WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблема компетентності психолога - Реферат

Проблема компетентності психолога - Реферат


Реферат на тему:
Проблема компетентності психолога
Практичний психолог явище неоднозначне. Він має виконувати найрізноманітніші завдання що накладають особливі вимоги до особистості та профілю підготовки. Структуру діяльності практичного, психолога можна розглядати з точки зору практичних завдань. І. В. Дубровіна виділяє просвітницьку, психопрофілактичну, консультативну, діагностичну, психокорекційіну та розвиваючу форми роботи (3; с. 28-29). Іншим критерієм поділу є спеціалізація психолога. Тут можливі принаймні дві сфери діяльності: психодіагностична (психодіагност, психолог-експерт); корекційно-консультативна (психолог-консультант, психолог-тренер, психотерапевт або психокоректор). Остання функція може торкатись як немедичної галузі, так і медичної психотерапії (тобто лікування психологічними засобами соматичних і психічних захворювань).
Говорячи про психотерапію, ми матимемо на увазі переважно немедичну допомогу, тобто розв'язання проблем у галузі психології, а не медицини, тому що останні вимагають спеціальної медичної або дефектологічної підготовки, а шкільні психологи здебільшого її не мають. 3 іншого боку, слід зауважити, що повного розподілу немає і між медичною та немедичною психотерапією не існує чіткої межі, як її не існує між поняттями "норма" і "патологія". Це, зокрема, стало причиною того, що багато практичних психологів, без достатньої компетентності, беруться, за медичні проблеми, використовуючи поверхово засвоєний інструментарій (навіювання, медитація, а то й гіпноз).
Спеціалізація діяльності психолога - справа досить умовна, бо окремі функції взаємно перетинаються. І все ж усі вони досить специфічні. В кожному із видів діяльності гостро постає проблема компетентності. Вона має два аспекти: 1) проблема профпридатності і необхідність професійного відбору (тобто виявлення необхідних особистісних якостей); 2) проблема підготовки та спеціалізації (ефективної організації навчальної діяльності).
Як не існує "лікаря взагалі", так не може існувати "практичного психолога взагалі" і навіть "шкільний психолог взагалі" - мета вельми проблематична, хоча до останньої ми прагнемо всіма силами, намагаючись осягнути неосяжне, та ще й за фантастично короткий строк (всього 9 місяців). Було б ідеально, якби кожний шкільний психолог мав свою спеціалізацію як за характером послуг (психодіагностика, психокорекція, консультація тощо), так і за віком підопічних (молодший школяр, підліток, старшокласник тощо). Доцільно, щоб у великій школі працювала ціла лабораторія психологів, кожен з яких був би вузьким спеціалістом.
Очевидно, існують особистісні якості, які необхідні практичним психологам, і такі, що потрібні для виконання окремих функцій. Спроби визначити, які ж риси бажано мати практичному психологові, робилися неодноразово. Найвідоміша - модель Р. Кеттела, що визначає "рівняння ефективності" психодіагноста і психотерапевта на основі 16-факторного опитувальника (2; с. 124). На наш погляд, спираючись на дані психологів і власний досвід, бажано, аби практичний психолог, незалежно від спеціалізації, мав такі якості:
1. Доброзичливість і низька агресивність. Вони необхідні не лише для встановлення довірливого спілкування, а й зменшення ризику зашкодити клієнту. Для шкільного психолога бажано, щоб доброзичливість поєднувалася з любов'ю до дітей.
2. Спрямованість на проблему, тобто на допомогу клієнту (мотивація психологічної допомоги в поєднанні з певною мірою альтруїзму). Якщо людина прийшла в психологію для розв'язання власних психологічних проблем (егоцентрична мотивація), то вона здебільшого не тільки не зможе зрозуміти та розділити, проблеми клієнта, а переноситиме на нього власні.
3. Емпатія. Ця якість полягає, з одного боку, в спрямованості на інтереси клієнта при відсутності домінування (мотивації влади), в умінні слухати, з іншого - в умінні побачити проблеми клієнта його очима, краще відчути і зрозуміти їх, а також в безоціночному прийнятті клієнта таким, який він є.
4. Гнучкість мислення необхідна психологу-практику, щоб не замикатися на помилкових версіях та висновках, а вміти щоразу перебудувати як модель психологічної картини клієнта, так і стратегію її формування, коли цього вимагатимуть об'єктивні дані. Висока ригідність, навпаки, може сприяти закріпленню помилок діагнозу та нав'язуванню клієнту неправильного бачення ситуації.
5. Творча інтуїція. Далеко не в усіх випадках психологу вдається зробити висновки на основі логічного аналізу даних. Часто йому доводиться діяти в ситуаціях, коли одних даних явно не вистачає, інших, навпаки, надто багато (так що неможливо їх відрефлексувати), або вони дуже суперечливі. Де безсилий логічний аналіз, там може допомогти інтуїтивний пошук, який у поєднанні з досвідом і знаннями перетворюється в сильний інструмент психологічного дослідження.
Крім названих якостей, велику роль для практики має високий рівень інтелекту (особливо в психодіагностичній та експертній функціях). Він необхідний для розуміння такої складної реальності, якою є психологія людини. Психодіагносту, експерту і психоконсультанту важливо мати перцептивні здібності, насамперед спостережливість, уміння помічати на перший погляд малозначущі деталі, що дає повнішу оперативну інформацію.
Комунікативні здібності відіграють велику роль у корекційно-консультативному напрямку роботи психолога-практика, де в основі діяльності - спілкування з людьми. Психологу-тренеру і психотерапевту, важливі також сугестивні здібності, що допомагають ефективно впливати на клієнта. Крім того, тренеру бажано мати організаторські здібності, аби здійснювати керівництво взаємостосунками в тренінговій групі, а психотерапевту - експресивні, для використання виразних даних як інструменту психотерапії.
Психологу-практику бажано мати не просто конгломерат перелічених якостей, а їх гармонійне поєднання, яке можливе при досить високому особистісному розвитку. Гадаю, що зайвим є згадування про моральні якості психолога, без яких просто неможливе розв'язання багатьох проблем.
Перелічені якості не є закінченою психограмою психолога-практика. Для її побудови необхідне тривале лонгітюдне дослідження. Проте наведена схема може служити робочою моделлю профвідбору, тим паче, що для виявляння описаних якостей існують стандартні методики. Практика свідчить, що ретельного профвідбору слухачів, заснованого на психодіагностиці, здебільшого не робиться. Тому в психологію приходять випадкові люди, які не в змозі надати психологічної допомоги, а подекуди й ускладнюють проблеми клієнта.
Ще одна особливість шкільних психологів. Вони комплектуються в основному з учителів, які пройшли перепідготовку. Деякою мірою це добре, оскільки вчитель близько знайомий з шкільною проблематикою. Однак, психолог має займати в цих проблемах зовсім іншу позицію, ніж учитель, а вчитель, що став психологом, часто не може переорієнтуватися.
Крім того, сучасна школа формує з учителя особливий тип авторитарної особистості.Авторитарними у нас є більшість учителів, навіть педагоги-новатори, що створили гуманістичну "педагогіку співробітництва". Неавторитарній особистості важко налагодити співжиття в авторитарній школі, яка її просто виштовхує. Авторитарність заважає в роботі психолога, хоча, як це не дивно, підвищує ймовірність безконфліктного входження в педколектив.
Ситуація, що склалася, - одна з причин того, що
Loading...

 
 

Цікаве