WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Суб'єктивність та її самопізнання на тлі цивілізації: божевілля і сексуальність. Герменевтика суб'єкта. М. Фуко (1926—1984) - Реферат

Суб'єктивність та її самопізнання на тлі цивілізації: божевілля і сексуальність. Герменевтика суб'єкта. М. Фуко (1926—1984) - Реферат

Перетворення - це рух, спрямований до свого "Я", це автосуб'єктивація. Тут має бути адекватне і повне відношення людини до самої себе.
Починаючи з XX століття поняття перетворення знову набуває зна-чущості, зокрема з вибором революційного шляху практики. На зміну владі церкви приходить панування партії. Тоді виникає головне питання: яким чином проголошення істини та управління собою й іншими людьми пов'язуються одне з одним? Для вирішення цього питання Фуко досліджує здійснення продуктивного пізнання - звичаю, характеру. Творення звичаю означає зміну способу життя людини і розглядається Фуко як корисне пізнання. Фізіологія, як її розуміли в стародавньому світі, мала давати принципи, що визначали би поведінку людини, критерій, що визначав би ступінь нашої свободи; це перетворювало людину, сповнену жаху перед природою, у вільну особистість зі спокійною волею.
Таку свободу дії має парезія (грец. відпущення, притулок, захист) як техніка, що застосовується у відношеннях між лікарем і хворим, вчителем та учнем. Знання тепер націлюються на речі, світ, богів, людей для зміни буття суб'єкта. Тоді його "Я" визначається як точка зору, як погляд на світ "згори вниз". Фуко аналізує тут переважно філософські погляди Сенеки Людський розум визнається однієї природи з божественним, що дозволяє людині рухатися від земних вад до Бога. Разом з цим це є проникненням в найглибші таємниці природи, що уможливлює кинути зверху погляд на зем-лю. Сполучаючись з божественним розумом, людина позбавляється своєї мізерності. Тут Фуко розкриває точку зору стоїцизму. Вивчення природи дає інструмент для звільнення "Я". Людина отримує самовладання у світі, вміщуючи себе у сферу абсолютно раціональну - світ божественного про-видіння. Людина визнає ланцюг причин і наслідків як необхідний і розумний. Основою звільнення від цього ланцюга є усвідомлення факту цього звільнення. Так, може, це і є відомий принцип: "Свобода - це пізнана не-обхідність"?
Самопізнання і пізнання природи тісно пов'язані. Це забезпечує са-моспоглядання, відкриває зв'язок людини з сукупністю настановлень та не-обхідних умов, раціональність яких є зрозумілою. "Я" вміщується в цілісність світу. Доброчинна душа спілкується зі Всесвітом, контролює себе у вчинках і думках. Мова йде не тільки про відкриття сутності душі, а й про шлях людини у світі, про дослідження суті речей та їхніх причин. Так здійснюється погляд на світ зверху вниз - духовний рух. Погляд цей стає всеохоплюючим.
В ідеї переображення Фуко вбачає тему повернення суб'єкта до самого себе. Цьому сприяють медицина, управління іншими (політика), управління самим собою, що суперечить християнсько-аскетичній відмові від себе. Ця ідея проходить у людській культурі крізь віки (Моптеиь, Штірнер, Бод-лер, Шопенгауер, Шцше). Опір політичній владі може здійснити лише відношення "Я" до самого себе. Тут виступає етика суб'єкта, що не є тільки предметом юриспруденції.
У цій елліністичній і римській вимозі повернення до себе Фуко бачить початкову форму таких наук про дух, як психологія та "аналіз свідомості". Це стосується й сучасного світу.
Проблема істинності суб'єкта ускладнюється тим, що в реальному житті він виражається в різних формах. Християнство йде від істинності тексту до самопізнання, а далі й до зречення світу. Постає питання відношення аскези й духовності. Функцію аскези Фуко розглядає як вста-новлення зв'язку між суб'єктом та істиною. Аскеза означає знання суб'єкта. Духовне знання передбачає ідею цінностей, зміну способу буття в залежності від знання. Це має визначати вчинки людини, щоб вона була такою, якою має і хоче бути. Проблема самопізнання суб'єкта приводить до його підкорення закону. Проте ні законослухняність, ні самопізнання суб'єкта не тільки не були основоположними, але й зовсім не існували в античній куль-турі.
Постає проблема комунікації між тим. хто має етичні установки, і тим, хто і'х не має і кому їх слід передати. Учень мав мовчати. Це був його людський обов'язок і технічний прийом. Парезія є процедура передання здорового глузду тому, хто має в цьому потребу. Це по суті означає "сказати все" - щиро, вільно, відкрито. Термін "парезія" пов'язується з вибором, з рішенням суб'єкта. У латинській мові це звучить як libertas.
Paresia - свобода того, хто говорить. А цим виражається його бла-городство, а не просто риторика. Парезія постає у поведінці і способі життя. Міркування і вчинки не можуть між собою розходитись. У цьому - цілісність людини і критерій справжнього філософа. Такими були Сократ, Сковорода, Соловйов. "Говорити те, що думаєш, думати те, що говориш, поводити себе так, щоб слова не розходилися з учинками. Цей обов'язок як добровільний акт лежить в основі дії... Глибинну сутність парезії складає тотожність суб'єкта висловлювання і суб'єкта поведінки". Звідси постають різні тлумачення змісту педагогіки і психогогіки.
Педагогіка є передання істини, психогогіка передбачає, крім цього, зміну способу існування суб'єкта. У християнстві головне навантаження припадає на того, хто потребує керівництва. А хіба в сократівських діалогах не так? Грецько-римська психогогіка була близькою до педагогіки: істиною володіє вчитель. У християнстві душа, яку просвітлюють, має сказати істину сама, а від цього змінюється спосіб її існування.
Зрештою, Фуко вирішує питання історичної психології - про цільну і роздвоєну особистість та формули її існування в світі у зв'язку з різними ідеологіями та рівнями самопізнання, у зв'язку з "турботою про себе". Мова йде про велику суперечність, яка міститься в самій людині: безпосередня щира відкритість людини перед світом і нагальна потреба замкнутися в собі перед перманентною ворожістю світу. Спроба скинути маску роздвоєння вимагає від людини героїчного діяння - вчинку. Але ця героїка вичер-пується. Людина відриває себе від світу, входячи в безконечну роздвоєність, яку не може терпіти.
Постає глобальна тема людського буття, людської культури. Парадокс цього буття полягає в тому, що культурною виступає та людина, яка вміє носити маску роздвоєності і не усвідомлює цього. Хронічне перевантаження людини у цій роздвоєності призводить не лише до невротизму, а й до тяжких психічних захворювань. Фрейдизм давно поставив цю проблему, але не розкрив її у повноті феноменальногометоду і широті історичного бачення фактів людського життя. Фуко ж присвячує цій проблемі окрему книгу.
Божевілля і цивілізація. Фуко подає у цьому дослідженні історію божевілля протягом так званого класичного віку: кінець XVI, XVII і XVIII століття. Він не подає історичну концепцію божевілля, а робить спробу висвітлити - здебільшого на основі документів - розумові хвороби, нестямні вчинки, безумства як вони існували у цей час та як пов'язувалися з тодішніми соціальними умовами. При цьому Фуко намагається відтворити негативну частину відповідних уявлень, які зникли під ретроактивним впливом сьогодення. Досить велика кількість праць про психічні відхилення розглядаються, зрештою, у світлі сучасних уявлень.
В кінці Середніх віків Фуко зазначає комічний і разом із тим трагічний аспект божевілля, як, наприклад, у лицарському романі XII ст. "Тристан та Ізольда". На прикладі ерачмівської "Похвали глупоті" показано, як зачаро-вуюча уява та деякі з її химер були властиві мислителям того часу. Фран-цузька революція підкреслила політичні, медичні та релігійні аспекти бо-жевілля. Навіть сьогодні, зауважує Фуко, наш так званий об'єктивний ме-дичний підхід - усупереч вигодам, які він приніс для подолання розумової хвороби - продовжує старий однобічний погляд. Глупота властива людям, вона має спільне коріння з поезією і трагедією. Вона виявляється як у психіатричних лікарнях, так
Loading...

 
 

Цікаве