WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія етнічних спільностей і груп. Від перших наукових розвідок до сучасних напрямів досліджень - Реферат

Психологія етнічних спільностей і груп. Від перших наукових розвідок до сучасних напрямів досліджень - Реферат

керований надмірно почуваннями "мусить довести до згубних наслідків".
В окремих розвідках висловлюються міркування, що така риса українців є небезпечною для розбудови державності, адже індивідуалізм може викликати прояви непокори, що обумовлює заперечення будь-якої влади, веде до анархізму.
Здатність досаморегуляції є ще однією важливою рисою характеру як конкретної особистості, так і етнічної групи. Ця риса може розглядатися як рівень самостійності, розвитку самосвідомості, самоконтролю, відповідальності за своє життя.
Без конкретних емпіричних досліджень не можна достовірно стверджувати, яка з цих рис домінує в українському національному характері. Інтровертивність має виробляти критичне ставлення до себе, своїх дій, уміння брати на себе відповідальність за вчинене.
Емоційність - ще одна домінуюча риса українського національного характеру. Йдеться про підвищену чутливість української душі, її вразливість, схильність ображатися і, відповідно, слабку вольову регуляцію. В. Янів підкреслює, що "українська почуттєвість" проявляється в невизнанні авторитетів: до визнання авторитету українець приходить радше під впливом настрою, хвильового захоплення, ніж у результаті холодного аналізу заслуг цілого життя людини. І звідси - часта пошана авторитетів малого формату при нечастому пошануванні справді гідних історичних авторитетів. Під впливом "почувань", на думку В. Яніва, відбувається вростання у спільноти. Українець - це людина "малих гуртів", малих спільнот (родина, громада). Стосовно належності до великих груп, то тут розуміння їх призначення асоціюється в українців, за твердженням дослідника, передусім з такою формою організованого життя, як держава [20]. Бажання жити у власних спільнотах зумовило розвиток державних форм, що виявлялося у прагненні зберегти свою державу, в осудженні князів, які заради власних амбіцій розбивали єдність земель і браталися з ворогами. Тим часом з історії відомо, що, не маючи змоги домогтися державності, українці прагнули створити власну форму життя в чужій державі ("держава в державі"). Створювалися братства, військові організації, власний уряд, військо, наукові, студентські об'єднання.
Я. Ярема, ставлячи у центр українського духовного життя інтровертизм, пов'язує його з почуттєвістю. На думку вченого, українська духовність за своєю природою глибоко християнська, український дух ніколи не виявляв потягу до насилля [20]. Підвищена чутливість до оточуючого, зокрема й до взаємин з іншими людьми, інколи поєднується з певною амбіційністю ("гоноровістю"), що може проявлятися у зовнішніх атрибутах, яким надається більшого значення, ніж суті явищ. Дослідники вказують на недостатню розвиненість соціальної волі в українців. Перевага емоційності, споглядальності, мрійливості над волею в характері українця часто призводила до того, що поставлені цілі не були досягнуті або реалізовувалися не так, як задумувалося. А неадекватність вольової регуляції відбивається в такій характерологічній рисі, як упертість, що також підкреслюється в багатьох дослідженнях. Ця особливість поведінки виявляється у прагненні діяти по-своєму, всупереч раціональним доказам.
Ці якості, до речі, не є специфічно українськими - вони притаманні й іншим народам, хоч і можуть мати інші форми вияву. Важливо, що жодна з рис характеру сама по собі не визначає його суті загалом, а відображає лише певний спосіб реагування на обставини, форму переживання навколишньої дійсності. Щодо власне України, то це велика, багатонаціональна держава, на території якої можна виокремити не один, а кілька відносно самостійних етнічних типів, зосереджених у конкретних регіонах (Закарпаття, Галичина, Центральна, Південна Україна тощо). Оскільки етнічний характер жителів кожного регіону складався під впливом різних соціально-історичних, політичних, культурних, релігійних, мовних, соціально-психологічних та інших умов, то говорити про завершення формування цілісного українського національного характеру не доводиться [5; 10; 13; 14].
Традиції і звичаї є стійкими соціально-психологічними регуляторами поведінки індивідів і спільностей. Саме тому вони здійснюють активний соціальний вплив у групах [12; 15].
Аналіз закономірностей змін, які відбуваються у великих соціальних групах та у міжгруповій взаємодії, дозволяє стверджувати, що існування специфічних регуляторів соціальної поведінки - традицій і звичаїв - зумовлене наявністю суспільної практики, з якою пов'язана група. Водночас еволюція цих регуляторів відбувається паралельно з еволюцією суспільства, з процесом творення історично конкретних соціальних норм, цінностей та інших змістових елементів суспільної психології.
Психологічний вплив елементів культури на всі сфери життя людей важко оцінити. Наявність зв'язку між такими елементами культури, як традиції і звичаї та психологією очевидна. Однак визнати цей зв'язок - це тільки частина справи. Найголовніше - зрозуміти його характер, механізми й закономірності, щоби ефективно застосовувати у психолого-педагогічній практиці. Перспективність саме такого підходу зумовлена тим, що в найближчому майбутньому, незважаючи на тенденції глобалізації, нас, найімовірніше, очікує не змішування культур, а їх співіснування із збереженням типових форм, способів життєдіяльності представників різних народів і етносів.
Кожне суспільство має цілу систему традицій, скерованих на зміцнення його стабільності. Під традиціями розуміємо елементи соціальної і культурної спадщини (досвіду, поглядів, цінностей, ідей, звичаїв, норм поведінки тощо), які передаються від покоління до покоління і зберігаються в певних суспільствах і різних соціальних групах протягом тривалого часу.
Класифікують традиції за різними ознаками. Виокремлюють національні, етикетні, професійні та інші. Вони проявляються у всіх сферах: гігієна, спілкування, національний ринок тощо. Традиції можуть бути як соціально-позитивними, так і реакційними. Соціально-позитивні традиції створюють умови для "здорового консерватизму", стабільності суспільства [15]. Вважається, що дефініція "традиція", на відміну від терміна "звичай", більш універсальна і використовується у тих випадках, на які не поширюється звичаєвість. Водночас звичай не здатен так швидко змінюватися й збагачуватися, як традиція. А звідси передбачається поділ традицій на статичні й динамічні. Для перших властива сталість компонентів, тверда структура, відносна простота (переважно ці традиції іменуються звичаями), а для других характерна змінність складу і структури.
Традиції слід розглядати в соціокультурному та етнопсихологічному контексті. Завдяки їм відбувається самоідентифікація особистості і групи, дістають розв'язання питання: "Хто ми є насправді?", "Чим ми як група вирізняємося зпоміж інших груп, а чим на них схожі?", "Що являє собою та земля, той край, де ми живемо?". У готовому вигляді відповідей на ці запитання
Loading...

 
 

Цікаве