WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Теорія провідної діяльності та розвиток психіки. О. М. Леонтьєв (1903 — 1979) - Реферат

Теорія провідної діяльності та розвиток психіки. О. М. Леонтьєв (1903 — 1979) - Реферат

випадку завдання буде виконано з подвійною ефективністю. Тут відіграє роль конкретний мотив конкретної діяльності.
Встановлюючи мотиви дій і мотиви діяльності, Леонтьєв показує їх взаємний перехід: мотиви діяльності, підкоряючись більш високим мотивам, стають мотивами лише окремих дій і додатково підтримують їх виконання. Природно, можна спостерігати і зворотний процес. Співпідпорядкування мотивів заперечує чисто реактивну поведінку, у чому Леонтьєв бачить великий смисл. Разом із тим він приділяє значну увагу не тільки проблемам індивідуального розвитку. Не меншою мірою його цікавить звивистий та колоритний шлях історичного поступу психіки.
Розвиваючи марксистські погляди на історичний розвиток психіки, Ле-онтьєв піддає ґрунтовному аналізу натуралістичні та соціологічні теорії що-до цієї проблеми. Спенсер, Газрі, Скінпер та інші у своїх теоріях психіки насамперед біологізують людину. Теорії пристосування, адаптації яскраво виражають "натуралізм" цих дослідників. Якщо вони інколи говорять про мову як специфічну властивість пристосувальних дій людини, то сама мова не виходить за межі біологічних визначень.
Французька школа в психології розвиває соціологічний напрям. "Суспільство є пояснювальний принцип індивіда", - твердять її представ-ники. Проте саме суспільство береться лише в плані свідомості, зокрема "колективної свідомості" Дюркгейма. За Піаже, виникнення зв'язаних систем інтелектуальних операцій розглядається як продукт перенесеного у внутрішній план співробітництва (кооперації), що виникає в умовах соціального життя. Навіть у працях французьких психологів марксистського спрямування (Політцера, Валлона, Майерсона) помітна відірваність при-родного від соціального.
Леонтьев згадує, що в 20-х роках у Радянському Союзі панувала теорія "біосоціального". Уже Виготський піддав її серйозній критиці. Його школа, до якої належить і Леонтьев, детально розвинула положення про те, що психічне є продуктом, дериватом розвитку матеріального життя, зовнішньої матеріальної діяльності, яка перетворюється в ході суспільно-історичного розвитку у внутрішню діяльність, у діяльність свідомості. Було висунуто центральну задачу дослідження - будова діяльності та її інтеріоризація. Після дискусії на тему павловської наукової спадщини відбувся неправомірний поворот у бік фізіологізації людської психіки. Проблему індивіда й середовища було спрощено на основі біологічних принципів. Критикуючи біологізацію в психології, Леонтьев зазначає, що поняття середовища не можна розуміти лише як сукупність зовнішніх подразнень в їхніх фізичних значеннях. Те, чим є для організму середовище, залежить від природи даного організму, від його конкретної ситуації, а головне - від його діяльності.
На великому досвідному матеріалі Леонтьев показує, що в ході антропогенезу дедалі більше набирали сили соціальні закони. Темпи соціального розвитку людини все менше залежали від темпів її біологічного розвитку. Зрештою, суспільно-історичний поступ людини цілком звільнюється від цієї залежності. Настає ера панування виключно соціальних законів.
Накопичення і закріплення досягнень суспільно-історичного розвитку людства докорінно відрізняється від біологічної форми нагромадження і фіксації філогенетично посталих властивостей. Леонтьев показує також до-корінну відмінність форм передання досягнень людства окремими індивідами. Ці досягнення, ще раз наголосимо, не закріплюються в морфо-логічних особливостях у формі спадкове фіксованих змін. Вони закріплюються у зовнішній, екзотеричній формі. Світ соціальних відношень стоїть перед кожною людиною як задача, що вирішується через діяльність, спрямовану на оволодіння цим світом.
Розвиваючи марксистське тлумачення психічного, Леонтьев пише: "Духовний, психічний розвиток окремих людей є продуктом ... присвоєння, якого зовсім не існує у тварин, як не існує у них і протилежного процесу опредметнення їхніх здібностей в об'єктивних продуктах їхньої діяльності". Психічні здібності та функції, які формуються в ході присвоєння, являють собою психологічні новоутворення, відносно яких успадковані, природжені механізми і процеси є лише необхідними внутрішніми (суб'єктивними) пе-редумовами. Але вони не визначають ні їхнього складу, ні їхньої специфічної якості. Тут Леонтьев має на увазі мовний слух, логічне мислення та ін. Можливість присвоєння виникає в результаті спілкування.
Якщо індивідуальна поведінка тварин залежить від видового досвіду (інстинкти) та індивідуального, причому видова поведінка пристосовується до змінних елементів зовнішнього середовища, то у людини присвоєння суспільно-історичного досвіду здійснюється "механізмами формування механізмів". Постає система дій знаряддєвого типу.
Історичний розвиток психіки Леонтьев пов'язує з формуванням розумових дій, що відбувається за допомогою інтеріоризації - поступового перетворення зовнішніх дій в дії внутрішні. Адже в зовнішніх предметах вже опредметнено діяльність. Для розпредметнення дитина повинна провести адекватну діяльність. Це ж стосується і духовних продуктів (понять, уявлень і т. п.). У зв'язку з цим Леонтьев критикує наівно-асоціаністські концепції навчання і наполегливо підкреслює роль дорослих у психічному розвиткудитини. Дорослий розгортає розумову дію перед дитиною, а такі процеси, як узагальнення, скорочення ланок розумової дії, зміна рівнів виконання, відбуваються вже в розумі самої дитини. Так людина починаючи з дитинства засвоює суспільно-історичний досвід, що дає їй можливість творчо рухатися вперед.
Нарешті, Леонтьев підходить до визначальної психологічної проблеми - мозок і психічна діяльність людини. Принципово вона вирішується так, що в історичний час мозок не зазнає істотних морфологічних змін. До-сягнення історичного розвитку закріплюються в об'єктивних - матеріальних та ідеальних - продуктах людської діяльності. Людина оволодіває ними в порядку прижиттєвих надбань. Леонтьев показує безпідставність спроб локалізувати вищі психічні функції в дусі наївного психоморфологізму. У зв'язку з цим він критикує ідею "накладання психологічного візерунка на фізіологічну канву". Адже мозок працює як одне ціле у випадку будь-якого психічного процесу. Леонтьев послідовно розвиває ідею "формування функціональних об'єднань". Мова йде про динаміку процесів виникнення і згасання систем зв'язків між реакціями на послідовно діючі комплекси подразників. Ці прижиттєві утвори, будучи складеними, функціонують як одне ціле і є своєрідними органами, специфічні відправлення яких і виступають у вигляді психічних здатностей або функцій.
Ще О.О.Ухтомський зазначав, що не обов'язково пов'язувати з понят-тям "орган" щось морфологічно статичне. Органи, розвиває цю думку Ле-онтьев, складаються, подібно до процесу інтеріоризації, з певною редукцією ефекторних дій. їхня повна рефлекторна структура може бути розгорнута. Вроджені структури цього не допускають. Між іншим, у патологічних ви-падках відбувається не випадіння функцій, а дезінтеграція функціональної системи, одна з ланок якої виявляється зруйнованою. Сам І.П.Павлов не протиставляв жорстко "конструкцію" і "динаміку". Вони безпосередньо пе-реходять одна в одну.
Підсумовуючи свої думки щодо мозкового субстрату психічного, Ле-онтьев пише: "Психіка людини є функцією тих вищих мозкових структур, які формуються у людини онтогенетичне в процесі оволодіння нею історично складеними формами діяльності у відношенні до оточуючого її людського світу".
В той час як теорія Виготського-Леонтьева розгортала ідеї виникнення історичних форм свідомості, Д.М.Узнадзе поставив собі за мету з'ясувати форми психічного, що передують свідомості, і цим зрозуміти свідомість як таку, що постала зі своїх передуючих форм. Такою універсальною формою Узнадзе вважає установку, про що вже йшлося.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве