WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Життєва компетентність в умовах обмеженості життєвого світу - Реферат

Життєва компетентність в умовах обмеженості життєвого світу - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Життєва компетентність в умовах обмеженості життєвого світу
Людина приходить в цей світ чиста, як крапелька роси, не маючи за плечима ніякого досвіду. Але за своє коротке життя, що є миттю порівняно з існуванням Космосу, людина будує свій неповторний життєвий світ, не менш складний і різноманітний ніж Всесвіт.
Кожна людина створює для себе свій власний просторово-часовий континуум. В однієї він широкий і багатогранний. В іншої - обмежений і одноманітний. Окремі люди мають різні потреби щодо складності свого життєвого світу. Когось задовольняє маленький "мікросвіт", де людина почуває себе затишно і комфортно, а для іншого - він розширюється до велетенської держави, а інколи і до безмежного Всесвіту, де хочеться бачити себе цілковитим господарем.
Життєвий світ людини можна умовно розділити на зовнішній світ - частину довкілля, яке вона вважає своїм життєвим середовищем, в якому здійснює активну життєдіяльність; і внутрішній - світ власної уяви, переживань, мрій і спогадів.
Ці частини життєвого світу нерівнозначні і мають для різних людей неоднакову цінність. Є люди, спрямовані на зовнішній світ, на опанування все новими і новими його елементами (в психології такі особистості називаються екстравертами). Яскравими представниками такого типу є мандрівники і завойовники, тобто люди, які тамують невгамовну жадобу до розширення меж свого життєвого світу шляхом експансії в навколишнє середовище.
Інші люди мають переважаючу орієнтацію на власний внутрішній світ (на мові психологічної типології вони називаються інтровертами). Серед них - багато художників і поетів, тобто людей, які потребу в різноманітності життєвого світу задовольняють за рахунок побудови внутрішнього світу, який по своїй значущості не поступається реальному.
Подібна типологія (звісно, певною мірою, умовно) існує не тільки для окремих людей, а й для великих груп (етносів і навіть цивілізацій). Так, американська цивілізація, що започаткована завойовниками західних земель, мандрівниками і шукачами пригод, є типово "екстраверсивною". Це видно на прикладі американського мистецтва, зокрема - кінематографу, яке, на думку фахівців є "мистецтвом дії", тобто описує переважно зовнішній план подій і людської поведінки.
Європейська цивілізація є більш "інтроверсивною", "рефлексивною", що також знайшло відображення в мистецтві. Наприклад, в європейському кінематографі переживанням героїв, аналізові внутрішнього світу приділяється значно більше уваги, ніж в американському. Не випадково психоаналіз виник в Європі, а біхевіоризм в Америці. Але європейська культура, в свою чергу, поступається інтроверсивністю східній цивілізації, де традиція самоспоглядання і самозанурення у внутрішній світ піднялася до рівня філософії і способу буття.
Життєвий світ людини не завжди формується згідно з потребами і потенціями особистості, на реалізацію яких інколи саме життя накладає жорсткі обмеження. Коли людина опиняється тяжко хворою, "зовнішня" частина її життєвого світу раптом "стискується" до чотирьох стін лікарняної палати. Якщо попереду існує перспектива одужання і повернення до нормального життя (навіть якщо це відбудеться через місяці і роки), така ситуація може переживатися людиною оптимально і не обов'язково стає причиною серйозних життєвих іспитів. Проте, людина може не бачити позитивних перспектив свого становища і їй необхідно допомогти їх знайти. Є цікавий досвід роботи з онкологічними хворими методом психодрами: ігрова побудова життєвих перспектив цих людей допомогала їм подолати життєву кризу, а часом і смертельну хворобу [8].
Зовсім інші проблеми зустрічає людина, приречена хворобою на обмеженість до кінця свого життя. Важко уявити, що змушена переживати людина, яка, наприклад, виявляється паралізованою, або втрачає зір чи слух, ноги, чи руки. Біда, що навалюється на людину, є настільки тяжкою, що спричиняє велику життєву кризу, з якої дуже важко вибратися самостійно, без допомоги психолога чи психотерапевта (детальніше про це див.: [5]). Але навіть після успішного подолання життєвої кризи людині доведеться вчитися жити по-новому, відновлювати втрачену життєву компетентність спочатку.
Не менш драматично складається доля людини, обмеженої в основних життєвих проявах з раннього дитинства, або з самого народження. Діти з обмеженнями опорно-рухового апарату, серед яких можна назвати каліцтво, параліч кінцівок, ДЦП (дитячий церебральний параліч) приречені до постійної залежності від людини, яка їх доглядає, що саме по собі є тяжким життєвим іспитом і здатне викликати значні психологічні проблеми. Життєвий світ дитини з руховими обмеженнями деформований тим, що вимушено має різко скорочену зовнішню частину, до якої входять лише найближчі предмети. Для такої дитини звичайні, з точки зору здорової людини, дії перетворюються на тяжкі випробовуванням. Так, подорож за межі власної кімнати без сторонньої допомоги може стати таким же складним завданням, як підкорення гірської вершини, або політ у космос.
Обмеження сприймання навколишнього світу, такі, як слабкий зір, слух, сліпота, глухота тощо, також накладають відбиток на формування специфічного життєвого світу дитини, який крім своєї обмеженості відрізняється недостачею або відсутністю важливих складових: те, чого не може сприймати дитина, опиняється начеб-то за межами життєвого світу, існує майже віртуально. Для таких дітей, а також для інших, що страждають на німоту, мутизми, тяжкі форми заїкання, різко звужена комунікація з оточуючими. Між дитиною і навколишнім світом виростають напівпрозорі і непрозорі бар'єри, які роблять цей світ недоступним, недосяжним, немов би віддаляють його в просторі і часі.
Кожна дитина неповторна і унікальна, як неповторний і унікальний її життєвий світ. Проте, діти з обмеженнями мають загальні особистісні проблеми, що відрізняються такими основними особливостями: 1) комплекс неповноцінності, відчуття неспроможності виконувати важливі людські функції; 2) відчуття себе не таким, як інші, синдром "білої ворони", відчудженість від інших; 3) почуття самотності, яке не може втамуватися обмеженими контактами з навколишнім світом; 4) екзистенціальні проблеми, відчуття втрати смислу життя, яке часто відвідує дитину.
Спільне, що об'єднує ці проблеми, це те, що для них характерна недостатнє володіння життєвими уміннями і навичками, невміння адаптуватися в навколишньому світі, неможливість використовувати особистісні ресурси для розв'язання життєвих завдань. Все це можна охарактеризувати як невисоку життєву компетентність дитини, що є узагальненою причиною дуже багатьох індивідуальних особистісних проблем. Всі вони потребують свого розв'язання, один з шляхів якого в проблемно-орієнтованому психологічному консультуванні [4].
Эфективним шляхом подолання труднощів, про які йде мова, є підтримка компенсаторних можливостей дитини. Дуже часто замість втрачених чи пошкоджених функцій відбувається підвищений розвиток інших здатностей дитини, розвитокздібностей в інших формах і сферах. Це може здатися парадоксальним, але діти-інваліди часто виявляються надзвичайно талановитими. Природа начеб-то сама подбала про таких дітей і дала їм можливість в такий спосіб подолати свою обмеженість і обмеженість свого життєвого світу.
Підвищення життєвої компетентності дитини неможливе без віднайдення втраченого (або обмеженого чи не набутого) смислу буття. Допомогти дитині знайти, для кого, або для чого жити -
Loading...

 
 

Цікаве