WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Володимир Андрійович Роменець та його учні. Життя як вчинок і подія - Реферат

Володимир Андрійович Роменець та його учні. Життя як вчинок і подія - Реферат


РЕФЕРАТ
Володимир Андрійович Роменець та його учні. Життя як вчинок і подія
Володимир Андрійович Роменець (1926-1998) - вчений, вчитель багатьох своїх послідовників, серед яких Тетяна Михайлівна Титаренко, Віталій Олександрович Татенко, Ірина Петрівна Маноха та ін. Про великого вченого - словами його учнів.
Володимир Андрійович народився 20 травня 1926 р. в Києві у сім'ї службовця. Свій трудовий шлях він почав техніком-будівельником. У дитинстві як усі хлопчаки, безтурботно грав у "козаків-розбійників", захоплювався спортом, багато читав. Юнаком полюбляв із друзями, а нерідко й наодинці, блукати крутими дніпровськими схилами, поринаючи поглядом і думкою у безмежну далину лівого берега. Милувався куполами київських соборів. Можливо, саме з того споглядання далечини і величі в юнакові прокинувся талант філософа, історика і психолога - літописця історії людського духу. І не тільки того, що минуло, а й того, що є і що буде.
Напевно, у парубочому віці він залицявся до київських дівчат, а вони залицялися до нього. Високий, стрункий, розумний, дотепний, щедрий душею, завжди уважний і водночас трохи сором'язливий. Як тут не закохатися! Його любили друзі, колеги, студенти, учні. Йому щиро вірили, бо знали, як він умів цінувати дружбу.
Були й такі, що кепкували з нього: не лається, не скаржиться, не любить пліток, не прагне у чини, не схиляється у проханнях, увесь час працює, видає книжки...
Володимир Андрійович був напрочуд чемною, відкритою, щирою людиною, яка нікому ніколи не могла відмовити у розмові й завжди рада була допомогти. Але потрапити в коло його симпатій було нелегко. І справа зовсім не в тому, що Володимир Андрійович ділив людей на "своїх" і "чужих". Просто багатьом було досить важко відчувати себе у "своїй тарілці" поруч із такою постаттю.
Володимир Андрійович не міг дозволити собі витрачати час і сили на те, щоби подобатись усім. У нього було дещо інше життєве кредо, а саме - встигнути побудувати усе своє життя. Ось чому, напевно, він "не встиг стати як усі" і до кінця залишився вірним собі і тій Людині, що промовляє до нас із глибини іншого єства. На жаль, не всі ми здатні почути той голос і прислухатися до нього. Він зміг...
Після закінчення відділення психології філософського факультету Київського державного університету ім. Т.Шевченка та аспірантури в Інституті психології МО УРСР Володимир Андрійович працював науковим співробітником Інституту філософії АН УРСР. З 1967 р. перейшов на постійну роботу в Київський університет, подолавши 30-річний шлях від старшого викладача до професора кафедри загальної та інженерної психології. З 1991 р., не залишаючи викладацької роботи в університеті, очолював відділ теорії, історії психології та етнопсихології в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України. У 1992 р. був обраний дійсним членом АПН України. З 1996 р. і до останніх днів Володимир Андрійович плідно працював на посаді головного наукового співробітника Інституту соціальної та політичної психології АПН України.
В.А.Роменець є автором близько 170 друкованих праць. Основний його науковий доробок - у галузях загальної психології, історії всесвітньої та української психології, історичної психології, психології творчості. До золотого фонду української психології входять такі його фундаментальні праці, як "Фантазія, пізнання, творчість" (1965), "Психологія творчості" (1971), "Історія психологи" (1975), "Історія психології стародавнього світу і середніх віків" (1982), "Історія психології епохи Відродження" (1988), "Історія психології XIX - початку XX століття" (1995) та ін.
Можливо, для когось це буде дивним, але і у свої сімдесят академік В.А.Роменець зі справжнім юнацьким хвилюванням доторкався до книжки, про яку чув і з якою мріяв зустрітися. Його добре знали продавці та постійні відвідувачі київських букіністичних магазинів. Але він не просто збирав улюблені книжки. На полицях його домашньої бібліотеки "оселялися" духи їхніх авторів.
І справді, перечитуючи томи його "Історії психології", відчуваєш, що Володимир Андрійович не просто вивчав Платона чи Гегеля, Демокріта чи Маркса, Виготського чи Рубинштейна, а незбагненним чином спілкувався з ними як з живими. Автори книжок, що складали його чудову бібліотеку, були видатними, талановитими, а здебільшого геніальними людьми. Всі вони дуже різні за своїм історичним віком, світоглядом, уподобаннями. Це не тільки психологи, а й філософи, письменники, поети, художники. Далеко не всі вони мирили один з одним у своїх поглядах на природу душі та духу, і господар нерідко вимушений був брати на себе роль примиренця, але ніколи не судді чи арбітра.
Володимир Андрійович іще з молодих років вирізнявся ціле-спрямованістю і дивовижною працездатністю. Наснаги надавала йому захопленість ідеєю, що його заполонила. Як науковець він звик усе планувати і робити сам, бо ж був переконаний, що його робота, його життєва справа повинна бути зроблена тільки його власними руками. Він гостро переживав неможливість дотримати цей свій життєвий канон навіть (а може, особливо) тоді, коли відчув подих невідворотного. Він звик бути автором і виконавцем п'єси, назва якої - "Моє життя".
Він не міг не вражати своєю націленістю на найбільш високе, найбільш складне, найбільш творче і відповідальне. Якби Абрахам Маслоу побажав віднайти самоактуалізовану особистість в Україні, він навряд чи знайшов би кращого представника цієї рідкісної когорти, ніж Володимир Андрійович. Якби Еріх Фромм виношував задум своєї книжки "Мати і бути", спілкуючись з українськими вченими, одна лише постать Володимира Андрійовича могла б підштовхнути його до розуміння справжнього буття особистості, буття як такого в усій його суперечливій величі, щемливій неповторності, трагічній незахищеності та щирій відкритості світові.
Ця людина не могла не творити, не писати, не досліджувати. Володимир Андрійович, схоже, ніколи не знав, що таке самопримус, самопокарання. Навіщо людині, яка без залишку віддана
Loading...

 
 

Цікаве