WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Механізм індивідуалізації психічного. Компенсаційна форма катарсису. А.Адлер (1870 — 1937) - Реферат

Механізм індивідуалізації психічного. Компенсаційна форма катарсису. А.Адлер (1870 — 1937) - Реферат

свідомості останнього розвивались як антитеза фрейдівським.
До якогось часу здавалося, ніби схожість між Фрейдом і Адлером була більшою, ніж їхні відмінності. Обидва використовували подібні методи, описували і тлумачили перевалено ті ж самі феномени і навіть використову-вали аналогічні терміни (навіть за істотної різниці між фрейдівським лібідо та адлерівським потягом до переваги). Згодом з'ясувалося, що відмінності були досить фундаментальними і заходили так далеко, як це тільки можливо в даній галузі досліджень. Зміна одного елемента призвела до симптома-тичної зміни як всієї теорії, так і її частин.
Ідея цілісності організм), за Адлером, виявляється вже в різних формах компенсації. Дефекти зору МОЖІТЬ бути компенсовані посиленою уважністю. Шіллер страждав хворобою очей, проте його поезія багата на зорові образи. Перехід недостатності у свою протилежність виразився в формулі "перетворення потягу на його протилежність". Звідси Адлер вивів поняття "комплекс недостатності" та "комплекс переваги". Адлер підмітив єдність цих явищ, їхній взаємний перехід, що відповідало реаль-ному станові індивіда, який переживав компенсацію. Почуття переваги може бути фіксоване лише на базі почуття недостатності.
В цілому це вихідне для адлерівської психології поняття відображає ті реальні факти у віковому становленні людини, що пов'язуються насамперед з юнацьким віком. Але для юнацької свідомості не існує цих двох феноменів. Вони дійсно можуть існувати, лише будучи неусвідомлюваними. Усвідомлення їх означає критичність щодо цих образів-моделей дійсності, а отже й їх подолання. Усвідомлення цих феноменів на шляху освоєння дійсності є справжнім подоланням неусвідомлюваних форм відображення, що здійснюється під тиском об'єктивного світу. Індивід, відкинувши одну модель дійсності як невідповідну, будує іншу як певне ідеалізоване уявлення про світ. Якщо людина зупиняється на тих чи інших вікових феноменах і не просувається вперед, це відбивається на її характерологічних та особистісних рисах. Але таке застрягання на темі "недостатність - перевага", неможливість для Адлера вийти на простір більш широких понять свідчать саме про певний ідеалізм цих теоретичних конструкцій, і насамперед це стосується його ідеї "чоловічого протесту".
Відкинувши фрейдівський пансексуалізм, Адлер час від часу зісковзує на цю теоретичну площин)'. Так, за Адлером, сила й міць ідентифікуються з чоловічою роллю, а слабкість і підлеглість - із жіночою. Чоловічий протест для жінки може виявлятися у виборі чоловічих професій, формуванні відповідних інтересів. У більш широкому розумінні ''чоловічий протест" є захисною реакцією проти ролі підлеглого. Не важко побачити, що це досить штучне поняття є дериватом від двох основних.
Почуття недостатності та переваги були далі пов'язані Адлером з його теорією '"фіктивних цілей". Услід за Файгінгером він твердить, що все життя побудоване на фікціях, примарних, уявних структурах, які виявляються неусвідомлюваними детермінантами поведінки. Адлер указує, що такою фікцією може бути уявлення про "нормальну людину". Та й уявлення про недостатність і перевагу підлягають цій же долі. Якщо дорослий фіксує себе на цілях, не відповідних своєму вікові, можна говорити про невротичне явище. Як віковий феномен певна ціль є нормальною, а її відсутність може кваліфікуватись як вада розвитку.
Редукуючи ціль до ідеального оперування в теперішній час, Адлер спробував уникнути докорів у "телеологічній причинності". З іншого боку, він бачив в ідеї фіктивної цілі можливість подолати детермінізм біхевіористичного плану, пояснивши, наприклад, чому ті ж самі обставини в житті двох індивідів приводять до різних результатів. У характері поста-новки та реалізації мети Адлер бачить основу неврозу. На протилежність вченню Фрейда невроз виявляється результатом не соціальної чи фізичної недостатності або травми, а постановки та реалізації фіктивної цілі. Терапевт має привести пацієнта до розуміння фікцій-цілей як детермінант поведінки. Адлер вважає, що за такого підходу досягається терапевтичний ефект.
Проте адлерівський терапевт, як і фрейдівський, опинився в порочному колі. Для Фрейда усвідомлення травми мало привести до звільнення від неврозу. Також і для Адлера усвідомлення фіктивності мети мало ліквідувати невроз, але що ж повинен дати невротику адлерівський терапевт як субституцію зруйнованої фікції"? Невже він сам буде створювати для пацієнта заміну, надавши в його розпорядження нову фіктивну мету'? Адже без останньої доцільна поведінка неможлива. Більше того, зруйнування такої мети призводить до глибокої психічної травми, до "переоцінки цінностей". Створювати нову мету має сам пацієнт. Адже це справжня творча робота вчинкового характеру з вибором, боротьбою мотивів і т.п.
Позитивний момент в адлерівській психології полягає у більш рішучому, ніж у Фрейда, відході від фаталістичної зумовленості поведінки двома факторами - біологічним та соціальним. Саме Адлер зробив серйозну заявку на подолання цього двофакторного фаталізму в людській поведінці, зосередивши головну увагу на утворенні самого психічного, підкресливши нежорсткий детермінізм у тлумаченні поведінки людини. Тут слід бачити центральний пункт індивідуальної психології.
Проблема співвідношення свідомого н несвідомого у постановці фіктивних цілей потребує серйозного коригування. Фіктивна ціль повністюперебуває на рівні свідомості. її можна вважати несвідомою тільки в тому розумінні, що вона цілком зливається зі свідомістю, становить її єдиний предмет і тільки з цієї причини не може бути піддана критиці. Те, що не усвідомлюється, є лише певним рівнем невідповідності між фіктивною ціллю та реальним станом індивіда. Усвідомлення має привести до заміни залишеної фіктивної мети іншою - більш адекватною життєвим умовам індивіда. Сама ідея фіктивності мети є неточним позначенням ідеалу по-ведінки. Виходячи з цього можна сказати, що в самому ідеалі є певна абсо-лютизація реальних рис дійсності. Більше того, така абсолютизація як ре-зультат і є таким ідеалом. Отже, мова йде не про фіктивну мету, а про мету ідеалізовану, що виникає внаслідок певного рівня узагальнення та абсолю-тизації певних сторін дійсності. Саме тому що в ідеалі присутні ці два ком-поненти (ідеальний та реальний), стає можливим розвиток ідеальної мети і перетворення її на мету реальну. Сам розвиток ідеалу є його реалізацією.
Ідея "соціального інтересу", яка спочатку мала виступити противагою ідеї агресії (і заміною фрейдівської теорії лібідо), була згодом пов'язана з метаморфозою фіктивних цілей. Соціальний інтерес, що виростає із соціальної взаємодії індивідів, мав стати фактором, який сприяє встанов-ленню різниці між нормальним і невротичним характером, між потягом до вдосконалення і потягом до переваги, між здоровим глуздом і "самоцентрованою" раціоналізацією.
Залежно від того, як здійснюється індивідом розвиток суперечності між ідеалом і дійсністю, можна говорити про "життєвий стиль" людини, про її творчу самість. Адлер немовби хотів психоаналітично довести наявність реальної підстави французького прислів'я "Стиль - це сама людина". Стиль життя, створений самим індивідом, це і є найпотаємніша і найбільш синтетична риса індивіда. Ця самість і є його творчою функцією. Адлер підкреслює, що людина не є пасивним продуктом біологічних або соціальних обмежень, котрі входять у структуру її життя. Вона сама себе творить, використовуючи арсенал своїх здібностей. Створення стилю життя починається з раннього дитинства і з невеликими корективами здійснюється в наступні роки. Таким чином, Адлер, не менше ніж Фрейд, але підійшовши з іншого боку, надав великого значення сімейним обставинам у формуванні індивідуальних рис характеру. Особливості поведінки, пов'язані з лібідо, входять у цей стиль життя, але позбавляються Адлером домінуючого харак-теру.
Стиль життя, як його висвітлено у Адлера, не є особистісним утворен-ням, а тільки характерологічним - як певна стратегія поведінки. Фрейд робив наголос на особистісних формах. Центральним поняттям Адлера слід визнати фіктивні цілі, які визначають індивідуальні риси психіки. На противагу принципу вчинку Адлер висунув "фіктивну ціль", тобто по суті проблему ідеалу. Саме цей ідеал є узагальненням особистісних форм по-ведінки. Ідеал входить у вчинок, вкорінений в ньому і разом з тим є його антагоністом, діалектичною протилежністю. Ідеал вічно здійснюється у без-конечному ланцюзі вчинків, є їхньою рушійною силою, їхньою серцевиною. Невідповідність ідеалу та вчинку приводить до необхідності нового вчинку. В цьому останньому і здійснюється ідеал.
Loading...

 
 

Цікаве