WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Цінності та особливості українського національного характеру - Реферат

Цінності та особливості українського національного характеру - Реферат

насильства над соболі, над нацією, намагання до рівності з іншими народами породили і закріпили індивідуалістичний код цінностей, характерний українському народові. Він стимулює мотивацію досягнень,особисту незалежність, впевненість, потребу опиратись лише на свої сили,
Українському народові властива індивідуальна форма цілепокладання та особиста відповідальність за наслідки реалізації цілей. Це явище прогресивне, бо воно с передумовою появи людини, здатної до свідомого створення нового громадянського суспільства.
Український індивідуалізм певною мірою поєднує нас з індивідуалістичною Європою, але, перейшовши межі, веде нас до анархізму. "У вдачі українського народу переважає особиста воля" - зауважував М.Костомаров понад сто років тому.
Сучасний дослідник соцієтальної психіки (психічної культури соціуму як цілісності) О.Донченко стверджує., що дійсно культура (як певна форма життя) українців відрізняється індивідуалістичністю і визнанням першості особистого над суспільним. Але, на її думку, "...між західно-європейським індивідуалізмом і українським (поки що рано говорити про духовну єдність України і Західної Європи, про включення України в західно-європейське культурне коло) є суттєва різниця, яка репрезентується в різні прагматичності і емоційності одного і того ж індивідуалізму" [13, 80].
Про український "анархічний індивідуалізм" говорив В.Липинський у "Листах". І.Мірчук вживає термін "безмежний індивідуалізм" і додає, що в українців "Я" творить своєрідний переконливий принцип - що їх філософічне думання, їх розуміння моралі, творення певних норм, а передусім практична діяльність випливають з поняття особистості, що її обмеження відчувається завжди боляче, навіть і в інтересах загалу.
Цікаву думку про умови становлення і розвитку української індивідуальної волелюбності висловлює В.Янів у "Нарисах до історії української етнопсихології": "В основному причину наших історичних невдач, як вони випливали з українського вибуялого індивідуалізму, можна б схарактеризувати парадоксом, що в неволі опинились ми тому, що надмірно любимо волю. В бажанні рівності і братерства ми боялися свого власного деспота, і послаблювали себе внутрішньою боротьбою так довго (не виявляючи одночасно досить активності назовні), аж запанували над нами чужинці" [12, 89].
Тривала століттями неволя породила в українському характері дух опору, супротиву, ненависті. Творчий супротив чужому насиллю з одночасним обмеженням можливостей самовияву, самореалізації (в умовах невільного життя) привели українців до певного негативного ставлення до всякої влади, до бунту, до браку послуху й дисципліни, до негативізму. "Тривала влада чужинців призвела до появи переконання, що владні структури створені лише для пригноблення, зловживань та нечесного збагачення, тому народ не скоро може змінити їх (ці переконання - О.Х.) і повірити у те, що влада існує для його захисту і забезпечення добробуту чесних трудівників" [14, 10] пише М.Маланюк. На його думку, саме внаслідок цього з'явилась "укрита злість та облудлива покірність", які за словами 1.Франка, вели до емоційного дискомфорту та зневіри, що часто виражалась у донощицтві і зрадництві. Приклад цьому, насамперед, дала значна частина української шляхти та козацької старшини, які або ополячились, або піддались русифікації і тим самим зробили поганий приклад для наслідування.
Після руйнування української автономії та реалізації російською монархією курсу на русифікацію й закріпачення козацтва (за неповним московським переписом 1654 року воно становило близько 50% усього населення), демократичні цінності українського характеру (хоробрість, відкритість, тяжіння до рівноправ'я та ін.) поступово "вимиваються" і слабнуть. Цей процес значною мірою підсилився переходом або перетягуванням значної частини української еліти в російську адміністративну і культурну сфери. Так, "на зорі становлення російської академії наук серед 20 академіків 13 були українцями, вихованцями Києво-Могилянської академії. В 1775 році з 10 членів священного Синоду 9 були українці. Із 127 архієреїв Росії - 70 були українцями" [2, 19].
Чужу культуру збагачували сотні і тисячі талановитих українців, починаючи з відомих Ю.Котермака, Ф.Прокоповича, Е.Славинецького, Г.Кониського і, завершуючи, постатями останніх століть: М.Остроградського, Ю.Кондратюка, А.Люльки, І.Пудія, В.Вернадського, не говорячи уже про таких видатних митців і педагогів, як І.Репін, П.Чайковський, М.Гоголь, К.Ушинський та ін.
Однак повернемось до періоду деформуючих змін у характері значної частини українців під впливом політики російської імперії, яка безжалісно поглинала етноси заради розширення своєї території та сфер впливу.
Як і за "польської доби", колишня українська старшина у своїй більшості перейняла тепер же "малоросійську свідомість" і стала найбільшим ворогом української самобутності. Як вважає дослідник В.Яворський, у психіці зрусифікованих українців панує роздвоєність. Вони, будучи за духом українцями, за формою намагаються бути росіянами. Це спричиняє нерозв'язний конфлікт між їх внутрішніми бажаннями і способами їх зовнішньої реалізації. У результаті дух не знаходить матеріального виявлення, а матеріальне позбавлене духу.
Саме під впливом історико-культурних та геополітичних умов у характері українців сформувались і такі негативні риси як пасивність, втеча від дійсності в умовах невдачі. "Брак зовнішнього успіху скріплює інтровертність українця, але рівночасно й пасивізм (знеохоту), спричиняючись рівночасно до своєрідної утечі від дійсності, до ілюзіонізму. ...Так, отже, українець настроєний, але без сили волі у прямуваннях" [12, 89]; "А скільки тих зовнішніх невдач та розчарувань було! І осіли вони в характерах наших предків не тільки у формі пасивності, втечі від дійсності, але й в почуттях зависті, агресивності.., українець нерадо спричиняється до успіху сильнішого, авторитет якого мав би визнавати" (там таки).
Така контрастність рис українського характеру є відображенням суперечності та змінюваності історико-культурних та геополітичних умов, у яких він формувався. Різного роду соціальні та політичні зміни, намагання впродовж віків то боротись з негативними впливами, то пристосовуватись до нових обставин породили і певну непослідовність в характерах окремих людей. Це дало підстави І.Драчу у вірші "Вердикт" написати: "...кожен українець - це троїсті музики, одне думає, друге каже, а третє робить"[15].
Певна двоїстість українського характеру е, в тому числі, і наслідком ряду історичних подій - від печенігів до насильницької колективізації, наслідком якої стало винищення сміливих та завзятих, а залишилися жити податливі, слухняні, покірливі з комплексом меншовартості і кривди.
В умовах становлення нової європейської держави - України, до нас, до нашої о народу, до особливостей характеру, звичок, уподобань пильно придивляються народи інших країн. Одні намагаються об'єктивно
Loading...

 
 

Цікаве