WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Творчий шлях людини. Р. Роллан (1866 — 1944) - Реферат

Творчий шлях людини. Р. Роллан (1866 — 1944) - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Творчий шлях людини.
Р. Роллан (1866 - 1944)
Ромен Роллан народився в Кламені (Бургундія) в сім'ї нотаріуса. У зви-чайній школі вивчав історію і теорію всесвітньої культури. Як фахівець з історії музики захистив у Сорбонні дисертацію "Джерела сучасного театру: історія опери в Європі до Люллі та Скарлатті". Створив оригінальні нау-ково-художні дослідження "Музиканти минулого" (1908), "Музиканти су-часності" (1908), "Газель" (1910), "Життя Бетховена" (1903), епопею "Жан-Крістоф" (1904 - 1912), цикли "Трагедія віри" (1897 - 1899, 1913), "Драми революції" (1892 - 1902, 1909) та ін. У цих творах виражено пантеїстичну концепцію світу, природи і відповідні емоційні настрої та спалахи. Саме вони становлять душу Всесвіту, що виражається у творчих пристрастях. Останні для Роллана важать більше, ніж ідеї.
На початку століття Роллан створює три біографії - Бетховена, Микельанджело і Льва Толстого, об'єднані у збірці "Героїчні життя". Автор оспівує втілення високого життєвого ідеалу, поетику боротьби за вічні моральні цінності.
Найбільш повно тема героїчного індивідуалізму виражена в 10-томному романі "Жан-Крістоф". Тут впізнається особистість Бетховена, перенесена в інше суспільство. Те, що Крістоф музикант, дає можливість Роллану показати вищий рівень духовності. Адже музика - найповніший вияв емоційної стихії, в ній міститься найглибша сутність світу. Крістоф найбільше виражає величну "феноменологію духу" творчої особи - від її народження до самої смерті. У романі постають визначні фігури - Гете, Баха, Бетховена. "Жан-Крістоф" пройнятий пафосом боротьби індивідуальності зі світом - через ідею романтичного буття, втечу у суб'єктивне. Цей роман вартий окремого дослідження саме як психологічний механізм феноменології духу.
Вплив учення А.Бергсона на Роллана виявився і у філософській кон-цепції твору, і в його художніх образах. Структура роману немовби виражає потаємні сили душі. Тут панують психологізована абстракція, повне звільнення від фатальних моментів, речового світу, який має підпорядковану роль. Стиль Роллана - справжнє торжество патетичності.
З величезної спадщини Роллана слід виділити одну його працю, в якій осягнено єство людини, найбільше - її психічне єство. Йдеться про "Життя Мікельанджело".
У цьому творі найглибшим чином виражено суть людського існування, яке має спиратися на існування іншого, щоб стверджуватись у житті. Але інший становить загрозу, її не тільки слід уникати, а й ліквідувати самого іншого. Але приходить усвідомлення, що інший є моєю екзистенціальною опорою, тому, вбиваючи його, я знищую коріння мого існування, коріння мого буття. У цій субстанціальній подвійності (інший як опора мого буття, інший як смертельна загроза моєму буттю) криється уся кардинальна сутність людської психології. Все інше є третьорядне. Ця суперечність вводить людину в безмірні страждання, розкриття смислу яких - пряме завдання психології. Але, мабуть, наукове пізнання людини значно відстає від художнього.
Страждання виступає головним предметом ролланівського життєпису Мікельанджело. Він мав рідкісне щастя - бути створеним для боротьби і перемоги, і він переміг. Але митець не хотів перемоги. І в цьому також велич його героїзму.
Слід сказати, що проблема героїчного так чи інакше була предметом ролланівського відтворення великих творчих душ. Але справжній героїзм, пов'язаний із вічною проблемою "Я та Інші", є страждальним. Це має серйозну психологічну опору в бутті, а саме людське буття має смисл у зіставленні героїзму і страждання.
Мікельанджело був жертвою своєї геніальності. Вона жила в ньому як істота, всемогутня і всевладна. Тисяча радощів не варті однієї муки. Оди-нокість генія тут найвиразніша. Він створював навколо себе порожнечу. Він відчував себе одиноким навіть із самим собою, йому важко давався будь-який вибір.
Якось, їдучи верхи, Мікельанджело побачив гору, що підносилася над місцевістю. Його охопило бажання виліпити, витесати її усю, перетворити її в колоса, якого було б видно здаля мореплавцям... І це не примха творця, а бажання злитися зі світом, стикнутися з безконечним, перетворити увесь наявний матеріал у справу рук своїх, пережити абсолютне захоплення буттям.
Творити у світі людської несправедливості, жорстокості, ненависті - тож краще віддатися сну. "Мені дорогий сон. І ще дорожче мені, що я сам із каменю в той час, коли панують ганьба і злочин. Не бачити, не чути для мене велике щастя, а тому не буди мене, ох! Говори тихіше!" Поневолена Флоренція відповідає на його стогін. Пограбування Риму, падіння Флоренції були жахливими. Виникає думка про самогубство. "Якщо самогубство вза-галі дозволено, так це тому, хто, сповнений віри, живе бридким жалюгідним рабом".
Тут постає суперечність у феноменології становлення духу. Безмірний потяг до творчості - і думка покінчити з життям. І все це в одній людині, що має жадобу дійти до повного феноменологічного завершення. Моральне падіння світу - це не лише поштовх для здійснення буттєвого експерименту. Через ідею небуття ми пізнаємо смисл визначення світу і наше завдання в ньому.
Потяг до небуття дуже важливий в житті й творчості Мікельанджело. Нескінченні хвороби майстра складають підтекст його настрою. Папа Кли-мент забороняє Мікельанджело під страхом відлучення від церкви працюва-ти над іншими творами, крім гробниць Юлія II та Медічі, щоб зберегти здоров'я творця. Таким було екзистенціальне тло Мікельанджело, його безмірних творчих досягнень. Александр Медічі ненавидів Мікельанджело, і той змушений був покинути назавжди Флоренцію. В 1534 році він повер-тається до Рима і там перебуває до самої смерті.
Виступає своєрідний феномен незавершеності творів майстра. Протя-гом 21 року він не закінчив ні пам'ятник Юлію II, ні пам'ятник Медічі, ні ще декілька проектів. Він не завершив також поему, сповнену скорботи й жадоби смерті. Але й зовні завершений твір не є таким для його автора. І так до безконечності.
У другій частині свого твору про Мікельанджело, яка називається "Зречення ", постає співвідношення Любові та Віри. В цій любові не було нічого егоїстичного, нічого чуттєвого, це було містичне поклоніння красі Кавальєрі, дружба з Вітторією Колонне як палке сполучення двох у Богові. Це була і любов до ближнього. До любові у Мікельанджело було ставлення, споріднене платопівському. Його полонила краса думок, слів, звуків, а найбільше - краса тіла. Красиве тіло було для Мікельанджело самим боже-ственним, що являється у земній оболонці. "Він наближався до нього із тріпотінням, як Мойсей до неопалимої купини".
Це унікальний феномен - Мікельанджело як митець і як людина. Йо-го розчарування своїми творами підтверджує це. Історія його останньої скульптури "Зняття з хреста" вже свідчить про байдужість автора щодо своїх творінь. Він продовжував працювати не для мистецтва як такого, а для віри в Христа, тому що його дух і його сила не могли не творити.
Після смерті Вітторії жодне значне почуття не осяялойого. Його стосунки з людьми зводилися до найнеобхіднішого. Він не пускав сторонніх у свій внутрішній світ - ні пап, ні світських володарів, ні навіть колег. Він жив одинокий зі своїми помічниками та домашніми тваринами. Як Гамлет, він сумнівався в усьому. Він відвертався від дії. "Я такий старий, що часто смерть тягне мене за собою за одяг. Коли-небудь моє тіло впаде, як ця свічка, і, як і вона, погасне світло мого життя".
В останні роки життя природа стала для Мікельанджело відрадою. Він любить поле, гаї, біжить від омани міст. І в природі він шукає Бога. Його мистецтво дедалі ревніше прославляє Страсті Христові, а поезія занурюється в містицизм. Він зрікається мистецтва і кидається в обійми Розіп'ятого. "Ні живопис, ні скульптура не в змозі більше умиротворити душу, звернену до тієї божественної любові, яка простирає з хреста руки, щоб прийняти нас".
Смерть була очікуваною та жаданою. Він віддав свою душу Богові, а тіло - землі. І Роллан підсумовує: "Великі душі - як високі вершини: їх хлеще вітер, окутують хмари, але, піднявшись до них, дихаєш легше і повніше, ніж в іншому місці. Повітря тут має чистоту, яка омиває серце від бруду його, а коли розсіюються хмари, то бачиш себе піднесеним над людським родом. Середні люди не можуть жити на цих вершинах. Але зрідка нехай вони туди піднімаються... Там вони відчують себе ближче до Вічності, і далі вони зійдуть на рівнину життя з серцем, загартованим для повсякденної боротьби".
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве