різні атрибути - невід'ємні властивості і тому протистоять одна одній як незалежні речі.
Ми не будемо говорити, до чого такий розрив душі і тіла призвів психологію і у як це відгукнулося у філософії.
Р.Декарт в науковий вжиток вводить два нових поняття: рефлекс і свідомість.
Поняття свідомість стає центральним у психології всіх наступних століть. Тут почалась трансформація поняття псюхе; воно із принципу життя (за Аристотелем), душа, дух перетворюється Р.Декартом на принцип свідомості. І таки чином впроваджується принцип інтроспекції - заглядання в середину себе, у замкнутий в себе внутрішній світ, який є відображенням людиною самої себе.
Б.Спиноза до проблеми душі і тіла людини підійшов інакше. Проблема душі і тіла не правильно поставлена. Не треба ламати голову як поєднуються тіло і душа.
Не існує двох протилежних явищ - душі і тіла - а є однин-єдиний предмет. Це - мисляче тіло людини. Живої, реально існуючої, але яка розглядається в науці під двома протилежними кутами зору. От і виходить, що мислить не одна душа, яка вселяється в людське тіло Богом, а само тіло людини.
Тобто, мислення такий самий спосіб існування тіла як і його протяжність: мислення і протяжність не дві особливі і протилежні субстанції, а лише дві властивості одного і того ж матеріального утворення - людини.
В такому разі "міркування", "свідомість", "уявлення", "відчуття", "воля" тощо є способи зовнішнього враження невід'ємних від природи властивостей мислячого тіла людини.
К.Д.Ушинський розрізняв "душевні" і "духовні" психічні процеси. Душевні - елементарні психічні явища, загальні для людини і тварини; духовні - більш високого порядку і пов'язані з моральними, правовими, естетичними , ідеологічними тощо утвореннями, притаманними лише людині.
І.М.Сєченов, розглядаючи проблему кому і як розробляти психологію, відмічав, що психологія повинна вивчати:
1) історію розвитку відчуттів, уявлень, думок, почуттів тощо;
2) потім способи поєднання всіх видів і родів психічних діяльностей однієї з іншими, з усіма наслідками такого поєднання;
3) вивчати умови відтворення психічних діяльностей.
На жаль, на довгі роки поняття "душа" було вилучене із наукового вжитку.
Логос - закони природи
Логос - поняття вживане Гераклітом для позначення універсальних закономірностей, що їм підпорядковується все існуюче. Логос - це те, "згідно з чим усе відбувається", те, з чим все безперервно пов'язане - світовий закон, "спільне", якому треба підкорюватися.
Проте, на жаль, свідчить Геракліт, люди у більшості своїй глухі до проголошуваних істин і нездатні долучитися до Логосу: Логосу, що існує вічно, не розуміють люди ані перш ніж почують, ані спершу почувши; бо хоча усе відбувається згідно з цим логосом, вони скидаються на несвідомих того, навіть стикаючись з такими словами й ділами, про які я веду мову, розкладаючи кожне згідно з природою і показуючи, як справа мається".
Тому, на думку Геракліта, безмежність душі зумовлена не лише невичерпною глибиною властивого їй логосу, а й здатністю його в собі вирощувати.
З часом поняття "логос" набувало й інших відтінків, зокрема, "слово", "смисл", "судження", "пропорційність", "основа", "розум" тощо, наближаючись або віддаляючись від значення бути об'єктивною закономірністю, необхідністю, законами буття.

 
 

Цікаве

Загрузка...