WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Я – концепція як фактор життєтворчості у юнацькому віці - Реферат

Я – концепція як фактор життєтворчості у юнацькому віці - Реферат

вольової, інтелектуальної, моральної; за умови самопізнання та розкриття внутрішнього потенціалу особистості.
Особистість є не лише "ансамблем суспільних відносин". Вона дійсно "господар" власних психічних функцій (В.Джеймс), найвища інстанція, що інтегрує життя людини як таке (Г.Олнорі). Особистість є цілісністю, яка має певну глибину, самовизначається, діючи свідомо та цілеспрямовано (В.Штерн), що дає їй змогу створювати світ власного буття.
Особистість не просто адаптується, пристосовується до навколишнього середовища. Вона спочатку виділяє. Виокремлює себе з оточення, щоб пізніше вже в інший спосіб, вибірково пов'язати себе з ним. Зовнішні фактори детермінації життєдіяльності особистості відкинути неможливо, але вони заломлюються через внутрішню своєрідну структуру, набутий досвід, індивідуальні відлети, актуальні прагнення. Змінити зовнішній світ особистість не може, але вона може змінити своє ставлення до нього, переживання окремих подій життя.
Дослідження можливостей гармонізації особистісного розвитку, яке зосереджувалося б лише на зовнішньому боці людського існування, або вивчало б людину поза світом, окремо від нього, не може бути коректним. Лише постійне зіставлення внутрішнього і зовнішнього себе та інших, реального й морального є умовою розробки конструктивних технологій життєздійснення.
Особистість створює свій життєвий світ, структуруючи зовнішню дійсність відповідно до внутрішньої. Цей світ є певною цілісністю внутрішнього психічного життя, як усвідомлюваного, так і неусвідомленого у поведінці, спілкуванні, діяльності. Структура життєвого світу є своєрідним опосередкуванням структури особистості. Життєвий світ завжди у чомусь збіднює зовнішню дійсність. Чому відбувається це збіднення? Передовсім тому, що далеко не все у навколишньому середовищі нас в однаковій мірі цікавить, не все відповідає цілям нашої основної діяльності, нагальним потребам.[22;206]
Але водночас відбувається і збагачення зовнішньої дійсності, привнесення в неї свого, індивідуального, культурно-історичного змісту, забарвлення її у самостійні кольори. Саме особистість з її планами та установками, ??? потребами та несвідомими імпульсами визначає ракурс, що в ньому людина бачить зовнішній світ, орієнтується, пристосовується до життя. Ще давньогрецький філософ казав: "Людина є мірою всіх речей".
Факторів для взаємо заломлення внутрішнього і зовнішнього багато. Так, стосунки близьких і чужих, друзів і ворогів, матеріальні обмеження і моральні стимули суттєво впливають на процес світобудови. У життєвому світі особистості співіснують не реальні фізичні об'єкти в їх взаємодії, а їхні суб'єктивні інтерпретації.
Життєвий світ особистості можна розглядати як деяку концептуальну модель багатовимірного відображення реальності, яка описує об'єктивну дійсність за допомогою різних перцентивних, вербальних, міфологічних, символічних мов. Образи, символи, знаки надають світові особливої форми, індивідуальної "упаковки". Це пряма і зворотна проекція внутрішнього і зовнішнього світів один на одного, багаторазово відображена і за кожного відображення змінювана реальність. [22;207]
Саме розгляд особистості у її життєвому світі дає змогу уникнути непродуктивної дихотомії матеріального та ідеального, біологічного та соціального, моралі та суспільства, подолати традиційні відчуження душі і тіла.
Сучасні дослідження характеризують життєвий світ як соціокультурний феномен, сферу безпосередньої діяльності людини, що в ній втілюються її сутнісні сили, необхідну сторону соціально-діяльнісної сутності особистості для якої найважливішим є процеси світобудування, світорозуміння та світопереживання.
Життєвий світ особистості, як і кожний світ, має власні координати, свою просторово-часову мережу. Помилкою було б уявляти особистісний універсум у фізичних вимірах, досліджуючи особливості сприймання фізичного простору і часу. Доцільніше визначити саме психологічні координати.
Оскільки реальність у кожної людини відносно автономна і суб'єктивна, все, що є значущим і байдужим, утіленим і неприйнятним, виступає як складний фільтр для індивідуально-неповторного відбиття довкілля і себе в ньому. Час у такому світі доцільно зіставляти з тривалістю життя і можливою самореалізованістю, ступенем вияву себе, своїх потенцій, мірою саморозкриття, самореалізації.
Дослідження психологічного часу особистості, його властивостей, особливостей, переживання, регулятивних потенцій є способом вивчення життєвого світу, закономірностей його побудови особистістю, специфіки розвитку, характеру видозмін. Колишнє сприймання особистості як конгломерату мотивів, потреб, настановлень, відношень, характерологічних особливостей змінюється вивченням її у реальному потоці життєдіяльності, всередині унікального й неповторного життя, даного кожній людині. Розуміння особистості, як суб'єкта життєздійснення, життєтворчості (В.Н.Роменець, Л.В.Сохань) є розумінням її ставленням до часу життя, реальних можливостей здобуття нею справжньої свободи самовиразу. Час становлення особистості, формування її життєвого світу не зводиться до характеристик часу фізичного як форми буття матерії. Неправильно було б ототожнювати його і з часом соціально-історичним, який відрізняється повторюваністю, послідовністю, тривалістю, казуальністю. Не збігається особистісний час і з часом біологічним, індивідним, який має ситуативний масштаб і польову орієнтацію. Будучи і організмом і суспільною істотою, і неповторною індивідуальністю, особистість існує воднораз у різних часах, певним чином заломлюючи, інтегруючи властивості кожного з них.
У психологічному часі здійснюється своєрідний складний синтез біологічного і соціального часів, в яких розгортається людське життя. Набираючи властивостей часу соціального, психологічний час вочевидь не має однієї (однозначної) спрямованості чи цілковитої необоротності. Перебуваючи під впливом часу біологічного, психологічний час усе ж залишається відносно різнонаправленим, не підпорядковуючись самій тільки циклічності і доволі одноманітним ритмам, і може бути зорієнтованим як у майбутнє, так і у минуле.
У здорової, самоактуалізованої, гармонійної особистості минуле, теперішнє і майбутнє співіснують у цілісності, єдності, взаємодії. Людина не відмовляється від власної історії, інтегрує минулий досвід, залишаючи його собі, знаючи йому ціну. В опануванні минулим, на думку А.Бергсона, і лежить ключ до свободи і духовної творчості. [22;221-223]
Людина обтяжена матеріальністю, з якою повинна боротися, бо вона обмежує її творчі потенції. Матеріальність протистоїть індивідуальності, є "ворожою" їй, оскільки являє собою вимоги теперішнього, котре завжди є зовнішнім, тоді як індивідуальність - це акумуляція певного імпульсу, створеного вибірковим, селективним ставленням до минулого.
Особистість, що вільно функціонує, не відчуває страхів перед майбутнім, які заважали б нормальномупрогнозуванню, витискали б зі свідомості мрії, бажання, сподівання. Особистісне самопереживання є індивідуальною формою
Loading...

 
 

Цікаве