WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологічні особливості взаємин батьків і дітей - Курсова робота

Психологічні особливості взаємин батьків і дітей - Курсова робота

бачить покликання, - служити суспільству. Для громадянина ізслаборозвиненою суспільною свідомістю все це набуває іншого особистого змісту, стає метою існування, заради якої можна вдатись до обману, підлості та порушення закону.
1.1Сім`я і її роль у вихованні дитини.
Сім`я, як і будь-яка інша група, набуває усіх характеристик, властивих малим групам. Проте є певні особливості, які вирізняють її з-поміж інших, а саме її поліфункціональність або комплексність функцій (серед яких є репродук-тивна і виховна) як вияв активності, життєдіяльності сім`ї. У сім`ї людина переживає усю палітру почуттів у повну силу: самодостатності, єдності та цілісності, можливість сприймати і творити власний світ з любов`ю, що є поштовхом, імпульсом для прояву закладеного в людині. Почуття любові може проявлятися різнопланово, проте лише у стосунках чоловіка і жінки воно дає можливість повного пізнання світу і повної реалізації. Народження і виховання дітей дарує подружжю впевненість у тому, що все набуте-осо-бистісний, духовний та соціальний досвід - буде кому передати. Принципи любові, відтворення та наступності складають сутність буття людини і реа-лізуються через особистісно-значущу взаємодію членів сім`ї, батьків між собою та з дітьми. Особливої актуальності ця взаємодія набуває у процесі входження дитини у соціальний контекст, становлення її як соціальної істо-ти. Розвиток і становлення особистості у батьківській сім`ї відбувається у трьох взаємопроникаючих площинах: соціальній(склад та структура сім`ї, про-фесійний та соціальний статус батьків, рівень їх освіти, матеріальне забезп- ечення сім`ї), власне психологічній ( індивідуальні та психофізіологічні особ-ливості всіх членів сім`ї, їх психологічні потреби і проблеми) та соціально-психологічній(стосунки між поколіннями та всередині них). Зважаючи на особливості становлення зростаючої особистості у сім`ї та труднощі, які можуть при цьому виникнути. Проблема виховання особистості не є новою, проте актуальність не тільки не зменшується, а навпаки зростає. Про це сві-дчить чисельність наукових сучасних праць, послань з минулого, в яких їх автори намагаються вирішувати різноманітні питання, пов`язані із сімейним вихованням. У період Античності вчені намагалися обгрунтувати роль у виборі моральних критеріїв поведінки. Піфагор - визначний математик, філо-соф, психолог- навчав: не гонись за щастям, воно завжди знаходиться у тобі самому; намагайся перш за все бути мудрим, а вченим- коли будещ мати ві-льний час; не привчайся жити у розкоші; всі люди знають, чого вони хочу-ть, але мало хто знає, що йому потрібно. Демокрит (біля 460-370рр. до н.е.) стверджував, що моральні принципи не даються від народження, а є резуль-татом виховання. Виховання повинно дати людині три дарунки: добре мис-лити, добре говорити і добре робити. Діти, що виросли в неуцтві, продовжує Демокрит, схожі до танцюючих між мечами, поставленими вверх лезами. Во-ни гинуть, якщо при стрибку не потрапляють у те єдине місце, де варто по-ставити ноги. І неосвідчені люди, ухиляючись від вірного прикладу, звичайно гинуть. Сам Демокрит вважав виховання настільки важкою спра-вою, що свідомо відмовився від шлюбу і не мав дітей. Великих зусиль слід докласти батькам, вважав мислитель, щоб виховання дало добрі плоди, у ви-падку невдачі - горе батьків незрівнянне ні з яким іншим. Не втрачає ак-туальності концепція виховання та навчання Сократа(469-399рр. до н.е.), який ціною власного життя і на прикладі власного життя заповів своїм учням і нащадкам зразок моральної чистоти. Абсолютне знання, вважав учений, хоча й існує об`єктивно, неможливо передати людині в готовому вигляді, так са-мо як і ставлення до нього, до етичних норм і понять. Ці почуття можна лише розвивати із зародків, що є в душі у кожного. На думку Сократа, іс-тина існує в душі кожного з народження, хоч розум і не усвідомлює цього. При цьому розвивати необхідне знання повинна сама людина, а вчитель тіль-ки допомагає у цьому процесі. Сократ одним з перших підняв питання про необхідність розробки методу, який би допоміг актуалізувати ті знання, які вже закладені в душі людини. Він вважав, що такий метод заснований на діалозі вчителя й учня, при якому вчитель спрямовує мисленнєвий процес уч-ня, допомагає йому усвідомити необхідне рішення конкретної проблеми, під-водить до самостійного відкриття істини, до потрібних висновків. Це була перша спроба розробки технології проблемного навчання, оскільки перед уч-нем ставили конкретну проблему у аигляді запитання- твердження(або запере-чити його), наводячи правильну відповідь системою запитань. Велику увагу приділяв вивченню індивідуальних здібностей дітей Платон(428-348рр до. н.е) Ці знання важливі не лише для розвитку їх моральності, але й для аналізу професійної ідентифікації, так само, як і формування понятійного мислення і свідомої регуляції поведінки, є одним із клюових у теорії колективного ви-вання Платона (праця "Про державу"). Платон стверджував про необхід-ність профвідбору і тестування дітей. Вже у рвнньому віці можна визначити не лише інтелектуальний рівень, але й здібності дитини і здійснювати вихо-вання згідно її признвчення. Для цього потрібно вивчати особливості душі кожної дитини, виявляючи якості мудреця, воїна чи ремісника. Окрім спос-тереження за поведінкою та схильностями дитини у процесі навчання, Платон вважав за необхідне брати до уваги уподобання та самозвіти самих дітей, які повинні усвідомлювати свої здібності і нахили. Але привчати до усвідомлення себе і формувати цю адекватну самооцінку важливо змалку, ро-зповідаючи дітям зміст тих чи інших видів діяльності. Платон досить жорс-тко обмежував роль мистецтва. Вважав, що воно приносить не лише добро, але й шкоду, оскільки впливає на емоційну сферу людини і цим послаблює вольову регуляцію поведінки. Більше цього, він пропонував здійснити відбір казок, міфів, легенд, які розповідаються дітям вихователями, щоб невдалими прикладами не зіпсувати їх. Про необхідність виховання і співвідношення педагогічних методів з рівнем психічного розвитку дитини говорив Аристо-тель(384-322рр. до н.е.). Підкреслював, що знання як таке не робить людину моральною. Моральна поведінка
Loading...

 
 

Цікаве