WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Суб'єктивність та її самопізнання на тлі цивілізації: божевілля і сексуальність. Герменевтика суб'єкта. М. Фуко (1926—1984) - Реферат

Суб'єктивність та її самопізнання на тлі цивілізації: божевілля і сексуальність. Герменевтика суб'єкта. М. Фуко (1926—1984) - Реферат

і у творах Сервантеса, Шекспіра або в гли-бокому психологічному інсайті і духовній кризі, які ми бачимо у Ніцше. Фуко відчуває, що теорія інстинкту смерті, запропонована Фрейдом, висту-пає одним із трагічних елементів, які ведуть людину всіх епох до поклоніння перед нездоланною силою. Це поклоніння було сповнене жарту і страху водночас. Зачаровані люди епохи Ренесансу малювали цей потяг, розхвалювали його, складали про нього пісні.
Ренесансна людина виявляла свою схильність до насолоди, проте страхітливо ставилася до хворих: їх садовили на корабель і віддавали на розсуд моряків, адже глупота й вода мали спорідненість. "Корабель дурнів" перетинав моря зі своїм "комічним і патетичним вантажем душі". Багато з хворих відчували задоволення і навіть лікувалися зміною обставин, в ізоляції; іншим ставало гірше, вони вмирали, відірвані від своїх сімей. XVII і XVIII століття переживали соціальний неспокій, економічну депресію, які вони намагалися подолати ув'язненням злидарів разом з кримінальними особами. Божевільні досить природно вписувалися між цими двома соціальними екстремальностями.
Традицію терпимості і м'якості ввели Тюк і Пінель - рятівники психічно хворих. Багато лікарів почали застосовувати доброту, клопотати про передання хворих сім'ям. Нарешті, законодавці порушили питання про роздільне утримання злочинців та нужденних від психічно хворих. Але в той час, як квакер Тюк застосовував релігійні принципи до своїх позбавлених розуму "друзів", великий Пінель часом не гребував навіть фізичними тортурами, які, звісно, не долали хворобливих ефектів.
Фуко у своєму предметі досліджень бачить людське, суто людське. Для цього він використовує не лише дані психології, медицини, соціології, а й питання релігії, етики, епістемології. Божевілля є дійсним проявом "душі". Різні теорії - від Античності до наших часів - бачили у хворобі несвідому частину людського розуму. І дійсно, студенти, які вивчають психічне, наба-гато краще дивляться у майбутнє та набагато чіткіше бачать марноту спроб людства лікувати ці хвороби за допомогою неадекватних засобів.
Фуко піднімає важливі питання про роль психічно хворої особистості у становленні цивілізації та про ставлення цивілізації до психічно хворої людини. Тут можна говорити про певну акцентуацію особистості, про її однобічність, але й про гостроту сприймання, про відхід від буденного ба-чення світу. З певними застереженнями Фуко стверджує, що великі творчі досягнення людства мають бути завдячені психічним "хворобам" геніїв. З іншого боку, тих, хто грабує, вбиває, знищує, ніхто не називає хворими. Гіпотетичне можна стверджувати, що здорова людина постала б у результаті ортобіотичного розвитку, але такий розвиток недосяжний. Берглер та інші психоаналітики доводили, що не можна знайти жодного психічно здорового творця, особливо з художнім баченням. Ч.Ломбрюо, мабуть, започаткував у книзі "Геній та божевілля" цю велику тему культури, хоч у літературі її репрезентували досить широко й на дуже високому рівні. Бажаючи показати поширеність цього феномена, Фуко наводить вислів Паскаля: "Люди за визначенням хворі, відтак не бути хворим є лише іншою формою хвороби". Також Ф.Достоєвський у своєму щоденнику зауважив: "Не можна карати позбавленням волі сусіда за те, що він переконаний у своєму власному здоров'ї".
Фуко має намір написати історію різних форм психічної хвороби, на основі яких одні люди навіть в акті суверенного, самодостатнього розуму ув'язнюють своїх сусідів, а інші вступають у комунікацію і взаємне пізнання через немилосердну мову "нехворобливості". Фуко звертається до нульової точки в перебігу хвороби, де вона ще є недиференційованим досвідом, а не розчленованим в результаті його самоподілу. Це своєрідне роздоріжжя, в якому Розум і Хвороба прямують або в один, або в різні боки, виявляючи глухоту одне до одного.
У кваліфікації хвороби Фуко вбачає сумнівну та незвичну сферу. Для дослідження її він відкидає ідею згоди остаточних істин і намагається ніколи не керуватися знанням про хвороби. Жодне з понять психопатології не може відігравати організуючу роль в історичному бутті людства. Те, що вважається конститутивним, є дія, що має виступити критерієм хвороби. Наука не здійснює цей поділ. Оригінальним вододілом є цезура, або пауза, що встановлює дистанцію між розумом і недорозумом та допомагає зро-зуміти феномен підкорення розуму недорозумом.
Таким чином Фуко визначає сферу, в якій людина психічно хвора і лю-дина "розумна" рухаються в різні боки, але не є роз'єднаними. Яким же чином вони розмовляють одна з одною? Тут хвороба і не хвороба, розум і нерозум виявилися безнадійно заплутаними: їх важко розірвати в той мо-мент, коли вони ще не існують, і так само важко, коли існують, взаємовідносяться через бар'єр, який розділяє їх.
Маючи перед собою світ розумової хвороби, сучасна здорова людина вже не вступає з нею в комунікацію: вона спрямовує до неї лікаря. Зі свого боку людина хвора спілкується з суспільством тільки за допомогою проміжного абстрактного розуму у формі порядку, фізичного і морального стримування, анонімного тиску групи, зокрема з використанням кон-формізму. Загальної, спільної мови тут немає. Іншими словами, більше немає розуміння хвороби саме як розумової хвороби; кінець XVIII ст. приносить докази неузгодженого діалогу між хворобою і здоров'ям, установлює розділення як уже здійснене і штовхає до забуття "заїкуваті недосконалі слова без фіксованого синтакту", в якому обмін між хворобою і розумом мав би місце. Мова психіатрії, яка є монологом розуму відносно хвороби, постала на основі такого мовчання. Фуко немає наміру написати історію такої мови, але радше археологію такого мовчання.
Греки мали прямий стосунок до того, що вони називали "orpis" (знання і досвід людини). Це було для них вироком. Творча розробка засад риторики Фразімахом, на думку Фуко, достатня для доказу цього, навіть якщо ця риторика дійшла до нас уже загорнутою в заспокоюючу діалектику Сократа, Але грецький Логос не має своєї протилежності.
Європейська людина з початку Середніх віків мала стосунок до того, що може бути названо хворобою, деменцією, нездоров'ям. Мабуть, західний розум запозичив щось із цих глибин, як розсудливість сократівських доказів дала щось для загрози пізнанню. У будь-якому випадку Хвороба та Розум у їхньому зв'язку утворюють для західної культури одну з рис її оригінальності.
У Середні віки аж до Ренесансу суперечки навколо хвороби були драматичними дебатами, в яких людина стикалася з таємничими силами світу; досвіди з хворобою були затьмарені образами Падіння і Волі Бога, звіриності і Метаморфози, а також усіма дивними секретами Знання. В наш час досвід хвороби залишається мовчазним у спокої науки, яка, знаючи над-то багато про хворобу, забуває про неї. Певна неосяжна й нерухома структу-ра не є ні драмою, ні знанням; вона є позицією, де історія демобілізована у трагічній категорії, яка і засновує, і спростовує її.
Велике питання, яке порушив Фуко, прямо стосується критерію божевілля, що його встановлює та чи інша цивілізація, а також несамовитості щодо оцінки психічного стану людини, несамовитості, яка приводить до "божевілля самого критерію". Мова йде не тільки про таку дисципліну, як психіатрія, - з її розумінням психічної хвороби, демаркаційної лінії між здоров'ям і хворобою тощо. Те, що звучало як "sancta simplicitas" у звер-танні Я.Гуса до жінки, яка щиросердно підкинула у вогнище і свою частину хмизу, в різні історичні епохи постає як вимога пануючої ідеології, що охоп-лює широкі верстви населення та існує вже як загальновизнане настанов-лення.
Яскравим свідченням цивілізації виступає феномен дисидента, який офіційно
Loading...

 
 

Цікаве