WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія етнічних спільностей і груп. Від перших наукових розвідок до сучасних напрямів досліджень - Реферат

Психологія етнічних спільностей і груп. Від перших наукових розвідок до сучасних напрямів досліджень - Реферат

загальній психології. Вчені, які вважають, що темперамент можна розглядати як вияв специфіки психічного складу націй, переконані, що варто говорити лише про вивчення специфічних поєднань переважаючих типівтемпераменту, а не про жорстке "прив'язування" певного типу темпераменту до певної етнічної групи.
Дослідження специфіки національного характеру ускладнюється багатьма обставинами. Одна з них - феномен стереотипізації, властивий будь-якому сприйманню соціальних явищ, що особливо проявляється під час вивчення представників іншої етнічної групи.
Відомо, що виникнення етнічних стереотипів пов'язане з розвитком етнічної самосвідомості, усвідомленням власної приналежності до певної етнічної групи. Своєрідне "ми-почуття" фіксує усвідомлення особливостей власної групи. Образ самих груп при цьому спрощується, складається під впливом певних міжетнічних відносин, які формують особливе соціальне настановлення на представника іншої групи. Певну роль тут відіграє і минулий досвід спілкування з іншою етнічною групою: якщо ці відносини раніше мали ворожий характер, то таке ж забарвлення буде перенесене на кожного представника цієї групи, чим і задається негативне настановлення. Побудований згідно з настановленням образ діє як етнічний стереотип, що не обов'язково презентує іншу етнічну групу негативно, але завжди задає суб'єктивне сприйняття представника іншої групи.
Доведено, що сам факт усвідомлення особливостей своєї етнічної групи не містить у собі упереджень щодо інших груп. Проте так буває доти, доки констатуються ці відмінності. Коли ж від такої констатації переходять до оцінки іншої групи, тоді можливі перекручення її образу. І тоді виникає психологічне явище етноцентризму. Воно полягає у схильності представників групи сприймати всі життєві явища з позицій "своєї" етнічної групи, яка розглядається як еталон. Отже, суть етноцентризму зводиться до сукупності масових ірраціональних уявлень про власну етнічну спільність як про центр, навколо якого групуються всі інші [1; 11]. Такі уявлення є психологічними утвореннями масової свідомості у вигляді конкретизованих спрощень образів свого народу, щедро наділених позитивними рисами, в кількості, яка набагато перевершує аналогічні риси в уявленнях про інші народи. Оскільки етнічні стереотипи складаються завжди в певному соціальному контексті, то коли вони набувають стійкої форми упереджень, тобто стандартного і негативно забарвленого емоційного характеру, то легко можуть бути використані як засоби розпалювання національної ворожнечі.
Загалом національний характер - досить стійке і суперечливе психічне утворення, в структурі якого часто поєднуються такі риси й особливості, що можуть розглядатися і як позитивні, і як негативні. Наприклад, М. Бердяєв звертав увагу на поляризацію російського характеру, в якому уживаються протилежні риси: доброта і жорстокість, душевна делікатність і брутальність, альтруїзм і егоїзм, велике волелюбство і деспотизм, самоприниження і національна гордість та шовінізм [3]. Така поляризація рис характеру притаманна не тільки росіянам, а й представникам інших етносів.
Стосовно психічного складу українців, то спроби дати його аналіз як етносу і як нації здійснювалися в працях Г. Ващенка, М. Костомарова, О. Кульчицького, І. Мірчука, Д. Чижевського, М. Шлемкевича, Я. Яреми. Їх спостереження та розвідки сучасних дослідників (А. Деркач, О. Донченко, П. Гнатенко, В. Крисько, Л. Орбан-Лембрик, В. Павленко, М. Пірен, В. Янів) дозволяють окреслити найбільш узагальнені риси українського національного характеру.
Майже всі дослідники виокремлюють такі типові риси українського національного характеру, як демократичність, волелюбство, емоційність, що проявляються в музичності, наближенні до природи, культі жінки і родини, релігійності, толерантності до інших народів, гостинності тощо. Більшість дослідників вважає, що українцям властива така психологічна риса, як інтровертивність. Ця особливість виявляється в певній спрямованості людини на свій власний внутрішній світ, на проблеми, перш за все, власного соціуму, в миролюбності, зосередженості на внутрішній свободі.
М. Костомаров одним з перших зацікавився проблемою української етнопсихології. Він, зокрема, наголошував, що національному характеру українця не властивий деспотизм, що справжній українець шанує Бога. Порівнюючи українця з росіянином, вчений стверджував, що для росіянина важливіше "общинне", а не особисте. Що ж стосується громади, то в українців це "добровільне товариство людей", тоді як російський "мир" - це абстрактний вияв загальної волі, котра поглинає самість особи.
Підсумовуючи спостереження М. Костомарова, етнопсихолог В. Янів зауважує, що в працях цього історика українському індивідуалізмові протиставляється російський колективізм [20]. Якщо ж це перекласти на мову етнопсихології, то в її термінології різниця між українцями і росіянами корениться в протиставленні двох основних спрямувань: до самовияву (в українців) та до підпорядкування (в росіян). Українець, на думку В. Яніва, це інтровертивна людина з сильним відчуттям свого "Я" і бажанням самовияву назовні, що свідчить про приналежність українського народу до індивідуалістичного культурного циклу. Заглиблений у собі, маючи відчуття власної гідності, українець протестує проти будь-яких обмежень особистої свободи. В. Янів підкреслює, що українець не схильний коритися волі іншого. Водночас він альтруїст, схильний подати допомогу насамперед тому, хто "стоїть нижче". При всій його неагресивності, українцеві притаманний дух бунтарства проти несправедливості, ушляхетнений ідеалом визвольної боротьби. Український інтровертизм не замкнений у собі, "він радше є тільки спрямуванням на себе". А велика чуттєвість, на яку звертає увагу В. Янів, навіть при інтровертизмі потребує контакту. До пошуку контакту спонукає, зокрема, бажання самовияву, бо самовияв чогось вартий тільки тоді, коли він визнаний. Отже, самовияв мусить мати спрямування на певний зовнішній об'єкт. Тобто, українець шукає соціального резонансу, тому "в нього є потреба вислову", щоб якнайскоріше вплинути на соціального партнера. А це, у свою чергу, сприяє рівночасному зверненню українця до кількох сфер. Звідси - поєднання слова і музики, бажання естетичного вислову. Водночас дослідник відзначає, що спрямована на себе людина має труднощі з встановленням зовнішніх контактів, відтак вона переважно самотня. Одначе самотня людина співчуває іншим, вона чуттєва і вразлива. Оскільки така особа важко налаштовує контакти з іншими, то тоді вона шукає контакту з найближчими людьми, насамперед - з родиною. Саме тому родинне почуття в українця надзвичайно розвинене.
Багато дослідників відзначають таку характерологічну рису українців, як індивідуалізм. В. Янів вважає, що саме цей компонент найміцніше пов'язує нас з Європою [20]. Та індивідуалізм, неконтрольований розумом, неопанований волею,
Loading...

 
 

Цікаве