WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Саморегуляція нейрогуморальних процесів в ході психотерапевтичної роботи (у гастроентерологічному відділі районної ЦРЛ) - Дипломна робота

Саморегуляція нейрогуморальних процесів в ході психотерапевтичної роботи (у гастроентерологічному відділі районної ЦРЛ) - Дипломна робота

підсистему в ієрархічному ряді інших відкритих підсистем. Цей підхід намагається охопити індивіда у цілісній системній концепції і описує різні рівні організму -фізіологічний, когнітивний, емоційний, трансактний. Зміни на одному з рівнів діють в якості стимуляторів на іншому рівні, викликаючи тим самим соматичні розлади.
Соціосоматика - починається тоді, коли той, хто стурбований станом здоров'я, хто хворий чи почуває себе хворим, у взаємодії з лікарем чи мед працівником усвідомлює свою вразливість відносно своїх людських і соціальних проблем. Таким чином, психосоматичне захворювання є наслідком неправильного розвитку відношень між індивідуумом і соціальними структурами в яких він знаходиться.
Психічний фактор у випадках психосоматичних захворювань виступає у вигляді особистісної предиспозиції, виборі специфічних фізичних способів переробки конфліктів і традиційних характерологічних стилів поведінки у фрустуючих ситуаціях. До класичних психосоматичних захворювань відносять хвороби, роль психологічних факторів в етіопатогенезі яких рахується доведеною:ессенціальна гіпертонія, виразкова хвороба, бронхіальна астма, нейродерміти, ревматоїдний артрит, виразковий коліт.
1.6.2. Патогенез виразкової хвороби, лікування і реабілітація хворих із психосоматичними розладами.
Виразкова хвороба є однією з найбільш поширених захворювань органів травлення. По статистиці чоловіки хворіють частіше, ніж жінки і співвідношення дорівнює 2:1, - 5:1. В юнацькому віці і молодому віці виразка частіше локалізується в дванадцятипалій кишці, а в зрілому і похилому віці збільшується частота виразкового пораження шлунку.
В теперішній час етіологія і патогенез виразкової хвороби є досить складним і до кінця не виясненим.
У виникненні захворювання можуть відігравати роль такі фактори:
" Вплив зовнішнього середовища.
" Рідше патологічні рефлекси зі сторони інших органів, які ведуть до порушення регуляторних механізмів.
" Спадковість.
" Конституціональні фактори.
В свою чергу вплив цих факторів на стан і діяльність шлунку і дванадцятипалої кишки здійснюється через нервову систему; гормони залоз внутрішньої секреції; гормони травної системи, інші біологічно-активні речовини (гістамін, серотонін та інші); місцеві зміни шлунку, дванадцятипалої кишки.
Розвиток виразкової хвороби тісно пов'язаний із різними діями зовнішнього середовища. Розумове та фізичне перенапруження, негативні емоції та інші стреси при тривалій, рідше гострій дії приводять до порушення координуючої дії кори великих півкуль головного мозку, підкоркових центрів. Важливу роль в передачі цих впливів відіграє гіпоталамус. Як підтвердили експериментальні дослідження, подразнення різних його відділів супроводжується зміною функціонального стану шлунку, в тому числі виділенням великої кількості кислого шлункового соку, виразками слизової шлунку. Порушення шлункової секреції пов'язано із зміною тонусу блукаючого нерва і полягає в підсиленні кислотно-пепсичного фактору і перистальтичної активності шлунка. В результаті,створюються умови для виникнення "пептичної виразки" [33, 336], однак, остання утворюється при одночасному порушенні і інших механізмів - гуморальних та місцевих. Має значення порушення моторної функції дванадцятипалої кишки, від якого залежить зміна лужно-кислотного вмісту шлунка. Остання обставина впливає на проявленню ульцерогенної дії ферментів шлункового соку.
В передачі стресових дій беруть участь і екстрагастральні гормональні механізми. Цей шлях також включає задні ядра гіпоталамуса, проходить через гіпофіз, кору наднирників. Підвищення активності кори наднирників супроводжується виділенням великої кількості глюнокортиноїдів, наслідком чого є також збільшенням кислотно - пептичного фактора в шлунку. Слід врахувати і те що, підвищення виділення глюнокортиноїдів призводить до порушення захисного бар'єру слизової шлунка, негативно впливає на трофічні процеси. Стероїдні гормони стимулюють виділення гастрину. Доказом ролі стероїдних гормонів є той факт, їх введення з лікувальною метою може викликати загострення вже існуючої чи утворення нової виразки.
Між нервовими і гормональними шляхами передачі стресових впливів на організм людини існує тісний взаємозв'язок. Посилення виділення стероїдних гормонів допомагає вагусній стимуляції секреції.
Все вище сказане відноситься до виразкової хвороби з локалізацією виразки в дванадцятипалій кишці чи парапілоричній області.
При локалізації виразки в шлунку звично виявляють зниження функції гіпоталамо - гіпофізарної системи, понижений тонус блукаючого нерва. Ведуче значення в патогенезі виразкового пораження в даному випадку має не кислотно-пепсичний фактор, а порушення трофіки слизової шлунку.
На розвиток виразкової хвороби впливають і статеві гормони, з чим, очевидно, пов'язано більш рідкий розвиток захворювання у жінок і затримуючий вплив на розвиток виразкової хвороби вагітності.
Роль гормонального фактора проявляється і високій частоті пептичної виразки при гіперпаратиреодизмі.
Лікування хворих з психосоматичними розладами проводять комплексно терапевти, ендокринологи і психотерапевти, а ,при необхідності, - психіатри.
Однак, психотерапевтична робота, якщо ставити перед нею реалістичні завдання, виявляється безсумнівно корисною при різних соматичних розладах. Направлена на відновлення тих елементів системи відношень клієнта, які визначають виникнення психічного стресу, чи корекцію невротичних "нашарувань", які розвиваються в зв'язку з цим. Психотерапія сприяє зменшенню клінічних проявів захворювання, соціальної активації хворих, їх адаптації в сім'ї і суспільстві, також підвищує ефективність лікувальних виявів біологічного характеру.
Ця мета досягається за допомогою різних психотерапевтичних підходів:
" Загальної неспецифічної психотерапії (заспокоєння, інформування, емоційна підтримка).
" Спеціальної психотерапії: раціональна (переконання), сугестивна (навіювання), умовно-рефлекторна (аутогенне тренування), патогенетичної (індивідуальної і групової), а також соціотерапії, яка сприяє оптимізації зв'язків клієнта з соціальним середовищем.
Кожен крок у лікуванні має за мету найшвидший вихід клієнта з світу хвороби в світ активного життя.
Загальним принципом побудови індивідуальних психотерапевтичних програм є диференційне поєднання методів симптоматичної, особистісноорієнтованої і соціоцентрованої психотерапії. Необхідно враховувати послідовність проведення різних психотерапевтичних методик. Вибір психотерапевтичних методів визначається їх направленістю і ефективністю, також можливостями і професіоналізмом психотерапевта.
Досить ефективною є особистісно-орієнтована психотерапія, яка опирається на теоретичні положення "патогенетичної" психотерапії. Вона полягає в:
" допомозі хворому при вирішенні психотравмуючої ситуації;
" зміні міжособистісних відношень хворого, корекції неадекватних реакцій і форм поведінки, які зумовлюють
Loading...

 
 

Цікаве