WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Суб'єктивність та її самопізнання на тлі цивілізації: божевілля і сексуальність. Герменевтика суб'єкта. М. Фуко (1926—1984) - Реферат

Суб'єктивність та її самопізнання на тлі цивілізації: божевілля і сексуальність. Герменевтика суб'єкта. М. Фуко (1926—1984) - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Суб'єктивність та її самопізнання на тлі цивілізації: божевілля і сексуальність. Герменевтика суб'єкта.
М. Фуко (1926-1984)
Ідея психології самопізнання є суттєвою стороною принципу післядії.
З самопізнання починається взагалі психологія, ним вона і завершує безконечну кількість культурологічних кіл у пізнанні людиною самої себе.
Мітель Фуко, якого вважають класиком сучасної філософії, зробив самопізнання однієї з головних тем своїх філософських та культурологічних міркувань. Розвідки Фуко мають тісний зв'язок з етикою, педагогікою, а може найбільше - з психологією. Принаймні, Фуко у перетині різних культурологічних аспектів досягає всебічної постановки питання. Це дає можливість психологам знайти нові проблеми самопізнання. Та головне - реабілітувати його як важливий метод психології, а зрештою і єдиний, адже всі інші методи можуть бути продуктивними лише спираючись на нього.
Фуко народився в м.Пуатьє (Франція). Викладав у багатьох університетах світу, був директором Французького інституту в Гамбурзі, мав кафедру в найбільш престижному закладі - Колеж де Франс. Його курс лекцій, прочитаний там у 1982 p., стосується проблеми герменевтики суб'єкта.
Фуко є автором книг "Божевілля і цивілізація", "Історія божевілля у вік Розуму", "Порядок речей", "Народження клініки". "Дисципліна і покарання", а також "Історія сексуальності".
Герменевтика суб'єкта. Заклик до самопізнання Фуко пов'язує з вимогою виявляти турботу про самого себе. При цьому самопізнання тлумачиться як окремий випадок турботи про себе, як конкретне її застосування. Цей принцип був властивий Сократу в його ставленні до своїх учнів. Фуко намагається розкрити ідею, згідно з якою турбота про себе є основою належної поведінки в будь-якій формі активного життя, котре відповідає принципам духовної раціональності. Концепція турботи - епімслейї (що виступає у філософії Фіпона, Плотіна, Григорія Шсського) - це є певний образ дій аж до переображення самого себе. Згодом західна думка перенесла центр ваги на турботу про інших людей, про все, що існує в світі.
Причина такої зміни акцентів - у негативних побіжних відтінках зна-чення турботи і самопізнання, у нездатності мислителів запропонувати суспільству позитивну мораль. Правда, картезіанство знову вказало на са-мопізнання як на основний шлях осягнення істини. Вона освітлює суб'єкт, дає йому можливість здійснитися, реалізує його буття. Істина також передбачає трансформацію суб'єкта, яка в сучасному світі пізнання стає єдиним способом осягнення істини. Але тепер істина не може служити порятунком для суб'єкта, адже вона більше не діє на нього. Вона стає автономною рушійною силою пізнання. Ще у Спінози, Канта, Гегеля, Шопенгауера та Ніцше Фуко знаходить структуру такої духовності, яка ставила питання: як має перетворюватися суб'єкт, щоб відкрити собі шлях до істини? Те ж пев-ною мірою стосується також марксизму і психоаналізу.
Фуко вказує на "золотий вік" існування турботи про себе і культуру свого "Я" (І - II ст. до Р.Х.). Це не збігається з "осьовим часом", за К.Ясперсом, а мало б збігатися, якщо Фуко і він говорять правду. Лише віддаючи свою працю іншим, можна піклуватися про себе. Але це є рабство, яке тягнеться надто довго. Турбота про себе приводить до вміння управляти іншими. Має бути певна технологія поводження зі своїм "Я". Це практика духовної концентрації, відлюдності, терплячості у перенесенні страждань. Платон у терміні "chresis" (використання, стосунки з ким-небудь) показує трансцендентну пристрасть, яку має суб'єкт щодо всього, що його оточує, і до самого себе. Відтак він формулює поняття душі-суб'єкта.
Для розкриття ідеї самореалізації суб'єкта Фуко аналізує дієтетику, економіку, еротику. Дієтетика (вчення про розумний спосіб життя) показує зв'язок між турботою про себе та основним режимом існування тіла і душі; економіка - зв'язок між турботою про себе і соціальною діяльністю; еротика - зв'язок між турботою про себе і любовними стосунками. Фуко розуміє їх як сфери самореалізації суб'єкта, над якою височіє божественне самопізнання. Самопізнання і турбота про себе переплітаються взаємно.
Щоб пізнати самого себе, треба пізнати співвідношення "людина-Бог". Щоб пізнати самого себе, слід пізнати божественне.
Рух самопізнання приводить, зрештою, до мудрості. Це означає відрізняти істинне від хибного та знати як себе поводити. Платонівська і неоплатонічна традиція турботи про себе також має завершення в ідеї са-мопізнання, що є вищим і незалежним вираженням самого себе, "Я". Це є і визнанням божественного начала в самому собі.
Турбота про себе виступає як лікування душі. Самореалізація - це та-кож самовдосконалення. Фуко мав би сказати, нарешті, і те, що са-мопізнання - це самореалізація і самотворчість, причому оригінальна. Са-мореалізація тут тлумачиться як терапевтичний засіб. Іще Епіктет вважав свою філософську школу клінікою душі.
Самопізнання і самореалізація вимагають Іншого як посередника. Самореалізації досягає не кожний. Інший потрібний для її здійснення як дзеркало власної душі. Інший дає приклад, знання, майстерність. Зокрема, перехід від незнання до знання відбувається за допомогою Іншого. Так фор-мується суб'єкт самореалізації. Наставник виступає в ролі виконавця пере-ображення індивіда і бере участь в його формуванні як суб'єкта.
У зв'язку з цим постає проблема глупоти та істинної волі. Фуко тлумачить глупоту як відносну, фрагментарну, мінливу волю. Об'єктом справжньої волі виступає власне "Я". При глупоті воля і "Я" розімкнуті. Для переходу від одного стану волі до другого, як і при самореалізації, має бути Інший. Ним виступає насамперед філософ. Лише він знає, як себе поводити, адже філософія лежить в основі практики управління. Від принципових питань до питань повсякденного способу буття філософи виступають посе-редниками. Тут слід зауважити, що філософія виступає як форма мотиву всезагального, як життєве настановлення, як спосіб життя; завдяки їй людина стає несхибною в будь-якій складній ситуації. Це і є мотив виникнення філософії в осьовий час. Вона починає від знання світу і людини, а далі ви-значає стратегію поведінки.
Філософія як така шукає переходу від самопізнання до катарсису. Са-мопізнання слугує вступом до філософії, політики і катарсису. Якщо я за-безпечую процвітання інших, воно повертається до мене. Здійснюючи ка-тарсис, душа відкриває те, якою вона є. що знає і чого прагне.
Поняття порятунку Фуко розглядає як перехід від смерті до життя, від зла до добра, від тимчасового до вічного. Релігія виконує функцію спасіння, але й філософія має тут свою ціль у практиці, житті. Завдяки спасінню лю-дина стає недоступною нещастю. Це теми атараксії (спокою) та автаркії (самозадоволення як результат незалежності), що розглядаються Фуко у сенсі отримання винагороди - спасіння. Воно становить безперервну діяльність. Людина рятує себе заради себе і сама виступає засобом порятун-ку, щоб знайти саму себе. Такийпідхід до порятунку Фуко називає елліністичним і римським. Це вже не порятунок за допомогою держави, як це було у Платона, а праця над самим собою.
Період від Платона до Декарта Фуко характеризує так: на перший план виходить очевидне в інтуїції, а перетворення самого суб'єкта стає не-обов'язковим. Суб'єкт залишається тим, ким він є, істина відкривається йому в пізнанні, доступ до неї уможливлюється самою структурою суб'єкта.
Розкриваючи ідею перетворення, Фуко головне бачить у тому, що лю-дина звільняється від усього, що робить її залежною. Саме стоїки висунули вчення про перетворення як духовний акт. Пізнання відступає на задній план, а вперед виходять практика, аскеза, вправи.
Loading...

 
 

Цікаве