WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Учинкова дія та післядія як історико-психологічний принцип. Культурно-історична функція післядії у психології - Реферат

Учинкова дія та післядія як історико-психологічний принцип. Культурно-історична функція післядії у психології - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Учинкова дія та післядія як історико-психологічний принцип.
Культурно-історична функція післядії у психології.
Учинкова дія та післядія як історико-психологічний принцип
Ідея дії постає у психології XIX і XX ст. Г. Спенсер, В.Джемс, Ж.Піаже, Л.С.Виготський, А.Вшиюн, С.Л.Рубітитейп та інші визначили віхи в розвитку ідеї дії. Як принцип пояснення, вона пройшла через півтори сотні років і, здається, досі визначає наукову тенденцію у психології. Вся психіка мислиться як засіб і мета. У першому випадку вона виступає переважно інструментом адаптації організму до середовища, і це зумовлює здебільшого природничо-науковий ухил психології. Проте навіть психологія свідомості (Вундт та ін.) не зводить психіку до її чистого буття, а доповнює її елементом пристосування. Піазісе першим принципом пояснення психіки ставить саме адаптацію з її сторонами - асиміляцією та конвергенцією, котрі разом забезпечують стан рівноваги. Оскільки рівновага весь час порушується, починає діяти механізм реадаптації. Всі провідні напрями психології XIX і XX ст. так або інакше намагаються тлумачити психічне як функцію пристосування до середовища - природного та соціального - й відрізняються один від одного тільки тим. яке відношення вони встановлю-ють між цими двома сторонами життя організм).
Однак психологи цього періоду ніби втратили предмет своєї дисципліни в наукових пошуках; психологія має повернутися до самої себе. Психіка не є тільки інструментом пристосування до середовища. Вона є життям людини, переживанням, ставленням до світу і має власне багатство. Вона самодостатня на зразок лейбніцівської монади. "Філософія життя", в яку включається і психологія життя з її принципом переживання, розглядає безпосередній бік психічного. У Вундта знаходимо ідею психології як безпосереднього досвіду. Слід було зафіксувати те положення, що психіка не тільки чомусь слугує, а й існує, переживається як щось дане, самодостатнє; вона є дзеркалом Всесвіту. Так виникають дві головні тенденції у психології XIX і XX ст. Якщо засіб пов'язується з адаптацією, то мета - з творчістю. Саме в творчості як самотворенні виражається самодостатність психічного.
Виникають дві психології. Одна спрямована до методів і предмета при-родничих наук, друга - до екзистенціально-гуманістичного тлумачення. Вони йдуть назустріч одна одній. Природничо-наукова психологія відтворює тенденції психології XVII ст.: перехід від ідеї рефлекторної дуги до ідеї рефлекторного кільця й навіть спіралі. Дж.Дьюї твердить, що рефлекторна дуга сама по собі не діє, вона сліпа й потребує нескінченного подразника, щоб діяти. Про це говорить також І.П.Павлов, коли показує, що навіть на рівні інстинкту кінець однієї рефлекторної дуги є початком наступної. Організм має в самому собі мету, і Павлов навіть вводить колоритний термін - "рефлекс мети". Механіцизм і телеологія взаємно проникають. Аналогічну ідею висловлює В.М.Бехтерев. Е.Толмен створює теорію біхевіоризму, згідно з якою ідея організму містить мету у самій собі. Організм прагне насолоди, і гедонічний принцип було навіть покладено в ос-нову кібернетичного тлумачення психіки. "Нова фізіологія" О.М.Бернштейпа розвиває ідею зворотного зв'язку. Суб'єктивний біхевіоризм, утілений Д.Міллером, Ю.Галаптером і К.Прібрамом, йде цим же шляхом. Учений павловської школи П.К.Анохіи, мабуть, переконливіше, ніж психологи, розвиваючи теорію функціонального механізму дії, доводить, що ця теорія органічно поєднала в собі механіцизм і телеологію на засадах принципу зворотної аферентації.
Гуманістична психологія використовує ідею залежності буття, його на-повненості світовими відношеннями, на основі чого людина здійснює реф-лексію в суб'єктивність. Без життєвих відношень буття психічного буде нічим. Існування має переживатись, а переживаються відношення. Рефлексію в суб'єктивність було названо, зокрема, інтеріоризацією. Не слід уявляти її як перенесення зовнішнього у внутрішнє, а тільки як стимуляцію спонтанно виникаючого змісту.
Принциповий рух від мети до засобу (їхнього гуманістичного зв'язку), від засобу до вчинкових відношень, виражених порочним колом добра і зла (від поневолення до доброчинності), - такий зміст виникає в межах учинкової дії. У конкретному психологічному вираженні предметом психо-логічного дослідження відповідно виступають адаптація - творчість - особистість. В іншому плані відбувається рух від цілі, мети до характеру. Останній є співвідношенням цілі та мети. Про це свідчить насамперед типо-логія характерів. На завершенні принципу дії постає ця велика проблема психології, де О.Ф.Лазурський, Е.Кречмер та К.Г.Юнг. що тільки-но починає свій тріумфальний шлях, визначають провідний інтерес психологічних досліджень.
Збагачення особистості через її минуле та майбутнє - це її життєвий і творчий шлях. Смисл життєвого й творчого шляху є смислом життя. Він полягає в самопізнанні та самотворенні. Блудний син повертається до свого батька.
Культурно-історична функція післядії у психології.
З усіх спроб людини розкрити таємницю своєї душі виділяються дві ос-новні. Психіка тлумачиться як засіб пристосування організму до середовища, а термін "адаптація" надає науковості таким тлумаченням. Проте ця позитивістська психологія нехтує духовним смислом людського існування, іманентним, самодостатнім характером психіки, бачить лише службову роль психіки, не торкаючись ЇЇ творчих інтенцій, неповторної суті існування духу. Можна у зв'язку з цим говорити про психологію сцієнтистську й гу-маністичну - два головних спрямування в історії даної дисципліни.
Сцієнтистська психологія показує психіку як засіб досягнення мети, котра належить іншому суб'єкту. Гуманістична психологія наполягає на тлумаченні психіки як такої, що має мету в собі самій. Засіб і мета є першими вихідними поняттями вчинкової дії. Психіка, витлумачена як засіб, виступає у своєму адаптивному вбранні, а як мета - у творчому, що насамперед ви-ражається в самопокладанні (самопізнанні та самотворенні).
Відношення мети й засобу формують стратегію поведінки. Людина, розглядаючи себе як засіб, стає на шлях резиґнації власних потягів, у разі чого породжується резигнативний тип поведінки, який загалом був розкритий у фроммівських пошуках учинкових механізмів авторитарності. Людина, розглядаючи себе як мету, виявляє творчу активність (поки що обминемо питання про те, яким є зміст цієї творчості). У будь-якому випадку творчість є гуманним засобом підкорити іншу людину. Тут постає й питання про сприйняття творчого предмета, його інтерпретацію, в чому людина, що сприймає, виявляє свою індивідуальність.
Стратегія поведінки тепер виступає у своєму власному змісті. І його визначено ще в стародавні часи. Аріспютель вважав таким змістом рослинні, тваринні та духовні акти. Л.С.Виготський спробував поєднати в культурно-історичній психології всі ці рівні поведінки.
В іншому аспекті дані проблеми розглядаються в дусі психології життєвого й творчого шляху людини. Тут охоплюютьсявсі суперечності її життя та діяльності - від народження до смерті, від усвідомлення творчого поклику до продуктивності в період акме й вичерпаності творчих можливо-стей, тобто психологія набуває чітких феноменологічних рис і розглядає людську психіку в її змістовому становленні.
Подібну ідею було винайдено ще в стародавні часи. Фіпои Александрійський, Цицерон, Отці Церкви у своїх "Сповідях''' вже вирішують проблеми феноменологічної психології. Арабські психологи (Ібн Туфсйль та ін.), Дж.Кардапо у творі "Про власне життя" показують рух людського духу від простих його форм (буденне життя) до осягнення свого місця у світі, смислу буття, уваги до високих переживань.
Нині психологія звертається до найвищих феноменологічних рівнів людського існування. Від ідеї смислу в логотерапії до ідеї смислу, який сто-сується найвищих станів буття (переживання) - екстатичного піднесення з набуттям "фаворського світла" тощо. Сучасна психологія широко викори-стовує старовинні ідеї щодо шляхів піднесення до найвищих станів (чань-буддизм тощо).
Отже, людина звертається до самої себе, до найпотаємніших станів свого буття і таким чином завершує повноту феноменологічних виявів. Психологія стає у своєму безпосередньому
Loading...

 
 

Цікаве