WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Рольова соціалізація особистості: психотерапевтичний ракурс - Реферат

Рольова соціалізація особистості: психотерапевтичний ракурс - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Рольова соціалізація особистості: психотерапевтичний ракурс
Поняття соціалізації - одне з ключових в проблемі психологічного розвитку особистості. Остання, маючи дуалістичну, біо-соціальну природу, є одночасно і результатом розгортання потенціальних, закладених в спадковості, можливостей, і продуктом формуючого впливу суспільства. Проте, далеко не всі окремі сторони процесу соціалізації знайшли достатнє відображення в теоретичних та прикладних дослідженнях. Соціалізація часто зводиться до засвоєння суспільних норм і цінностей, але існує цілий спектр різних, інколи навіть полярних думок та поглядів щодо механізмів, за допомогою яких воно відбувається.
Так, в біхевіоральних та соціально-когнітивних теоріях особистості (Б. Ф. Скіннер, А. Бандура, Дж. Роттер) в основі засвоєння розглядаються різні форми научіння, в культурно-історичній теорії (Л. С. Виготський) процес соціалізації - це не що інше, ніж інтериоризація культурних цінностей. Хоча в зазначених концепціях і розглядається певна активність особистості, що впливає на характер та індивідуалізацію засвоєння суспільних нормативів, проте - джерело чи рушійна сила цього процесу пов'язується з суспільством.
Постає питання: чи коректно розглядати рушійну силу розвитку особистості за межами цієї особистості? Ми можемо зняти це протиріччя (принаймні частково), якщо під соціалізацію будемо розуміти не (або не лише) засвоєння якихось абстрактних норм, я формування суспільних ролей. Суспільні нормативи існують не як абстрактні правила, а як соціальні експектації, очікування суспільства, спрямовані на особистість, що формується. Рольові очікування (тобто вимоги до форми виконання та змісту соціальних ролей є тим суспільним середовищем, у якому відбувається рольова соціалізація. Але джерелом цього процесу є суб'єктна активність особистості, яка вибірково реагує на різноманітність рольових очікувань відповідно до власних потреб людини та уявлень про себе (рольової Я-концепції).
Ідея тлумачення соціалізації через формування суспільних ролей, власне, не нова. Так в теорії символічного інтеракціонізму (Дж. Мід) сама особистість розглядається як сукупність соціальних ролей [див. 9, 10]. Проте і в цій концепції недооцінюється активність суб'єкта, який лише адаптується до суспільних експектацій. Такі погляди принципово не відрізняється від класичного біхевіоризму Дж. Уотсона (до речі автор теорії ролей, хоч і критикував Уотсона, сам називав себе соціальним біхевіористом).
Внутрішнє джерело рольового розвитку досить грунтовно проаналізовано в теорії особистості Я. Морено [див. 5, 6, 11], який всю різноманітність людської активності зводив до функціонування ролей (або чотирьох первинних рольових категорій): соматичних, що визначаються фізіологічними потребами і емоціями; психічних, що виникають уже в соціальній матриці і що розширюють сферу переживань дитини; соціальних, що задаються структурою суспільних стосунків, в яких бере участь людина; трансцендентних, в яких людина здійснює іманентну притаманну світу трансценденцію і приходить до загального погляду на світ.
Розвиток особистості Морено розглядав в двох аспектах: як соціоемоційний (формування здатності до міжлюдських стосунків) і рольовий (придбання досвіду завдяки рольовому навчанню). Рольовий розвиток він вважав основою розвитку особистості, стверджуючи, що поява ролі первинна по відношенню до "Я".
В його теорії розглядаються кілька стадій рольового розвитку людини, які відповідають послідовному формуванню згаданих рольових категорій. Ембріональна стадія: людина вступає у відношення зі світом, тобто у неї з'являється поведінка; дитина і матір утворять функціональну органічну єдність (органічну плаценту). Перший психічний всесвіт (матриця всесвітньої ідентичності): дитина ще не диференціює об'єкти і живих істот; матір і немовля утворюють інтеракціональну єдність (соціальну плаценту), переживання якої веде до глибинного переживання тотожності зі світом і формує наступну довіру до власного буття. Перший психічний всесвіт (матриця всесвітньої реальності): дитина починає розрізняти і узнавати оточуючих людей і предмети, проте вона переживає їх тільки в той момент, коли вони реально присутні. Другий психічний всесвіт: єдине сприймання світу дитиною поділяється на сприймання реальності і на фантазію, що є передумовою виникнення дискурсивного мислення, мовлення і формування понять; дитина знайомиться з ролями ще до того, як здатна діяти. Третій психічний всесвіт: людина переживає тотожність з трансперсональним буттям. Це переживання не є обов'язковим в психосоціальному розумінні. Воно не відбувається тільки в психічних чи соціальних ролях, а здійснюється завдяки трансценденції до нової рольової категорії інтегративного переживання [5].
При всій привабливості теорії особистості Морено вона певною мірою грішить іншою крайністю - недооцінкою значущості суспільства як джерела і носія тих цінностей, які засвоюються кожним індивідом, і без чого рольовий розвиток ми не можемо в повному розумінні слова назвати соціалізацією. Виникає спокуса "поєднати" різні підходи в концепції "рольової соціалізації", яка була б позбавлена соціологізаторських тенденцій. Подібна концепція повинна дотримуватись інтегрального погляду на людину, яка поєднує в собі сутнісні характеристики індивіду, особистості та індивідуальності, що відображають відповідно біологічні, соціальні та суб'єктні фактори розвитку. Системоутворюючою субстанцією інтегральної характеристики людини виступає тлумачення її як суб'єкта не лише діяльності та поведінки, а й власної життєтворчості.
Рольова соціалізація повинна не зводитись до формування ролей (хоча це виступає ядром даного процесу), а розглядатись в значно ширшому контексті - діалектичному поєднанні процесів соціалізації (засвоєння ролей, заперечення індивідного, перехід від індивіду до особистості) та індивідуалізації (розвиток рольової автономії, незалежності від ролі, заперечення суспільно-загального, перехід від особистості до індивідуальності). Феномен індивідуальності є певною мірою розв'язанням протиріччя між біологічною та соціальною підвалинами особистості, наслідок гегелівського "заперечення заперечення", результат процесів, що в різних теоріях особистості носять назву самоактуалізація, індивідуація, розвиток самоідентичності тощо [див. 2].
Розуміння людини як суб'єкта життєдіяльності та життєтворчості характерне для української психологічної науки, починаючи з Г. С. Костюка, який ще до А. Маслоу з його ідеями самоактуалізації писав: "Виникають найвищі форми саморуху особистості, що розвивається, які виявляються в її свідомій цілеспрямованості, в прагненні працювати над собою, виробляти в себе ті чи інші якості, керуючись певним ідеалом, підкорювати своїй владі гру сил своєї власної природи. При наявності такої цілеспрямованості особистість до певної міри сама починає керувати своїм власним психічним розвитком" [4, с. 37]. Пізніше ці ідеї знайшли втілення в роботахшколи Л. В. Сохань.
В рольовому розвитку, як основі рольової соціалізації, особливе місце займає формування життєвих ролей особистості, тобто ролей, що пов'язані з особистісною ідентичністю. Кожна людина характеризується репертуаром її життєвих ролей, які поступово змінюються. В кожному життєвому циклі людини актуалізуються певні життєві ролі. Зміна їх при переході від одного життєвого циклу до іншого не завжди відбувається гармонійно, вона може супроводжуватись життєвими кризами, які з точки зору рольової теорії можна тлумачити як рольовий конфлікт у сфері життєвих ролей особистості [8]. Інколи спостерігається затрудненість формування життєвих ролей. Наприклад, жінка не може іденфікувати себе з роллю "матері", або чоловік ї з роллю "батька"; людина не може прийняти на себе роль "пенсіонера" або "тяжко хворого". Буває і навпаки - тяжко переживаються зміни старих ролей (наприклад, примирення із руйнуванням міжособової ролі при втраті близької людини).
Тут ми переходимо на психотерапевтичні аспекти проблеми рольової соціалізації особистості, які, проте, неможливо відокремити від генетичних та онтологічних. Так, більшість найвідоміших теорій особистості розвивались як складові частини психотерапевтичних систем і виступали теоретичною основою для побудови моделі особистісної психопатології, що використовувалась в практиці психологічної та психотерапевтичної допомоги людині.
Не
Loading...

 
 

Цікаве