WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Саморегуляція нейрогуморальних процесів в ході психотерапевтичної роботи (у гастроентерологічному відділі районної ЦРЛ) - Дипломна робота

Саморегуляція нейрогуморальних процесів в ході психотерапевтичної роботи (у гастроентерологічному відділі районної ЦРЛ) - Дипломна робота

роботи відповідних установ (організацій).
Методи дослідження: пізнавальні (дослідницькі) методи (спостереження, тести, опитувальники, бесіда), методи активного впливу на особистість (психологічний тренінг, психологічна терапія).
Поставленні завдання вимагали ознайомлення з основними літературними джерелами по темі дипломної роботи. Мною використані різні джерела: медична енциклопедія, різноманітна медична література, посібники та підручники по психології, психодіагностиці, психотерапії.
Розділ 1.
Саморегуляція нейрогуморальних процесів в ході психотерапевтичної роботи.
1.1 Саморегуляція фізіологічних функцій
Саморегуляція фізіологічних функцій - один із механізмів підтримки життєдіяльності організму на відносно постійному рівні.
Саморегуляція фізіологічних функцій (надалі С. ф. ф.) притаманна всім формам організації життєдіяльності і виникла в процесі еволюції як результат пристосування до дії навколишнього середовища, таким шляхом були виробленні загальні регуляторні механізми різноманітної фізіологічної природи (нейрогуморальні, ендокринні, імунологічні та інші), спрямовані на досягнення і підтримку гомеостазу.
В 1932 р. І. П. Павлов писав, що живий організм є системою, у вищій ступені саморегулюючою, саму себе підтримуючою, відновлюючою, яка самовдосконалюється. Він мав на увазі наявність двох рівнів С. ф. ф.: нижчого (на рівні підкоркових структур мозку) і вищого (за участю кори головного мозку).
В 1933-1935 роках М. М. Завадовський на основі вивчення гуморальних механізмів регуляції в підростаючому організмі висунув загально-біологічний принцип регуляції процесів розвитку і гомеостазу "плюс - мінус взаємодія". На його думку, розвиток відбувається на основі взаємодії організму і навколишнього середовища, при чому розвиток органів відбувається на основі протиріччя взаємодії найменших двох органів. Розвиваюча тварина, на його думку, являє собою саморегулюючу систему з високим ступенем стійкості, в якій регуляція притаманна всьому організму і кожній ланці окремо. Попри взаємні протиріччя відносин між органами, М.М. Завадовський підкреслював наявність взаємин типу "плюс-мінус ", "мінус-плюс", які забезпечують гармонійний розвиток організму. Досліджуючи в основному закономірності гуморальної регуляції, він велике значення приділяв нервовій регуляції і взаємовідношенню організму із зовнішнім середовищем.
В1935 році П.К. Анохін ввів поняття про функціональну систему, яка на його думку, є конкретним апаратом С. ф.ф. на всіх рівнях життєдіяльності і для всіх пристосовуючих функцій організму і сформулював її основні закономірності. Ним було пояснено поняття зворотної, або санкціонованої аферентації, тобто обов'язкової при любій дії імпульсації, яка йде від рецепторів організму в ЦНС і інформує про результат проведеної дії відповідаючій чи не відповідаючій поставленій меті (див Зворотній зв'язок). При подальшій розробці механізму співставлення останній отримав назву акцептора результату дії.
В ході дослідження ролі аферентації в здійсненні локомоторних актів (біг, ходьба, стрибки) Н.А. Бернштейн висунув ідею про сенсорні корекції. У відповідності з якою безперервна участь потоку аферентної сигналізації контрольного або колекційного значення є необхідним компонентом рухових реакцій. На думку Бернштейна, кожен випадок впорядкованого реагування являє собою безперервний циклічний процес взаємодії організму із змінними умовами навколишнього або внутрішнього середовища організму. При цьому велику роль відіграє контрольно - корекційна аференція.
Таким чином, вже в 40-х роках ХХ століття була виявленна ведуча роль різного ряду аферентних впливів в процесах С. ф. ф. організму. Пізніше, під впливом ідей кібернетики, більш загальноприйнятим став термін "зворотній зв'язок", який використовувався спочатку при створенні технічних регулюючих пристроїв, а згодом перенесений біологічні об'єкти.
Поява життя на землі була пов'язана з виникнення та підтримкою на молекулярному рівні рухомої рівноваги в стійкій організації, що в результаті, на думку І.І Шмальгаузена, привело до придбання нової якості живого - самовідновлення. В основі любої клітини лежать зворотні процеси синтезу і розпаду речовин, які відбуваються за участю ферментів. Збереження рухомого стійкого стану і здатність до його відновлення забезпечуються регулюючими механізмами всередині самої клітини (так званий цитологічний гомеостаз). Активуюча взаємодія компонентів в любій функціональній системі, так званий позитивний зворотній зв'язок, веде до узгодженого послідовного розвитку самої системи. У випадку, коли один із компонентів діє стимулюючи, а інший гальмуючи, проявляється негативний зворотній зв'язок і встановлюється рухома рівновага. Всі процеси формування зародка, починаючи з моменту запліднення яйцеклітини, поділу, диференціації і т.д., здійснюються при взаємній стимуляції окремих компонентів, завдяки чому досягається прогресивний розвиток. Результат формування контролюється за допомогою метаболітів, які є засобом зворотного зв'язку від цитоплазми розвиваючих компонентів до специфічних структур ядра клітини.
Основною умовою збереження життя багатоклітинного організму є стійкість до основних внутрішніх констант. До них відносяться показники гомеостазу, що визначають нормальну життєдіяльність організму (рівні осмотичного і кров'яного тиску, концентрація цукру і мінеральних речовин в крові і т.д. ). Будь-яке відхилення значень цих констант від початкових рівнів є початковим поштовхом, "пусковим моментом" процесів регуляції фізіологічних функцій на досягнення початкового чи близького до нього рівня того чи іншого показника.
В дослідах із вимірюванням кров'яного тиску і реєстрацією активності барорецепторів було встановлено, що підтримка константного рівня функції завжди є наслідком взаємодії двох сил: порушуючої цей рівень і відновлюючої його. В результаті такого співвідношення гомеостатичні показники, як правило, повертаються до початкового рівня. Наприклад, відновлення постійного рівня кров'яного тиску відбувається тому, що депресорні реакції в нормі виявляються сильнішими, ніж прессорні реакції.
Практично всі константи організму безперервно коливаються біля постійних рівнів. Існують константи жорсткі (наприклад, показники цукру крові чи осмотичного тиску), які допускають лише незначні відхилення від свого рівня, і константи "пластичні" (наприклад, рівень кров'яного тиску чи можливих речовин в крові), які варіюють в досить великому діапазоні і на протязі тривалого часу. Значні варіації кров'яного тиску, властиві здоровій людині в нормі, мають певний фізіологічний зміст. Наприклад, при посиленій м'язовій роботі підйом кров'яного тиску забезпечує постачання кров'ю працюючих м'язів, а в екстремальних умовах - мозку, серця і т.д. Але у всіх випадках такого роду змін показників кров'яного тиску в результаті саморегуляції фізіологічних функцій його нормальні величини відновлюються.
Встановлений ще одинпринцип С. ф.
Loading...

 
 

Цікаве