WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Міри впливу соціометричного статусу на ефективний стиль спілкування старшокласників - Курсова робота

Міри впливу соціометричного статусу на ефективний стиль спілкування старшокласників - Курсова робота

дають негативні результати. Авторитарний стиль викликає в дітей відчуження від батьків, почуття свої незначності і небажаності в сім'ї.
Щоб зрозуміти відносини старшокласника з батьками, необхідно знати, як змінюються з віком функції цих стосунків і пов'язаних з ними уявлень. В очах дитини мати та батько виступають в декількох іпостасях:
як джерело емоційного тепла і підтримки, без яких дитина відчуває себе беззахисною і безпорадною;
як влада, директивна інстанція, розпорядник добробуту, покарань і заохочень;
як зразок, приклад для імітації, втілення мудрості та кращих людських якостей;
як старший друг і порадник, якому можна довіряти все.[51]
Стосунки батьків і дітей асиметричні, нерівноправні, багато з батьків, звикнувши розпоряджуватись дітьми, хворобливо переживають послаблення своєї влади. Крім того, діють певні культурні заборони. Наприклад, у нас не звично обговорювати сексуальні проблеми з представниками інших вікових груп. Це робиться лише з однолітками. В результаті найважливіша сфера інтимних переживань підлітка із спілкування з батьками "викидається". При опитуванні 402 пар молодих москвичів, які подали заяву про вступ в брак, 85% невіст і 80% женихів відповіли, що ніколи не обговорювали з батьками проблеми браку і сім'ї (з матерями - відповідно 35 і 63%). Надзвичайно важливі для перехідного віку і раннього юнацтва - "етапи статевого визрівання" і "інтимні стосунки" - займають останні місця в розмовах з батьками.[54]
Ті ж труднощі, що і батьки, переживають вчителі. Робота вчителя ускладнилась, причому особливо складно мати справу зі старшокласниками. І не тому, що учні і вчителі стали гірше, а тому, що вимоги до тих і інших стали більш суперечливим.
Статус сучасного старшокласника в школі неоднозначний. З одного боку, стан старшого накладає на юнака додаткову відповідальність, перед ним ставляться більш складні задачі, з нього більше вимагають. З іншого боку, за своєю натурою, він цілком залежить від вчителів і шкільної адміністрації. Він зобов'язаний безперешкодно виконувати всі вимоги вчителів, не має права критикувати їх, учнівські організації функціонують під контролем і керівництвом класного керівника і шкільної адміністрації, и це керівництво часто переростає в особову опіку.
Внутрішня позиція старшокласника по відношенню до школи складається з його відношення до школи як до установи, до процесу навчання і знання, до вчителів, до співучнів. Молодший школяр і навіть підліток ще не розрізнюють цих моментів, вони просто "люблять" або "не люблять" школу. Установки старшокласника більш диференційовані. Його відношення до школи в цілому характеризується зростаючою свідомістю і одночасно поступовим "виростанням" зі школи.
Навчання - провідна діяльність старшокласника. Але мотиви навчання з віком змінюються. За даними Л.І. Божович, Н.Г. Морозової і Л.С. Славіної (1951), які стосується повоєнних років, в 1-2 класах дитина ще не усвідомлює самого змісту освіти і орієнтується, головним чином, на оцінку, за якою для неї стоїть певне відношення вчителя. В 3-7 класах освіта стає, насамперед, засобом завоювання престижу однолітків, завоювання репутації гарного учня. Для старшокласників все це вже менш важливо. Навчання, набуття знань стає тепер, насамперед засобом підготовки до майбутньої діяльності. Але далеко не у всіх.
Головна перешкода взаємопорозумінню вчителів і учнів - абсолютизація рольових стосунків. Вчитель, обтяжений турботою про навчальну успішність, не бачить за оцінками індивідуальності учня. Ідеальний учень в його розумінні - той, хто "завжди готовий співпрацювати із вчителем, прагне до знань, ніколи не порушує дисципліну на уроках." В протиставлення образу школяра, ідеального у всіх відношеннях, існує інший: лінивий, пасивний чи неслухняний школяр, ворожо налаштований до школи і вчителів. Такий підопічний викликає у вчителя далеко не кращі очікування. [4]
Розкриваючись назустріч учню і отримуючи доступ в його внутрішній світ, вчитель тим самим розгортає межі і збагачує зміст власного "Я".
В цій взаємодії особистостей індивідуальність вчителя не менш істотна, ніж індивідуальність учня. Як писав в свій час К.Д. Ушинський, "в вихованні все має будуватись на особистості вихователя, тому що виховальна сила витікає лише з живого джерела людської особистості."[51]
1.4. Товариство однолітків як фактор соціалізації.
Одна з головних тенденцій перехідного віку - переорієнтація підлітка і юнака з батьків, вчителів і взагалі старших на однолітків, більш або менш рівних собі за статусом. Ця переорієнтація може відбуватись повільно і поступово, або різко і бурхливо, вона по різному виражена в різних сферах діяльності, в яких престижність старших і однолітків, як ми бачили, неоднакова, але така переорієнтація відбувається обов'язково.
Потреба в спілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, виникає в дитини вже в 4-5 років (за деякими даними - навіть раніше) і з віком неухильно зростає. Відсутність товариства однолітків вже у дошкільників негативно проявляється на розвиткові комунікативних здібностей і самосвідомості особистості. Поведінка ж юнака за самою суттю є колективно-груповою.[23]
З однолітками старшокласники переважно бажають проводити своє дозвілля, їх знайомлять зі своїми думками. За деякими даними, в свої улюблені заняття учні розказують переважно товаришам і друзям, рідше - батькам і зовсім рідко - вчителям. Встановлено, що погляди класного колективу дуже цінують близько половини юнаків, а поглядами вчителя - лише третина.[9]
Які ж психологічні функції товариства однолітків в юнацтві?
По-перше, спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації; по ньому підлітки і юнаки узнають багато які з необхідних речей, про які їм по тих чи інших причинах не розповідають дорослі. Наприклад, переважну частину інформації з питань статі підлітки отримують від однолітків, тому їхвідсутність може затримати психосексуальний розвиток або завдати йому хворобливого характеру, якщо немає інших джерел такої інформації.
По-друге, це специфічний вид діяльності і міжособових стосунків. Групова гра, а потім і інші види спільної діяльності випрацьовують в дитини необхідні навички соціальної взаємодії, вміння підкорятись колективній дисципліні і в той же час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси з суспільними. Поза товариством однолітків, де взаємовідносини будуються принципово на рівних началах і статус потрібно заслужити і вміти підтримати, дитина не може випрацювати необхідних дорослому комунікативних якостей. Змагальність групових стосунків, якої немає в стосунках з батьками, також слугує цінною життєвою школою. За виразом французького письменника А. Моруа, шкільні товариші - кращі вихователі, ніж батьки, бо вони безжалісні.
По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Усвідомлювання групової належності, солідарності, товариської взаємодопомоги не лише полегшують підліткову автономізацію від дорослих, але й дає підлітку надзвичайно важливе для нього відчуття емоційного добробуту і стійкості. Чи зумів він заслужити повагу і любов рівних, товаришів, має вирішальне значення для
Loading...

 
 

Цікаве