WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Відчуття як активний процес сприймання та обробки інформації - Дипломна робота

Відчуття як активний процес сприймання та обробки інформації - Дипломна робота

сприймання і тому не може розглядатись як чинник, що знижує рівень адекватності перцептивного образу. Натомість нерідко саме завдяки цій властивості він відповідає об'єктові при зміні умов сприймання. Псевдоскопічного ефекту, наприклад, не буває під час сприймання добре відомого предмета. Досліджуваний не помічає нічого незвичайного, коли дивиться на добре знайому йому людину, яка перебуває у так званій кімнаті Еймса, що спотворює розміри.
Якщо аперцепція привносить у перцептивний образ характерні зміни, то ілюзії (лат. illusio - обманювати) сприймання, фактично, спотворюють його. Йдеться про помилкове відображення предметів, спричинене здебільшого особливостями їх будови або навколишнім середовищем.
Про це ж свідчить і відома ілюзія місяця. Хоч би в якій точці небосхилу був у певний час місяць, величина його зображення на сітківці залишається незмінною. Та коли він сягає зеніту, то здається меншим, ніжколи перебуває над горизонтом. Здається також, що відстань від спостерігача до місяця є меншою тоді, коли він опиняється біля горизонту. Але якщо його розглядати крізь отвір у картоні, ілюзія зникає: місяць має такий самий вигляд, як і тоді, коли він у зеніті.
Впливає на виникнення ілюзій і попередній досвід індивіда. З'ясувалося, що ілюзія, при якій з двох Т-подібних однакового розміру ліній вертикальна видається довшою, ніж горизонтальна, не спостерігається в осіб, які постійно живуть у круглих будівлях. Крім гою встановлено, що ілюзорного сприймання часто не виникає у малоосвічених людей.
Є низка теорій, які прагнуть пояснити природу ілюзій сприймання. Одні розглядають ілюзії як результат взаємодії елементів перцептивного образу, інші пов'язують їх із рухами очей, треті - з нервовими процесами, що відбуваються у периферичній або центральній частинах аналізатора. Проте далеко не всі ілюзії дістали задовільне пояснення
Таким чином, сприймання - активне відтворення довколишнього в його істотних і стійких рисах, що не зводиться до механізмів функціону-вання того чи того аналізатора. Ця обставина не дає можливості класи-фікувати сприймання стосовно роботи провідного аналізатора, як це було у випадку відчуттів.
Сприймання класифікується за особливостями предмета чуттєвого відображення. На цій підставі виокремлюється сприймання простору, часу і руху.
Сприймання простору - відображення взаємного розміщення предметів, включаючи їх форму, віддаленість, розмір і напрямок, в якому вони розташовані.
Цей вид сприймання ґрунтується на спільній роботі всіх аналізаторів, особливо рухового, зорового і вестибулярного.
Сприймання віддаленості в глибину також передбачає дії, які за-безпечують тривимірність перцептивного образу [19, 271]. Тут має місце низка ефектів, які виразно характеризують природу сприймання.
Це ефект величини предмета (людина навчається встановлювати зв'я-зок між величиною зображення на сітківці і відстанню до нього), пере-криття (предмет, що частково приховує інший, здається розміщеним по-переду нього), перспективи (паралельно розміщені і віддалені предмети видаються розміщеними ближче один до одного, ніж розташовані близь-ко), тіні (більш освітлений із двох предметів, розташованих на однаковій відстані, сприймається як ближчий порівняно із затіненим), руху (при однаковій швидкості руху двох предметів здається, що більш віддалений рухається повільніше). Такого ж роду ефектом є руховий паралакс (від гр. - відхилення) - зміна положення предмета, спричинена зміною положення спостерігача: всі далекі предмети начебто рухаються за спостерігачем, а ближчі - йому назустріч. При цьому, що ближче предмет, то більшою здається швидкість його відносного зустрічного руху, а чим далі, то більша швидкість супровідного
Сприймання розміру залежить від сприймання віддаленості, яку описує закон зорового кута. За законом, кут, утворюваний на сітківці ока променями, що йдуть від крайніх точок предмета, буде тим більшим, чим ближче розміщений предмет. Іншими словами, розмір предмета, що сприймається, змінюється прямо пропорційно розмірові його зображення на сітківці.
Сприймання напрямку - відображення розміщення предметів, які перебувають один щодо одного і до спостерігача у певних відношеннях.
Сприймання часу - відображення тривалості і послідовності явиш дійсності. Особливістю цього виду сприймання є відсутність конкретного фізичного подразника та відповідного аналізатора [19, 273]. Вважається, що механізми такого сприймання приховані у спільному функціонуванні різних аналізаторних систем, провідну роль серед яких відіграють рухова і слухова. Цей вид сприймання поділяється на сприймання послідовності, сприймання тривалості і орієнтування в часі.
Сприймання послідовності ґрунтується на нерівномірності, ритміч-ності і взаємозв'язку подій довколишнього світу. Тому людині неважко сприйняти і відтворити ряд з чотирьох-п'яти звуків, дотримуючись порядку інтервалів, але практично неможливо зробити це у зворотному порядку.
Сприймання тривалості, як і сприймання послідовності, залежить від організації стимулів, що чергуються. Відомо також, що час, заповнений якимись подіями, сприймається, як правило, з помилкою у бік зменшення, а незаповнений - у бік збільшення. Зменшує оцінку тривалості часу дія алкоголю, гашишу, прискорює - кофеїну, закису aзоту.
Орієнтування в часі має місце при великих інтервалах між подіями, які вимірюються днями, тижнями, роками. Це складна форма сприймання часу, що спирається на систему координат з точками відліку: "теперішнє", "минуле", "майбутнє". Важливими елементами цієї системи є зміна дня і ночі, пори року, історичні і пам'ятні події. На рівні особистості - це психологічний час, що відбиває особливості життєвого шляху особистості. Значущі події, які трапляються на цьому шляху, надають орієнтуванню в часі виразного суб'єктивного відтінку.
Система орієнтування в часі складається здебільшого на сьомий рік життя дитини. Експерименти свідчать, що один і той самий проміжок часу у десятирічної дитини може "пройти" уп'ятеро швидше, ніж у шістдесятилітнього дорослого. В однієї і тієї самої людини орієнтування в часі залежить від її стану: під час фрустрації час плине повільніше, у стані афекту він взагалі порушується. Впродовж життя психологічний час змінює свої характеристики та ніби рухається з різною швидкістю і по колу: повільніше в перші і останні вікові періоди життя, швидко - в середині.
Сприймання руху - відображення зміни положення предметів в просторі і часі. Головну роль тут відіграють зоровий і руховий аналізатори.
Погляд на нерухомі об'єкти нерідко породжує ілюзії руху. Вони мають вигляд індукованого, стробоскопічного і автокінетичного руху.
Індукований (від лат. inductor - збудник) рух виникає під час сприймання непорушного предмета. Наприклад, місяць, що ховається за хмари, часто здається таким, що рухається. В
Loading...

 
 

Цікаве