WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Структурний психоаналіз. "Феноменологія духу" Гегеля у світлі лібідозних потягів. Ж.Лакан (1901—1981) - Реферат

Структурний психоаналіз. "Феноменологія духу" Гегеля у світлі лібідозних потягів. Ж.Лакан (1901—1981) - Реферат

Едипового комплексу таким чином. У той час як Едипового батька, за Фрейдом, слід розцінювати реально, як біологічного батька, лаканівське ім'я батька оперує в регістрі мови. Ім'я батька є право. Легальне призначення батьківського імені для дитини означає зупинку для непевності щодо ідентичності батька.
Лакан не зрікається ідеї "трьох фаз", але наполягає на їхній інтерсуб'єктивності. Фрейдівська теорія стосується фізичного, а не сим-волічного. За Лаканом, усі наші фантазії - це символічна репрезентація бажання повноти. Фрейд стверджує, що раціональний дискурс можливий, навіть якщо він руйнується несвідомими силами. Для Лакана дискурс конституює несвідоме. Мова і бажання тому співвідносні. Бажання є онтоло-гічним, а боротьба за повноту вагоміша, ніж сексуальна сила. Бажання є метонімією бажання бути.
Якщо Фрейд говорить про інстинкти й потяги, Лакан звертається саме до поняття бажання, яке було запозичене з лекцій Кожнева про Гегеля. Ці лекції мали вплив не тільки на Лакана, а й на Сартра та інших. Кожнев розповідав про розвиток самосвідомості. Гегель стверджує, що самосвідомість розвивається із біологічної самості. Самосвідомість не реалізується за органічних вад. Нестача (зокрема, відчуття голоду) робить нас свідомими того, що є потреба в чомусь.
За Гегелем, наше бажання потребує специфічного об'єкта. Коли ми ба-жаємо не річ, а спілкування з іншими, ми стаємо людяними. Більше того, бажання є мобільним; воно може бути безперервно заперечуваним, але воно продовжується.
Особливий вплив на Лакана мав Гегель. Оскільки лаканівське розуміння бажання, потреби, вимоги було взято у Гегеля, слід знову повернутися до гегелівської феноменологічної драми про Пана і Раба. Звертання до теми "Пан і Раб" здійснювалось також Марксом і Ніцше, воно постійно відтворюється і в сучасній соціальній думці.
Гегель зауважив, що особа, яка уважно споглядає якусь річ, захоплена цією річчю і забуває себе (предметна свідомість). В його міркуваннях слово "Я" тут не трапляється. Щоб воно з'явилося, має бути наявним щось інше, ніж чисто пасивне споглядання. І ця інша річ є бажання. Дійсно, коли людина має досвід бажання, коли вона є, наприклад, голодною і стає свідомою цього, вона з необхідністю усвідомлює себе. Бажання є завжди відкритим для індивіда - саме як его-бажання, і для вираження бажання він має ви-користати слово "Я". Так тлумачить Гегеля Кожнев.
Бажання непокоїть особу, примушує її діяти. Дія спрямовується для задоволення бажання, але може це зробити тільки за умови негації, дест-рукції або, зрештою, трансформації бажаного об'єкта: для вгамування голо-ду, наприклад, їжа має бути переробленою. Отже, кожна дія є негацією. Буття, яке їсть, створює і захищає свою власну реальність шляхом подолання реальності інших за допомогою асиміляції та інтерналізації зовнішньої реальності. Загалом кажучи, "Я" як бажання є порожниною, що отримує реальний позитивний зміст завдяки негації, яка задовольняє бажання, руй-нуючи, перетворюючи та асимілюючи бажання "не-Я". Бажання - од-кровення порожнини, наявність відсутності відрізняється від бажаної речі. Воно спрямовується проти іншого бажання, іншої жадібної порожнини іншого "Я". Бажання є гуманним тільки як бажання іншого, а не тільки якщо хтось бажає бути задоволеним або, краще, пізнаним як гуманна цінність. Будь-яке бажання спрямоване до цінності. Бажати бажання іншого є реально бажати визнання. З цим безпосередньо пов'язується величний розвиток теми "Пан і Раб".
Якщо існують багатомірні бажання, що потребують універсального розкриття, то дія, котра народилася від цих бажань, буде нічим іншим, як боротьбою між життям і смертю. Ця боротьба завершується таким чином, що обидві протилежності продовжують існування. Одна з них, більше схильна до життя, ніж до смерті, стає підлеглою другій, пізнаючи її як Пана, але не пізнається нею. Пан, що не в змозі пізнати іншого, хто пізнає його, потрапляє у безвихідь.
Для Пана Раб здійснює роботу, щоб задовольнити його бажання. При цьому Раб повинен пригнічувати власні інстинкти, заперечувати або долати себе. Раб трансцендує себе в роботі, тобто він навчає себе. У своїй праці він перетворює речі й самого себе, водночас перетворюючись на Пана Природи, звільняючи себе від неї, від своєї власної Природи і від Пана. Це відбувається тому, що праця є самотворчим актом, яка може підняти Раба до свободи. Майбутнє та історія, таким чином, належать не войовничому Панові, а працюючому Рабу. Раб змінює себе, змінюючи світ.
За Гегелем, це є боротьба на смерть для збереження пізнання, яке приводить до відношення між вільною людиною і людиною, яка пригнічена нею. Людина є з необхідністю або Паном, або Рабом. Але різниця між Паном і Рабом може бути подолана часом. Панування і Рабство, отже, не є споконвічно даними або вродженими характеристиками. Людина не народ-жується невільною або вільною, а створює себе у вільній та вольовій дії. Характер протиставлення "Пан - Раб" є принципом мотивації історичного процесу. Все в історії є нічим іншим, як прогресивною негацією Панства самим Рабом. Зрештою, теза Панування і антитеза Рабства діалеістично до-лаються.
Колись Байрон у "Дон Жуані" прокоментував віршоване послання Суворова цариці Катерині II після взяття Туртукая: "Кого він сполучив - Бога і блудницю!" У випадку з Лаканом мова йде не про сполучення імен Фрейда і Гегеля, а про внесення фалічних уявлень у "Феноменологію духу". Що це - фарс чи просто "гра на нервах"? Розширення змісту феноменології чи її "стриптиз" у світлі психоаналізу? На ґрунті цієї феноменології Лакан розглядає проблему ідентичності та негативності в людському духові.
Кожна істота залишається тією ж самою, безконечно й вічно ідентичною для самої себе і тому такою, що відрізняється від інших. Але ідентичне буття може заперечувати або долати свою ідентичність з самим собою і ставати іншим, включаючи своюпротилежність. Ідентичність і негативність не існують ізольовано одна від одної. Подібно до тотальності вони є доповнюючими аспектами одного й того ж реального буття.
Теза описує даний матеріал, до якого додається дія; антитеза виявляє цю дію так добре, як і думка, що її одушевляє ("проект"); синтез показує результат цієї дії, тобто повний та об'єктивно реальний продукт, який може провокувати інші дії негаці. Людське буття є завжди негативно даним. Не-гативність є ніщо інше, як людська свобода. Свобода, яку реалізовано і ви-явлено як діалектичну або негативну акцію, є істотно творчою. Лакан ро-зуміє феноменологічний рух не як заміну одного даного іншим даним, а як подолання даних з перевагою того, що не існує. Отже, людина є ні ідентичністю, ні негативністю окремо, а є тотальністю або синтезом. Це означає, що вона діалектичне "долає" себе, адже зберігає і сублімує себе. Саме таким чином постає відношення індивідуальності та універсальності. Кожна людина бажає відрізнятися від інших. Вона хоче бути вираженою в унікальній окремішності як позитивна цінність відносно інших людей. Універсальність стосується соціального аспекту людського існування.
Індивідуальність є синтезом партикулярності та універсальності; в той же час універсальне буття є тотожним і антитетичним. Індивідуальність є тотальністю і буттям, яке є індивідуальним та у багатьох відношеннях діалектичним. Людина існує тільки для того, щоб розкритися, подолати себе діалектично (оберігаючи та сублімуючи
Loading...

 
 

Цікаве