WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Соціалізація, як формування життєвих ролей особистості - Реферат

Соціалізація, як формування життєвих ролей особистості - Реферат


Реферат на тему:
Соціалізація, як формування життєвих ролей особистості
З точки зору загальноприйнятих визначень, соціалізація - це процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду (Психология. Словарь. - М., 1990). Щодо форм такого засвоєння між різними психологічними школами і течіями немає одностайної згоди.
В радянській психологічній парадигмі традиційно вважається (починаючи з культурно-історичної теорії Л. С.Виготського), що соціалізація - це переважно інтеріоризація суспільного досвіду та суспільної культури в цілому, в результаті чого формуються диспозиції особистості: спрямованість, соціальні установки, ціннісні орієнтації тощо. В цій традиції розглядаються глобальні методологгічні проблеми, але недостатньо враховується, що вплив суспільства завади відбувається через мікросоціум, через малі групи.
Механізм такого впливу зручно розглядати за допомогою поняття соціальної ролі, запозиченого в інтеракціоністській парадигмі. Соціальна роль - досить широке поняття, що поєднує в собі великий спектр проявів поведінки людини: від ситуативних ролей, що є лише схематизованими формами комунікації, до життєвих ролей, що є стійкими формами соціальні-поведінки та діяльності людини і фактично виступають як прояв особистості, тобто соціальне "Я" індивіда. Саме процес формування життєвих ролей особистості можна розглядати як соціалізацію і як розвиток особистості.
Соціальна роль має свою психологічну структуру, яка, на нашу думку, складається з трьох підструктур: а) рольові очікування (експектації), тобто модель ролі і вимоги до неї що задаються групою, або суспільством; б) рольова поведінка (інтеракцїї), тобто система реальних дій індивіда в процесі комунікації та діяльності; в) рольові переживання людини, тобто внутрішнє бачення себе в тій чи іншій ролі, своєрідна рольова Я-концепція людини.
Рівень соціалізації індивіда визначається сформованістю вказаних трьох підструктур, починаючи з першої. Так, незасвоєна індивідом роль (неприйнята) існує переважно на рівні соціальних очікувань. Ситуативні ролі крім експектацій включаюсь в себе підструктуру поведінки. Життєві ролі крім вищезгаданих компонентів обов'язково поєднує ще й рольові переживання.
Глибинна рольова структура притаманна не тільки життєвим ролям, які стали рисами характеру людини, але і всім випадкам глибокого вживання у роль. Так, класичний приклад ролі - акторська обов'язково супроводжується внутрішнім емоційним, переживанням, без якого неможливе професійне грання ролі. часто справа доходить до майже повного психологічного перевтілення.
В практиці формування особистості дитини не слід забувати, що соціалізація - не самоціль і формуванні соціальних ролей людини не обмежується її розвитком. Результатом найвищого розвитку та саморозвитку людини за Б. Г. Ананьєвим - є індивідуальність, яка не може вичерпатись тільки рольовими проявами, а отже іде по шляху автономізації від соціальних ролей.
Занадто соціалізована істота - це маріонетка, "гвинтик" соціального механізму, людина, за межами ролей якої не проглядає її власне "Я" (це один з проявів гіперсоціалізації). Процес міжособової взаємодії в цьому випадку зводиться до маніпуляції. Індивідуальність, напроти, на відміну від соціальної маріонетки, грає не тільки різноманітні соціальні ролі, але і "роль" самої себе.
Таким чином розвиток і саморозвиток людини можна розглядати як діалектичне поєднання двох протилежних процесів: а) процесу формування соціальних ролей (соціалізація), де відбувається еволюція від індивіду до особистості; б) процес відчуження соціальних ролей (індивідуалізація), де відбувається перехід від особистості до індивідуальності. В нашому розумінні індивідуалізація - це сіно ним поняття самоактуалізація. Ці процеси тісно переплетені між собою і не завжди є послідовними, хоч другий можна розглядати як вищу форму і водночас діалектичне заперечення першого.
Ці два процеси досить ґрунтовно описані в психологічних школах відповідно символічного інтеракціонізму (або теорії ролей) та "гуманістичної психології". Для інтеракціонізму сформоване людина - це соціалізована особистість, яка засвоїла соціальні ролі тих груп, членом яких вона є, і її поведінка - це результат врахування групових експектацій.
Для гуманістичної психології розвинута людина - це самоактуалізована особистість, яка максимально реалізувала свої внутрішні потенції та потребу в саморозвитку. Користуючись термінологією Е. Шострома, для першого випадку типовою є людина-маніпулятор, для другого - людина-актуалізатор.
Проте, не треба, щоб виникало враження, що теорія ролей є лише примітивним тлумаченням сутності людини, а гуманістична психологія долає її недоліки. Ці дві концепції описують різні сторони такого складного явища, як розвиток людини. Скоріше за все - теорія ролей - це умовно кажучи "реалізм" і описує те, як у більшості випадків відбувається процес соціалізації людини, а гуманістична концепція - це, свого роду "ідеалізм" що показує на прикладах найвищого розвитку людини, який він повинен бути в ідеалі.
В світлі описаних закономірностей стають зрозумілими задачі практики (педагогів, шкільних психологів тощо) щодо впливу на розвиток дитини. Формування особистості, змістом якого є соціалізація, а механізмом формування соціальних релей, є основним, але не кінцевим етапом виховання, яке має переходити від формування особистості до саморозвитку індивідуальності. Саморозвиткові не достатньо приділялась увага в теорії комуністичного виховання. Хоча в ній великій наголос робився на самовихованні, але воно розумілось не як саморозвиток чи самоактуалізація, а скоріше, як формування самоконтролю, що є ні чим іншим, як інтеріоризацією соціального контролю.
Таким чином, гармонічна індивідуальність - це така людина, яка не тільки засвоїла найважливіші соціальні ролі на рівні рольових переживань, але й виробила здатність бути автономною від ролі, від соціального контролю, відстоювати своє "Я". Така людина не буде залежною від нав'язаних їй ролей, за якими губиться її індивідуальність. Навпаки, арсенал ролей, що ними володіє людина, залежить від неї, виступає засобом підсилення особистості, робить її компетентною в різних ситуаціях взаємодії з іншими людьми.
Головне завдання практики - допомогти людині, яка з тих чи інших причин стикається з труднощами соціалізації, тобто формувань життєвих ролей. Це стає на заваді її повноцінної комунікації та і інтеграції в суспільстві, а з часом може заважати їй у виконанні тих чи інших суспільних функцій. Одним із засобів такої допомоги, що сприятиме формуванню потрібних соціальних ролей на всіх рівнях (включаючи рольові переживання) може, бути рольова психотерапія (Я. Морено). Іншою формою допомоги, яку доцільно використати у випадках дисгармонічних життєвих ролей, що можуть призвести до формування дисгармонічного життєвого шляху, є транзактний аналіз (Е. Берн). Але ці та інші форми допомоги не повинні мати за мету формування"рольової" людини.
Література
1. Бурно М. Е. Терапия творческим самовыражением.- М.: Медицина, 1989.
2. Василюк Ф. Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций).- М.: Изд-во МГУ, 1984.
3. Горностай П. П. Творчество, как форма освоения и переживания времени личности // Психология личности и время жизни человека.- Черновцы: ЧГУ, 1991.- С. 24-32.
4. Горностай П. П., Васьковская С. В. Теория и практика психологического консультирования: Проблемный подход.- К.: Наук. думка, 1995.
5. Психологія життєвої кризи / Відп. ред. Т. М. Титаренко.- К.: Агропромвидав України, 1998.
6. Скороходова О. И. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир.- М.: Педагогика, 1972.
7. Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник.- М.: Прогресс, 1990.
8. Шутценбергер А. А. Драма смертельно больного человека. Пятнадцать лет работы в психодраме с больными раком // Психодрама: вдохновение и техника / Под ред. П. Холмса, М. Карп.- М.: Класс, 1997.- С. 217-243.
Loading...

 
 

Цікаве