WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психолого-педагогічні чинники соціальної адаптації молодших школярів - Дипломна робота

Психолого-педагогічні чинники соціальної адаптації молодших школярів - Дипломна робота

рівні вчиняє завжди "Як треба", а на мимовільному - слухає своїх намірів, саме тому виникає неузгодженість мотивів реальних та тих, про які говорять. Про вчинки товаришів теж судять за їх наслідками, в мотиви не вникають. Самооцінка частіше завищена, хоча біль критична ніж у дошкільників [40 с. 83]
Соціальна готовність дитини до навчання в школі - уміння будувати взаємовідносини із дорослими і ровесниками. Цей комплект готовності включає в себе формування у дітей якостей, завдяки яким вони мали б можливість спілкуватися з іншими дітьми, вчителем.
Дитина приходить до школи, класу, де учні зайняті спільною справою, і їй необхідно володіти достатньо гнучкими способами встановлення взаємовідносин з іншими дітьми, необхідні уміння зрозуміти і прийняти умовність спілкування, правила і норми поведінки. Малюку необхідно буде включатися у нові відносини з ровесниками, навчитися працювати колективно і в певно темпі.
Таким чином, даний компонент передбачає розвиток у дітей потреби спілкування з іншими, уміння підкорятися інтересам, звичаям, нормам поведінки дитячої групи; розвиток здібності справлятися із роллю школяра в ситуації шкільного навчання. Основними сторонами психологічної готовності до школи за дослідженням Кравцових є: ставлення до дорослого, ставлення до ровесника, ставлення до самого себе. Слід зазначити, що довільність у спілкуванні з дорослими необхідна дітям для успішної реалізації навчальної діяльності, нормальної адаптації до школи. Розвиток певного рівня спілкування з ровесниками має для дитини не менш важливе значення для подальшого учіння, ніж розвиток довільності у спілкуванні із дорослими. По-перше, певний рівень розвитку спілкування дитини з ровесниками дає їй можливість адекватно діяти в умовах колективної діяльності. По-друге, спілкування з ровесниками дуже тісно пов'язане з розвитком навчальних дій.
Дослідники проблеми готовності дитини до навчання в школі вважають за необхідне проводити своєчасну діагностику психологічної готовності школяра як один із головних видів профілактики можливих труднощів в адаптації до школи, в навчанні і розвитку. Адже шкільна дезадаптація настає або у випадку психічного недорозвинення дитини, або за наявності таких індивідуальних особливостей, які заважають учню нормально спілкуватися і розвиватися в школі. Звідси зрозуміло, що діагностика розвитку дитини необхідна для здійснення профілактики шкільної дезадаптації.
Таким чином, діагностик готовності дитини до навчання в школі є одним із головних видів профілактики можливих труднощів в адаптації до школи в навчання й розвитку. У дітей із низьким рівнем готовності до навчання набагато важче і триваліше проходить період адаптації, пристосування до школи, у них набагато частіше проявляються різні труднощі навчання.
Не менш важливим є вплив стилю педагогічного спілкування на психологічну адаптацію дитини.
Зверніть увагу на класифікацію стилів спілкування вчителя з учнями, що не сприяють адаптації до школи. Її пропонує болгарський вчений Н.Шипковенський:
- авторитарно-демократичний (учитель "Диктує" вимоги, не стимулює ініціативу і самостійність вихованців);
- зневажливе ставлення до дітей (учням дають грубі, образливі характеристики, вселяється безнадія);
- скандальний (характеризується тим, що вчитель нестриманий, підвищує голос до крику; голосно робить зауваження. Рідко хвалить дітей. акцентує увагу на вадах);
- непослідовний (характеризується тим, що у вчителя ставлення до дітей неоднакове: має "Мазунчиків" і учнів, яких не любить).
Усі названі стилі спілкування негативно впливають на емоційний стан дітей. І передусім тоді, коли учні переживають деякі труднощі в навчанні.
Результати досліджень особливостей адаптації першокласників (О.А. Головко, Б.М.Головко) показали пряму залежність між стилем спілкування вчителя з дітьми і особливостями адаптації.
У тих вчителів, з активно-позитивним стилем взаємин (тепле, чуйне, материнське ставлення до кожного малюка) адаптація, як правило, за винятком хворобливих дітей проходила успішно (1-1,5 місяці). У таких класах між дітьми створювалися добрі взаємини; першокласники з бажанням ходили до школи. Зауваження щодо поведінки дітей бували, проте вчені намагалися апелювати до позитивних якостей вихованців. Учителі намагалися найкраще виявити індивідуальні особливості дітей уже в перші місяці навчання. щоб спираючись на них, допомогти учням адаптуватися до школи і вимог.
Нажаль, окрім активно позитивного стилю взаємин, були зафіксовані й небажані: авторитарно-диктаторський, скандальний, непослідовний, зневажливий. Тоді адаптація проходила складніше, у багатьох випадках відбувалася дезадаптація. Дітям за таких умов важко було справлятися із завданням, бо їх сварили і вони переживали негативні емоції. У відповідь в учнів спостерігалася реакція тривоги і невпевненості.
Помилки у спілкуванні педагога зі школярами призводили до негативних проявів у поведінці дітей. Під впливом постійної авторитарності вчителя, зосередження його уваги лише на недоліках дітей, в останніх формується боязливо негативне ставлення до людей. Нездоровий клімат спілкування призводить до значних проблем у морально-емоційному розвиток дітей. негативно впливає на загальну спрямованість особистості виховання призводить до створення різних варіантів дезадаптації та некомпетентних позицій у спілкуванні, не сприяє формуванню таких важливих компонентів взаємин, як співпереживання, взаєморозуміння, контактність, чуйність.
Таким чином, авторитарно-диктаторський, зневажливий стилі спілкування вчителя з вихованцями взагалі неприпустимі, оскільки вони найнегативніше впливають на формування особистості. Тільки за умов активно-позитивного впливу вчителя на дітей у них формується впевненість у собі і в своїх можливостях, надійність і захищеність, уміння легко налагоджувати взаємини з ровесниками, слухати інших, бачити позитивні риси та вади, як свої, так і товаришів. Це вказує на те, що дитина входить у ритм шкільного життя без психологічних перевантажень, нервувань, тобто вона позитивно спрямована на все, що вимагає від неї школа.
Т.С. Проскура, вивчаючи особливості стилю спілкування педагога з першокласниками, говорить про психологічну підготовленість учителя до роботи з ними. Вона зазначає, що вчитель у своїй роботі повинен тримати орієнтир на доцільний стиль взаємин з учнями, допомагати дитині успішно адаптуватися до шкільного життя.
У початковій ланці легше, ніж у наступних ланках, вдається дотримуватися стилю жорсткої дисципліни, або імперативного. Авторитарного. Учитель одразу ж висуває низку вимог, підпорядковування яким з боку дітей та їхніх батьків має бути основною умовою, що забезпечить позитивне або негативне ставлення до того чи іншого учня. Тобто сувора дисципліна об'єктивується як основна мета навчально-виховного процесу. За такого стилю спілкування у дітей формується почуття незахищеності,тривожності невпевненості. Позиція учителя Нечаї їм можливості зблизитися з ним, взаємини

 
 

Цікаве

Загрузка...