WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Саморегуляція нейрогуморальних процесів в ході психотерапевтичної роботи (у гастроентерологічному відділі районної ЦРЛ) - Дипломна робота

Саморегуляція нейрогуморальних процесів в ході психотерапевтичної роботи (у гастроентерологічному відділі районної ЦРЛ) - Дипломна робота

хворобі, травми і т.д.), які викликають перебудову всіх нейрогуморально -гормонально - бар'єрних механізмів регуляції функцій. Порушення такого типу лежать не рідко в основі різних патологічних процесів, як функціональних так і органічних [1, 467].
1.3. Значення саморегуляції у психотерапевтичній роботі
Психотерапія - це вид інтерперсональної взаємодії, за допомогою якої клієнтам (клієнтам) здійснюється допомога психологічними засобами, задля вирішення їх проблем. Психотерапевтична робота - це метод впливу на стан та функціонування організму в сфері психіки та соматики, метод надання допомоги який спричинює зрушення механізмів научіння. Психотерапевтичні методи - це комплексні вербальні або невербальні техніки, які позитивно впливають на емоції, судження, свідомість людини і тд.
Психотерапія набуває все більш широке розповсюдження і має все більше значення в наш час. За останнє десятиріччя активно проникає в різні галузі медицини, в терапію захворювань внутрішніх органів і неврологію. По її допомогу звертаються люди в умовах емоційного стресу побутового і виробничого характеру. Зростає число неврозів, психосоматичних захворювань, а також реактивних станів, які, не дивлячись на свою недовготривалість, істотно відображаються на здоров'ї і творчій продуктивності праці людей. Медикаментозні способи лікування деколи перестають задовольняти клієнтів через можливі побічні дії препаратів. Все це заставляє багатьох людей віддавати перевагу психотерапії.
Приблизно кожен другий чи третій клієнт, який звертається до спеціаліста по внутрішніх хворобах, не є насправді хворим, а страждає через свою психологічну ситуацію чи соціальне оточення. Чому так? Тому що лікують симптом, а не людину. Тому що займаються формою, а не змістом конфлікту
Психотерапія - медико-орієнтована дисципліна, в сферу компетенції якої входить розробка і реалізація теорії і практики мотиваційної клініки, психотехнічного арсеналу, теорії нормальної (патологічної) психіки, теорії особистості і інтрадисцеплінарної теорії.
Предмет психотерапії має складну структуру:
" психотерапевтична феноменологія (в тому числі асоціації між методами психотерапії і саногенними феноменами);
" клінічні психотерапевтичні ефекти - синдроми з корелят-механізмами і психотехнічні шляхи їх досягнення; - пато-нозологічні форми і патологія психічної сфери, які піддаються психотерапевтичному лікуванню;
" вторинні нозо - синдромальні психопатологічні форми при не- психічних захворюваннях;
" спеціальні і соціальні додатки.
Отже, психотерапія - клінічна дисципліна, зі своєю мотивною генеалогією, дисциплінарною історією, сферою пато - нозологічної компетенції і солідним терапевтичним арсеналом, рівного якому немає ні в одній із нейропсихонаук.
Психотерапія ідеологічно не залежна і позаконфесійна. Інтегруючі в психотерапію елементи духовних традицій і практик повинні бути клінічно обумовлено доведені і вивільненні від будь-яких релігійних чи езотеричних рис; семантичне забарвлення і антураж при цьому повинні бути транскриптовані в соціокультурний план і відповідним чином впізнавальні.
Психотерапія нероздільно пов'язана з патоперсонологією, психіатрією, психоневрологією і медичною психологією.
Психотерапія захищає права на клінічно-медичне використання розроблених психотехнічних методик і обмежує їх розповсюдження, а також інформацію про них.
Необхідним алгоритмом професійного психотерапевтичного процесу є ідентифікація особистості психотерапевта. Особливу увагу приділяють проблемі стилістики взаємовідношень психотерапевта і клієнта в вигляді директивної і не директивної рольової поведінки. При директивній поведінці психотерапевт займає домінуючу, активну позицію, а клієнт залишається порівняно пасивним, малоактивниим. При не директивній поведінці психотерапевт слухає, проявляє емпатію, прийняття і аутентичність, тим самим примушуючи клієнта до підвищеної активності, неконтрольованих і ірраціональних думок та почуттів, важливих з діагностичної і терапевтичної точок зору. Для психотерапевта широкої орієнтації важливе оптимальне і гнучке поєднання цих двох полярних форм рольової поведінки, використання їх в залежності від особливостей лікувального процесу.
1.4. Моделі психотерапії, концептуальний базис, феноменологія, класичні методи.
Психодіагностика - це галузь психології, яка розробляє методи виявлення і вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості. Психодіагностичні методи необхідно розглядати в трьох аспектах: предметної області психології, яка вивчає дане явище; психометрії, яка визначає правила побудови тестів; практики використання діагностичних даних.
Психодіагностика - психологічна діагностика, діагностика психіки (куди включені діагностика психічного розвитку стану психічних сфер, аналіз психопатологічних феноменів, пато - психологічних регістр - синдромів та інше.)
Кожен з методів психотерапії, пропонує свій діагностичний апарат - різного рівня складності, оригінальності, детермінованості, клінічного навантаження і т.д.. Але можна запропонувати певний універсальний набір методів, послідовно спрямованих на реалізацію логічно-тактичних положень психотерапевтичної роботи.
Це психотерапевтична співбесіда, етіологічна діагностика, збір психоанамнезу, патоперсонологічне дослідження, спеціальні діагностичні (феноменальні) прийоми, діагностика клінічного психотерапевтичного ефект - синдрому, нейропсихологічне дослідження, клініко-культурне дослідження.
Психотерапевтична співбесіда. Основним методом отримання інформації про клієнта, джерелом і одночасно способом пізнання і усвідомлення психологічних явищ на основі вербальної і емфатико-інтонаційній комунікації є психотерапевтична співбесіда. Функції психотерапевтичної співбесіди - комунікативна, діагностична, інформативна і лікувальна.
Психотерапевтична співбесіда може бути як вільною неструктурованою, так і формалізованою, структурованою; перевагу слід віддавати "глибинному" інтерв'ю, коли є фіксоване коло питань, направлених на реконструкцію "історії життя" клієнта.
Загальні структурно - стадіальні блоки психотерапевтичної співбесіди такі:
" встановлення психотерапевтичного контакту;
" збір анамнезу і, в випадку наявності, катамнестичних даних;
" психотерапевтична діагностика;
" визначення динаміки проявів захворювання в процесі лікування;
" психотерапевтичні взаємодії;
" оцінка успішності ходу психотерапії;
" підсумок поставлених і вирішених в ході співбесіди завдань.
Стиль поведінки психотерапевта може змінюватись в залежності від його методичної орієнтації і розміщуватись в понятійних континуумах "директивність - недирективність", "емпатія - "дзеркало" та інших. В загальному, різні методики і методи психотерапії диктують загальну стилістику поведінки: емпатія - клієнт-центрованої психотерапії, конструктивізм - біхевіоризму, відчуженість - класичного психоаналізу, директивність -
Loading...

 
 

Цікаве