WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Саморегуляція нейрогуморальних процесів в ході психотерапевтичної роботи (у гастроентерологічному відділі районної ЦРЛ) - Дипломна робота

Саморегуляція нейрогуморальних процесів в ході психотерапевтичної роботи (у гастроентерологічному відділі районної ЦРЛ) - Дипломна робота

концентрація кінцевогопродукту є пригнічуючим агентом для всього процесу. Проміжні продукти біосинтезу подібною дією не володіють. Вибірковість такого роду забезпечує напрямок регуляції, тобто здійснюється саморегуляція процесу утворення кінцевого продукту реакції. Останній, по принципу зворотнього негативного зв'язку, взаємодіє з ферментами і, гальмуючи їх активність, зупиняє весь біохімічний процес. Існує велика кількість ферментів, взаємодія яких з компонентами клітини призводить до її прогресивного розвитку і вдосконалення, що визначається як позитивний зворотній зв'язок.
Таким чином, живі клітини мають чутливі біохімічні механізми, які виявляють і поповнюють зміни концентрації речовин, порушуючи їх стаціонарний стан.
Наприклад, ізольоване від всіх гуморальних і нервових впливів серце жаби продовжує довгий час функціонувати, тобто відбувається внутрішньо-органна саморегуляція серцевих скорочень. При тривалому подразненні блукаючого нерва в серці жаби чи теплокровної тварини, серце виходить із стану гальмування. Механізм цього типу саморегуляції полягає в тому, що виділений із закінчення блукаючого нерва ацетилхолін взаємодіє з холінорецепторами серцевого м'язу і змінюючи структуру клітинного білка, "запускає" ланцюг біохімічних процесів, внаслідок яких серце зупиняється.
Вважають, що при продовжуючому подразненні нерва в міокарді виділяється фізіологічно активна речовина макроергічної природи, яка, гальмуючи реакцію ацетилхоліну з рецепторами, посилює серцеві скорочення. В результаті цього серце виходить із стану гальмування. Подібні реакції в серцевому м'язі встановленні при тривалому подразненні серцевої гілки симпатичного нерва. Кінцевий продукт біохімічного процесу активує первинну реакцію між медіатором - адреналіном і ефекторною клітиною міокарду, тобто реакцію адреналіну з адренорецептором. В результаті серце зупиняється чи сповільнює свої скорочення.
В цілому організмі С.ф.ф. є найбільш складною, відбувається за участю багато численних нейрогуморальних , нервових і гормональних впливів. Важливу роль при цьому відіграють фізіологічні параметри внутрішньоклітинного середовища.
На думку І.І. Шмальгаузена (1968р.), весь процес індивідуального розвитку особи складається з "перетворення спадкової інформації в систему життєвих зв'язків фенотипу із зовнішнім середовищем" і "будь-який розвиток особи є в меншій мірі авторегуляція і, в більшій чи меншій мірі, наближається до автономного розвитку.
В пре - і постнатальному періодах розвитку особи відбувається розвиток ряду життєво важливих функціональних систем із властивим їм апаратом саморегуляції, який прилаштовує організм до навколишнього середовища.
Починаючи з 70-х років ХХ ст.. посилено розвивається вчення про популяції тварин. Доведено, що в хребетних тварин підтримка популяційного гомеостазу, тобто, стан динамічної рівноваги між популяцією і навколишнім середовищем, досягається внаслідок складних адаптивних механізмів, діючих по принципу зворотних зв'язків. Так, недостатність харчування чи збільшення чисельності тварин якого-небудь виду на визначеній території приводить до зниження темпів розмноження чи збільшення смертності серед дорослих осіб. Фізіологічні механізми цього явища дуже складні: відбувається зміна регулюючою ролі ендокринних залоз, збільшення стресових реакцій, змінна стереотипів поведінки. Зокрема, вивчена роль хижаків як регуляторів чисельності популяції. Необхідність протистояти хижакам веде до зміни форм поведінки стада. Відомі сезонні зміни основного обміну, температури тіла, рухової активності, дії ендокринних залоз і т.д. У всіх цих випадках, на думку А.Д. Слоніма (1971р.), має місце механізм С.ф.ф. Відповідно, популяція, як елементарна одиниця еволюційного процесу, володіє здатністю до регуляції своєї чисельності, структури генів і фенотипів. Відбувається С.ф.ф. в популяції до взаємної регуляції до залежних процесів, внаслідок чого відбувається прогресивний розвиток всієї популяції. Встановлено, зворотна спрямованість процесу саморегуляції, яка забезпечує рухому рівновагу в популяції. На думку І. І. Шмальгаузена, "регуляція еволюційного процесу здійснюється посередництвом циклічного механізму із зворотнім зв'язком на основі співставлення отриманих результатів - фенотипів - в реальних умовах існування популяції, тобто біогеоценози" [1, 342].
При цьому, фенотип (тобто, конкретний організм з характерною для нього організацією і життєвими проявами) розглядається як носій зворотної інформації. Остання служить для порівняльної оцінки фенотипів в межах популяції. Ця оцінка завершується природнім відбором, що разом з статевим процесом забезпечує перебудову генетичної структури популяції. Позитивна оцінка фенотипів веде до збільшення концентрації певних генів в популяції і посиленню їх результату в особах наступних поколінь, тобто до розмноження (регуляція з позитивним зворотнім зв'язком). Регуляція з зворотнім негативним зв'язком являє собою стабілізуючу форму природного відбору, при якій відбувається елюмінація фенотипу і, відповідно, зменшення концентрації характеризуючи його генів.
Результатом є підтримка стаціонарного стану даної популяції при певних умовах існування. Боротьба за існування розглядається як контрольний механізм, в якому дається оцінка окремим індивідам, популяціям чи видам.
Таким чином, процес С.ф.ф. в клітині, організмі, популяції і виді забезпечується наявністю зворотнього зв'язку, який входить в склад основних вузлових механізмів функціональних систем, а сам процес завжди має циклічний характер.
При патології чи при перенапружені механізмів С.ф.ф. відбувається порушення стійкості тих чи інших констант організму і, як наслідок виникнення цілого ряду захисних пристосувальних реакцій. До них, власне, відносяться вікарні процеси і компенсаторні процеси, що використовують характерні для норми способи мобілізації саморегуляторних механізмів.
Принцип "плюс-мінус взаємодії" М. М. Завадовсьокого виявився корисним для пояснення патогенезу ряду ендокринних захворювань (гіпертиреозу, мікседеми, діабету). зібрано велику кількість матеріалу, який доводить значення і доцільність застосування цього принципу в клініці.
Відомі дослідження, які доводять, що причиною розвитку дисгормональних пухлин є порушення здійснення принципу "плюс-мінус взаємодії" [1, 343].
1.2. Нейрогуморальна регуляція (грец. neuron - нерв + лат. humor - рідина) - регулятивний і координуючий вплив нервової системи і наявних у крові, лімфі і тканинній рідині біологічно активних речовин на процеси життєдіяльності організму людини і тварини. Нейрогуморальна регуляція (надалі Н.р.) має особливо важливе значення для підтримки відносної постійності складу і властивостей внутрішнього середовища організму, а також для пристосування організму до змінюючи умов існування.
У високо розвинутих тварин і людини гуморальна регуляція тісно пов'язана з нервовою, яка створює з нею єдину систему нейрогуморальних
Loading...

 
 

Цікаве