WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Творчість та фактори, що сприяють її зростанню. Е. Торранс. Риси творчості. Дж. Гілфо - Реферат

Творчість та фактори, що сприяють її зростанню. Е. Торранс. Риси творчості. Дж. Гілфо - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Творчість та фактори, що сприяють її зростанню. Е. Торранс.
Риси творчості. Дж. Гілфорд
Ідеї Г.Сельє були детально розвинуті Е.Торрансом у статті ''Науковий погляд на творчість та фактори, що сприяють її зростанню". Торранс зазначає, що дефініція смислу творчості здебільшого будується або в термінах продукту (винахід, відкриття і т. ін.), або в термінах процесу, осо-бистості, об'єктивних умов. Створення чогось нового (для окремого індивіда або для культури) дійсно включає всі ці моменти. Деякі дослідники визначають творчість як таку діяльність, що відрізняється від конформності, вимагає особливих рис у пошуковій поведінці і т. д. Виходячи з необхідності враховувати аспект цінності, вказують на різні рівні творчості, зокрема такий, що має переважно "експресивний" смисл, де якість продукту (його справжня творча новизна) не має прямого соціального значення (наприклад, "спонтанні" малюнки дітей).
Визначення творчості у працях самого Торранса є досить описовим, емпіричним, але містить ряд цінних психологічних спостережень. Воно узагальнює певну наукову тенденцію. "Я визначаю творчість як процес ста-новлення чутливості до проблем. Спочатку відчуття незавершеності, пробілів у знаннях, браку елементів, дисгармоній і т. ін.; потім - розпізнавання труднощів; прийняття рішень, створення здогадок або фор-мулювання гіпотез і, по можливості, модифікація їх та нове випробування; і. нарешті, - повідомлення результатів".
Як вважає автор, це визначення описує природний процес, що відбувається в людині. Серйозні та глибокі людські потреби начебто роз-крито на кожній його стадії. У випадку, коли ми відчуваємо певну незавер-шеність або дисгармонію, виникає емоційна напруга. Ми перебуваємо у стані неспокою і бажаємо позбутися напруги. Позаяк звичайні стереотипні шляхи поведінки виявляються недійовими, людина робить спроби подолати трафарети інтелекту і начебто очевидні (але неправильні по суті) рішення в процесі дослідження, діагностування, маніпулювання, здійснюючи при цьому здогадки та оцінки. Поки останні випробовуються, модифікуються, пе-ревіряються, триває напруга неспокою. Остаточно вона зникає, коли ми розповідаємо кому-небудь про власне відкриття.
Опис творчості, за Торрансом, розкриває її важливі моменти та за-вершується ознакою комунікативності. На жаль, цю останню ознаку зани-жено відносно її справжньої вартості. Вона не є зайвим додатком до сукуп-ності рис творчості, а лежить в її основі разом із функцією оригінальності. Торранс детально висвітлює проблему критерію оригінальності, але тут він порушує рамки суто психологічного дослідження.
У своїх психологічних міркуваннях Торранс виходить з основоположних ідей Гілфорда, викладених ним, зокрема, у статті "Риси творчості".
Риси творчості. Дж. Гілфорд
Розглядаючи здатності до творчого мислення, Дж.Гіпфорд наголошує на такому факторі творчості, як здатність бачити проблеми. Така здатність не відіграє конструктивної ролі у продуктивному мисленні, але без неї воно взагалі не може бути стимульованим. При цьому рухливість мислення ста-новить один із важливих якісних аспектів творчості, пов'язаний із "заплідненням" ідей.
Гілфорд називає чотири фактори рухливості, узагальнюючи ряд ек-спериментальних досліджень. Вербальна рухливість була детально розкрита Терстоуном (1938). Це здатність продукувати слова на основі комбінації певних літер. Асоціативна рухливість була виведена з дослідів, де ставилася вимога дати найбільше число синонімів протягом обмеженого часу. Експресивна рухливість була виявлена в дослідах, коли вимагалося створювати певні фрази. Фактор ідейної рухливості пов'язаний з продуку-ванням ідей відповідно до певних завдань та певного часу.
Іншу групу факторів Гілфорд виводить із такої властивості інтелекту, як гнучкість. Ще в 1950 р. він припустив, що творчо мислячі люди є гнучкими мислителями. Вони швидко і з готовністю залишають старі шляхи мислення і переходять на нові напрямки вирішення проблем. Було встановлено дві форми гнучкості. Перша - спонтанна. Вона полягає у виробництві численних варіацій, вільних від інерції та персеверації (стереотипного повторення). Гілфорд зазначив також пристосувальну гнучкість, яка полегшує вирішення проблем, особливо неординарних.
Творчу оригінальність Гілфорд ставить поряд із гнучкістю, обмежуючи значення оригінальності як найбільш узагальнюючого фактора. Незвичність відповідей є принципом виміру оригінальності. Мабуть, більш точно цей фактор слід було б назвати фактором незвичності. Він виявляється в експериментах зі встановлення віддалених асоціацій або відношень (часових, логічних). Інший шлях виявлення оригінальності - кількість відповідей піддослідного, які можна вважати розумними.
Фактор редефініції - це здатність надавати старим інтерпретаціям знайомих об'єктів нового смислу, щоб використати їх або їхні частини яки-мось новим чином. Фактор розробки полягає в тому, що піддослідні, на-приклад, мають на основі однієї або двох простих ліній сконструювати більш складний об'єкт.
Останню групу факторів Гілфорд визначив як "муки роздвоєності". Це конвергентне мислення (поєднує факти з різних сфер людської діяльності) та мислення дивергентне (у схожому відшукує індивідуальні своєрідності).
На основі всіх згаданих факторів Гілфорд будує цілісну систему і на-зиває її структурою інтелекту. Всі інтелектуальні здатності людини знахо-дять певне місце в цій системі.
За Гілфордом, існує близько п'ятидесяти факторів інтелекту. Дослідження їхніх властивостей приводить до трьох способів класифікації, або трьох принципів, на основі яких вони можуть бути взаємно підпорядковані.
1) У залежності від виду матеріалу або змісту думки:
матеріал, що має певну чуттєву наочність, пов'язану з розміром, кольо-ром, конфігурацією і т. ін. Здатності, що використовують наочно-чуттєвий матеріал, утворюють загальну категорію "конкретної інтелігенції";
матеріал концептуальний або семантичний як результат абстрагуючої діяльності, протиставлений чуттєвій наочності. Тут постає "абстрактна інтелігенція". Оскільки вона утворює два класи, то краще говорити про ка-тегорії семантичної та символічної інтелігенції. Остання оперує словами, числами, різноманітними кодами;
2) У залежності від роду операцій. словесне розуміння; конвергентне мислення (наприклад, високому протилежне низьке, відносно слабкого піддослідний називає слова синонімічного значення: "пригнічений", "поганий", "принижений" і т. ін.);
дивергентне мислення (наприклад, цеглину можна використати для по-будови котеджу, забивання цвяхів, як прес і т. ін.);
3) У залежності від продукту мислительної діяльності:
класи;
єдності;
відношення;
системи і т. ін.
Різні здібності у їхньому відношенні до творчої активності мають і різні цінності. Про це Гілфорд говорить так: "Звертаючись до здібностей, що мають більший стосунок до творчості, стає очевидним, що риси рухливості, гнучкості та оригінальностіпов'язуються з загальною категорією ди-вергентного мислення. Фактор, відомий як чуття до проблем, має місце в категорії оцінки, а фактор нового визначення - в категорії конвергентного мислення. Інші здібності, які йдуть у бік від дивергентного мислення, також здійснюють свій внесок у продуктивну діяльність. Є підстава умовно визна-чити творче мислення як дивергентне, але неправильно буде твердити, що дивергентне мислення пояснює всі інтелектуальні компоненти творчого продукту".
Хоч Гілфорд заявив, що людський розум не може бути зведений до ма-шинного інтелекту, подана картина виявляється дещо статичною, а сис-темність факторів - умовною. Весь цей "куб" інтелекту показує лише еле-менти творчості, набір її передумов, і зовсім не зачіпає основної супереч-ності, основної рушійної сили творчості. Більше того, ні дивергентне, ні конвергентне мислення, взяті самі по собі, не можуть бути піднесені до рангу творчої діяльності. Правда, те, що Гілфорд відносить до змісту, має фігуральну (образну), символічну, семантичну та поведінкову форму і це, начебто, може стати формою вираження. Але, мабуть, і поведінковий рівень, за Гілфордом, не є об'єктивною реальною поведінкою. Процес вираження в цій теорії не протиставлений інтелекту і перебуває в рамках останнього; немає мови про суттєву суперечність між суб'єктивними продуктами інтелекту та їхнім вираженням.
Смисл творчості насправді треба шукати не в рамках однієї суб'єктивності, а у взаємних переходах суб'єктивності та об'єктивності, тобто вираження та інтеріоризації. Суперечність між ними - рушійна сила творчості. М.Бердяев у книзі "Смысл творчества. Опыт оправдания чело-века" відкидає проблему вираження та інтеріоризації, творчість у нього теж залишається замкненою в рамках суб'єктивності. І робить це Бердяев цілком свідомо, протиставляючи істинну суб'єктивність "примарній матеріальній об'єктивності". Для побудови задовольняючої гіпотези щодо природи творчості треба докорінно змінити наукову позицію: вийти за рамки чистого інтелекту і показати його відношення до практичної діяльності людини.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве