WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Основні чинники формування українського національного характеру (на основі наукової спадщини Б. Цимбалістого) - Реферат

Основні чинники формування українського національного характеру (на основі наукової спадщини Б. Цимбалістого) - Реферат


Реферат на тему:
Основні чинники формування українського національного характеру (на основі наукової спадщини Б. Цимбалістого)
Підвищений інтерес до проблем, що стосуються національного характеру, пов'язаний зі змінами в соціально-політичній атмосфері сучасності та ідейною кризою, що її переживає наше суспільство в економічній, соціокультурній та інших галузях. Ще недавно всі феномени поведінки людей зводилися до прямого відображення економічної необхідності. За останні роки було зроблено значний поступ у цьому напрямку. Зокрема, це стосується впорядкування визначення поняття національного характеру, але на сьогодні не існує єдиного погляду на проблему, що стосується основ (чинників) формування національного характеру. Вперше вивчення особливостей окремих етнічних груп здійснювала Школа психології народів у Німеччині в середині ХІХ ст. Це питання також досліджене у праці В. Вундта (1832-1920) "Психологія народів". У ХХ ст. дослідження цього питання здійснювалося переважно в рамках неофройдизму та націонології, і воно найбільше привертало увагу народів, котрі зазнавали національного гноблення і для яких актуальним було виявлення всіх чинників, що впливали на перебіг національно-визвольної боротьби. Намагаючись виявити умови, за яких можна досягти національної незалежності і причини попередніх поразок, українські вчені також зверталися до особливостей формування українського менталітету і психології. Ми з'ясуємо, як цю проблему розглядав український діаспорний філософ Богдан Цимбалістий (1919-1991). Але спершу спробуємо коротко з'ясувати погляди інших учених діаспори на дану проблему.
Д. Чижевський, досліджуючи національний характер українців, зазначав, що до характеристики національного типу можна йти трьома шляхами. Перший - дослідження народної творчості, другий - характеристика найбільш "блискучих" представників народу. Вчений виділяє такі основні риси психічного укладу українця: емоційність, сентименталізм, чутливість та ліризм, з другого боку - індивідуалізм та прагнення до "свободи", яке у певних випадках "веде до самоізолювання, до конфлікту з усім та усіма, до розкладу усякої життєвої форми" і, нарешті, третя риса - неспокій і рухливість "більш психічні, ніж зовнішні" [9, с. 95], що, в свою чергу, сприяє здатності сприймати нове, створює передумови до психічної революції, але ця риса має і негативний вияв - тенденція до протиборства, руйнування, з чим пов'язані криваві сторінки української історії.
На визначальну роль емоційності в українському національному характері вказував і В. Липинський. Ця перевага емоційності над раціонально-вольовими компонентами є згубною, на його думку, для політики та й взагалі для суспільного життя.
Наголошуючи на емоційно-почуттєвому характері української душі, О. Кульчицький пропонує "генетичне пояснення" української психіки з відповідними світосприймальними настановами [2, с. 708]. На думку дослідника, найхарактерніший архетип українського колективного несвідомого є тип ласкавої плодючої Землі, спертий на віковий спільний досвід співжиття хліборобського народу з доброю Ненькою-Землею.
На жаль, О.Кульчицький замало уваги надає органічній взаємодії культури як "живої" цілісності та душевної структури особистості. Врахування цього постійно діючого активного зв'язку дозволяє зрозуміти механізм передачі рис національного характеру, що визначають особливий спосіб сприймання, мислення і поведінки народу. Саме на цьому наголошує Б. Цимбалістий.
Вчений пропонує власний метод дослідження української ментальності - так званий метод соціально-культурної антропології. Основним у ньому виступає поняття культури в антропологічному сенсі, де йдеться про спільні норми і форми реакції якоїсь етногрупи на зовнішні і внутрішні збудники.
Культурно-антропологічний метод дозволяє, на думку філософа, охопити весь процес формування національного характеру від самого його початку. Завдяки йому можна з'ясувати, як передаються риси характеру із покоління в покоління, науково дослідити національну психіку, відкрити перспективи свідомого впливу на зміну національного характеру чи на збереження деяких його рис.
Йдучи за З. Фройдом, Б. Цимбалістий припускає, що вплив культури на індивідуальний характер, на ментальність, на вдачу людини відбувається у її ранні роки через родину, що відтворює культурне середовище етногрупи. Те, що є спільного у способі родинного виховання, і формує певні риси національного характеру.
Б. Цимбалістий підтримує також О. Кульчицького у тому, що на формування національного характеру впливають такі чинники, як біологічні, геопсихічні, історичні, культурно-моральні та глибинно-психологічні. Але при цьому він наголошує на тому, що у такому трактуванні "всі фактори діють як якесь фатум; одиниця є тільки пасивним рецептором їх впливання. Одні з них незмінні (географічне положення, клімат), інші змінюються дуже поволі і лише релятивно (історична доля, соціяльна структура та ін). Виходило б, що вдача і ментальність народу зміняються в дуже повільному ритмі. Але спостереження доказує, що крім порівнюючи сталих рис у вдачі, є такі, що виступають лише в якийсь історичний період" [7, с. 30].
З вищесказаного випливає, що основну роль у формуванні національного характеру Б. Цимбалістий приділяє соціально-культурним факторам, оскільки сама культура твориться на основі природних даних людини. Вона є продуктом людини і її природних нахилів. Фактично, між людиною і культурою існує взаємозв'язок. З одного боку, природа людини ставить межі і визначає форми культури, а з другого - культура впливає і регулює біологічні процеси.
Таким чином, досконало дослідити національний характер українців, за словами Б. Цимбалістого, можливо лише докладно проаналізувавши структуру родинного життя в народі. Такий аналіз привів дослідника до одного важливого висновку, який полягає у тому, що однією особливістю життя української родини є становище у ній жінки-матері. Українська жінка відіграє в громадському житті надзвичайно важливу роль. Навіть в українській літературі прекрасна половина превалює над сильною половиною своїм бойовим духом (Леся Українка, О. Теліга та ін.). Український фольклор часто змальовує ситуації, де жінка домінує над чоловіком. Такий стан Б. Цимбалістий пояснює особливим "типом нашої суспільности і нашої культури" [7, с. 37].
Жінка-мати відіграє особливу роль у ментальності українців. За спостереженнями вченого, в дитинстві українцям набагато ближчою є мати, ніж батько. Саме до жінки-матері звернена глибока любов і навіть пієтизм її дітей упродовж усього їхнього життя. Навіть Україна найчастіше виступає під цим символом: "Україна-мати", "Ненька-Україна", що виражає характер патріотизму як відданість дітей матері. У релігійному житті більш поширеним є культ Богоматері, ніж Христа-Боголюдини. Ці факти пояснюються "матріархальним" характером української родини, де практично вся ефективна влада належить матері, яка до того ж повністю бере на себе виховання дітей. Батько нераз свідомо заявляє свою незацікавленість вихованням дітей, і тільки залишає за собою право для покарання дитини. Через це батько для української дитини є злим, недоступним, лише караючим авторитетом. Щоправда, існує також і другий тип батька - доброго, лагідного, який надмірно опікується дитиною, на кшталт материнського. Все це, на думку вченого, має вплив на виховання і формування характеру української людини.
Також формування ряду компонентів характеру українців, особливо негативних, учений пов'язував із тривалим поневоленням України, із чужою владою, що її українець інтерпретуватиме у світлі свого відношення до влади батька в родині, тобто ставитиметься з недовірою, ворожістю. І якщо й буде підкорятися, то лише через страх, а не через бажання. Поки влада в Україні була чужою,
Loading...

 
 

Цікаве