WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Діяльність Карла Густава Юнга та її наукове значення. Значення вчення К. Г. Юнга про архетипи у різних галузях науки - Курсова робота

Діяльність Карла Густава Юнга та її наукове значення. Значення вчення К. Г. Юнга про архетипи у різних галузях науки - Курсова робота

розчиняючи в ній всі свої інтереси. Таким чином, справа поглинула його і це привело до його трагічного кінця, у вигляді компенсації для його включно ділових інтересів, в ньому несвідомо оживились деякі спогади з дитинства. В той час йому приносило велике задоволення займатися малюванням. І от замість того, щоб прийняти цю здатність, як таку, і використовувати її у вигляді врівноважуючого, побічного заняття, він увів її у своє ділове русло і почав фантазувати про надання своїм товарам зовнішнього художнього вигляду. На превеликий жаль фантазії стали дійсністю: він фактично почав випускати продукцію згідно із своїм власним примітивним і інфантильним смаком, і в результаті через декілька років збанкрутів і захворів. Як бачимо він попав під вплив суб'єктивних інфантильних нав'язливих думок [31,с.182].
З усього вищесказаного ми бачимо наскільки важливою є проблема визначення типів і їх характеристики для запобігання і виявлення психічних захворювань, для розуміння дій наших ближніх, тому потрібно здійснити детальну класифікацію типів. Відомо, що з давніх часів робились неодноразові спроби звести багаточисельні відмінності між людськими індивідами до окремих категорій; з іншого боку прикладались зусилля подолання однорідних характеристик типових відмінностей. Знаємо, про діяльність Гіпократа та його поділ темпераменту на чотири субстанції: кров, флегма, жовч і чорна жовч. Ті, у кого переважає кров, належать до типу сангвініків; переважання флегми відносяться до флегматичного типу; жовта жовч робить людину холериком, а чорна призводить до меланхолійного характеру. Як показує наша мова, цей різновид темпераменту витримав випробування часом, хоча потрібно було багато століть, щоб він був замінений фізіологічною теорією. Ця класифікація базується на здатності людини сприймати різні емоції чи афекти. Цікаво замітити, що перша спроба типологізації була зв'язана з емоційною поведінкою людини, очевидно тому, що афективність - найспільніша і найбільш вражаюча риса поведінки взагалі.
Однак афекти ні в якому разі не є єдиним різновидом людської психіки. Характеристики даних слід очікувати і від інших психологічних явищ; єдиною вимогою залишається необхідність спостерігати і розуміти інші функції не менш чітко і ясно, як і у випадку афектів. Ми завжди схильні виправдовувати самих себе, коли хто - небудь робить нас відповідальними за емоційну дію, що ми вчинили так, тому що був афект і що ми, насправді, звичайно не такі. Коли це стосується нас, то ми раді пояснювати афект як умову, що оправдує нашу низьку відповідальність, але неохоче це робимо по відношенню до інших. Коли людина судить за нашими афектами, ми легко звинувачуємо її в недостатньому розумінні нас, або навіть в несправедливості. Це зобов'язує нас не судити інших за їхніми афектами.
Що важливо пам'ятати, то це про те, що ми називаємо "психологією", наука, яка може іти по своїй дорозі тільки на основі певних історичних і моральних посилань, закладених християнським вихованням на протязі останніх двох тисячоліть. Заповідь "Не судіть і не будете осуджені", прищеплена релігією, створила всі можливості волі, що прагне, в своєму крайньому прояві, до простої об'єктивності судження. Ця об'єктивність, що містить в собі непросту байдужість до інших, а заснована на принципі виправдання інших до такого ступеня, в якому ми це робимо по відношенню до себе, є основою справедливого, безпристрасного судження про своїх близьких.
Характер - це стійка індивідуальна форма людського буття. Поскільки ця форма втілює в себе як фізичну, так і психічну природу, то загальна характеристика цього явища включає в себе як психічні так і фізичні властивості. Незрозуміла єдність живої істоти є причиною того, що фізична ознака є просто фізичною, а психічна - не є просто психічною. Нерозривність і цілісність природи нічого не знає про ці відмінності, які змушений встановлювати людський розум, щоб прокласти дорогу до розуміння сутності речей.
Різниця між тілом і розумом - це штучна дихотонія, дискримінація, яка безсумнівно базується на своєрідності пізнаючого інтелекту, ніж на природі речей. В дійсності взаємне проникнення психічних і тілесних ознак настільки глибоке, що за властивостями тіла ми не тільки можемо зробити висновки про якість психічного, але і по психічній специфіці ми можемо судити про відповідні тілесні форми. Останнє, звичайно потребує від нас незрівнянно більше зусиль, але не через те, що психіка здійснює менший вплив на тіло, ніж тіло на психіку, а тому, що якщо починати з психічного, то нам прийдеться робити висновки про невідоме через відоме, а від тіла нам легше відштовхуватись, бо воно видиме. Психічне набагато складніше, безкінечніше і темніше, чим видима поверхня тіла. Ці спостереження примушують сформулювати типізацію: існують люди, що в певній ситуації ніби відсторонюються, тихо говорячи "ні", і тільки після цього реагують, і існують люди, що належать до другого класу, які в такій же ситуації реагують безпосередньо, будучи впевненими, що їх вчинок правильний. Тобто перший клас характеризується деякими негативними відношеннями до об'єкту, останній - скоріш позитивним.
Як відомо, з усього вищесказаного випливає, що перший тип відповідно є інтровертний, а інший - екстравертний.
Поняття "інтровертний" означає: все психічне проявляється у інтроверта так, як це для нього призначено відповідними законами, які індивід вважає за життєві принципи. Поняття "екстравертний" претендує на більшу увагу, бо виражає, подібно як інесвідоме, відповідні якості, відношення до людей і вказує на певні типічні властивості.
Інтроверсія і екстраверсія як типи постановок означають диспозицію, яка обумовлює в значній мірі психічний процес в цілому і визначає не тільки спосіб дії і вид суб'єктивного досвіду, а також характер несвідомої компенсації.
Ціллю психологічної типології не є класифікація людей на категорії - само по собі - це була б марна справа. Її ціль - забезпечити критичну психологію можливістю здійснювати методологічне дослідження і пошуки емпіричного матеріалу. По - перше, це - критичний інструмент для дослідника, що потребує опорних точок зору і ціленаправленої лінії, якщо він намагається навести порядок у царині індивідуального досвіду. Типологія - великий помічник у розумінні величезної різноманітності та багатогранності, що мають місце серед людських індивідів, а також вона надає ключ до фундаментальних, нині існуючих теорій. І, що дуже важливо, це вагомий засіб для визначення певного типу практичним психологом, який є озброєним ґрунтовними знаннями, може уникнути багатьох серйозних помилок в роботі з пацієнтами [31].
§2. Архетипи соціального життя
Індивід, індивідуальність, особистість у ході людської історії - вторинне явище. Дуже довгий час було лише "ми": група, сім'я тощо. За цей час у людській психокультурі сформувалася величезна кількість цінностей, норм, установок, архетипів, які й досі відіграють роль латентних мотивів у поведінці окремого індивіда. Недарма індивідуальна психіка не може протистояти соцієнтальній. Остання сильніша у своїй регулятивній функції. Будь - яка, навіть найталановитіша людина, в якийсь момент пасивно підкорюється рішенням свого начальника або іншої можновладної особи,
Loading...

 
 

Цікаве