WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Структурний психоаналіз. "Феноменологія духу" Гегеля у світлі лібідозних потягів. Ж.Лакан (1901—1981) - Реферат

Структурний психоаналіз. "Феноменологія духу" Гегеля у світлі лібідозних потягів. Ж.Лакан (1901—1981) - Реферат

дзеркалом" є метафорою. Ідея рефлексії була започаткована Гегелем. У німецькій філософії ставиться питання: що означає усвідомлювати самого себе? У самосвідомості суб'єкт і об'єкт є ідентичними. Але чи можу я рефлектувати в самого себе і рефлектувати щодо цієї рефлексії? Чи може самість, яка є самістю свідомості, схопити самість свідомості? Коли ми бачимо самих себе, ми бачимо тільки погляд. Ми не можемо підійти ближче того, що ми є. Це Лакан називає "безконечністю рефлексі?
Іншою важливою ідеєю Лакана є "діалектика визнання". Людина от-римує знання про себе, оскільки залежить від того, як інші реагують на неї. Деякі стверджують, що першим дзеркалом є обличчя матері, що інші люди передбачають постійність нашої самототожності.
Зі свого боку Лакан зазначає, що ніколи не можна отримати постійний стабільний образ. Людина намагається інтерпретувати своє відношення до інших, але завжди є можливість хибної інтерпретації. Ніколи не можна бути впевненим щодо значення відповіді інших. Хоч ідея нашої ідентичності існує, але вона не відповідає реальності; дзеркальний образ є тиловим відносно фронту.
Лакан наполягає на тому, що ми не маємо фіксованих, нерухомих рис, чим нагадує позицію Ж.-П.Сартра, виражену в ''Бутті і Нічому". У Сартра свідомість ніколи не може схопити самість. Рефлексія завжди перетворює суб'єкт в об'єкт. Сартр відкидає ідею, що потяги визначають свідомість, і підкреслює те, що "Я" уподібнюється тому, що є моїм, і ми самі перетворюємо себе в об'єкт. Ми часто будуємо характеристики ретро-спективно. Не слід думати про нас самих більше, ніж є в рисах нашого ха-рактеру. Це не є рухом до нашої екстремальності, не є осягненням нас самих як чистого Ніщо.
Лакан підкреслює, що немає суб'єкта виключно в репрезентації, що ре-презентація захоплює нас повністю. Я не можу ні повністю визначитись, ані уникати будь-яких дефініцій. Я є проблемою для себе. Як ми репрезентуємо самих себе - є завжди предметом інтерпретації з боку інших. Але будь-яка спроба "тоталізувати" щось, схопити, описати інше повністю була б безпідставною. Кожен має себе оцінювати так, як це роблять щодо нього інші.
Оскільки ідентичність особистості залежить від пізнання з боку інших, існує внутрішня напруга, почуття страху. Це є тема гегелівської розповіді про Пана і Раба. Гегель стверджував, що свідомість не може схопити саму себе без пізнання інших. Пан вимагає пізнання, спираючись на Раба, але це є саморуйнуючий процес. Пан жахається, адже пізнання самого себе залежить виключно від Раба. Ми зводимо інших до інструмента - дзеркала. Це вже є момент агресії, адже ми прагнемо подолати нашу залежність.
Постає запитання: чи можливе взаємне пізнання? Лакан твердить, що інтерсуб'єктивність не може бути цілком досягнута, адже ми ніколи не можемо увійти повністю у свідомість іншої особистості. Це неможливо через двоїстість знака. Існує розрив між сказаним та його значенням. Все це є ремінісценцією із Сартра, який сказав, що коли ми любимо інших, ми хочемо любові цих людей - і це настановлення перетворює любов на засіб. Тією мірою, якою особа є суб'єктом, інший є об'єктом. А між тим людина має потребу в повноті буття, в переживанні єдності, але така повнота практично недосяжна. У цьому питанні Лакан виходить за межі фрейдівської проблематики. Перелік відмінностей між Фрейдом і Лаканом продовжується за рахунок концептуалізації ego, тлумачення несвідомого, сновидінь та Едипового комплексу.
У ранніх працях Фрейда ego пов'язане з принципом реальності, а несвідоме віднесене до принципу задоволення. Пізніше Фрейд змінив свій погляд: ego формується шляхом ідентифікації з образами батьків. При цьому Фрейд ніколи не кваліфікував ego як ілюзорне.
На протилежність цьому Лакан переконаний, що ідентифікація стабілізує індивіда, але в той же час виводить його із самості. Він зазначав, що Фрейд виходить із потягів індивіда та їхнього задоволення, нехтуючи соціальними причинами. Для Лакана міжсуб'єктні, інтерсуб'єктивні відношення є вихідним пунктом міркування.
Якщо Фрейд вважав метою психоаналізу інтегрування потягу в гармонію з ego, якщо для нього несвідоме мало загрозливий аспект, то для Лакана це була ділянка "істини", автентичності. І все ж Лакан був переконаний, що несвідоме не може бути об'єктом знання, що ego проектує себе і тому може пізнати себе. Самопізнання, рефлексія в себе є неможливими.
У той час як для Фрейда несвідоме є суб'єктивним концептом, для Лакана несвідоме не є ні первісним, ні інстинктивним. Воно включається у все, що ми говоримо або робимо. Проте у намірах осягти несвідоме ми втра-чаємо його - як двічі втрачену Евридику. Несвідоме є те, що ми ніколи не впізнаємо, але це не означає, що до цього не варто докладати зусиль.
Два процеси мають центральне значення у фрейдівській теорії: первин-ний процес, який асоційовано з несвідомим (ірраціональна думка), і вто-ринний процес, асоційований зі свідомим (логічна думка). Коли об'єкт задоволення відкинутий, а життя є важким, люди часто відступають від ре-альності і долають фрустрацію у галюцинуванні. Але після певного часу для виживання індивіда принцип реальності входить у гру. Ego втручається, розділяє речі та припиняє галюцинацію. Вторинний процес переривається несвідомим. Людська раціональність порівнюється з тонким крихким фаса-дом, який несвідоме розриває навпіл. Вторинний процес більш схожий на первинний, ніж про це думав Фрейд.
У наших сновидіннях відбуваються первинні процеси. Фрейд удало назвав сновидіння "царською дорогою до несвідомого". Для Лакана сно-видіння не є образною репрезентацією; сновидіння є дійсним текстом. Про де він висловився так: "Сновидіння схоже на ігрову вітальню, в якій хтось має намір стати глядачем, щоб угадати добре відому розповідь або варіант її виключно за допомогою німого шоу. Сновидіння потребує мови. Для несвідомого воно є тільки одним із елементів вияву. Гра і сновидіння зро-стають за нестачі належного матеріалу для представлення таких понять, як причинність, суперечність, гіпотеза і т.д., і це доводить, що вони є насампе-ред формою написання". У сновидіннях постають процеси конденсації та заміщення. За Лаканом, у конденсації відбувається накладання знаків, які обирають метафору як поле свого вияву. Томупростий образ може мати різні значення. Заміщення означає, що активність несвідомого спрямована на те, щоб "збивати з пантелику" цензуру асоціюванням з метонімією (заміна одного слова іншим, перейменування).
Фрейд прагнув довести домінування культурного над природним. Лакан відкидає думку про вроджену людську природу. Природне - це реальне, яке не можна схопити в чистому вигляді, адже воно завжди опосередковане мовою. За Фрейдом, усвідомлення виступає трагічним елементом у природно-культурній дихотомії. За Лаканом, трагедія полягає у вічній нестачі цілого (єдності природного і культурного).
У фрейдівській теорії Бдипів комплекс розглядається у контексті теорії психосексуальності. На першій фазі інфантильної сексуальності - оральній - є потяг сполучення і знищення. Друга фаза - анально-садистична - асоціюється з підкоренням і домінацією. На третій - фалічній - хлопчик бажає материнської винятковості. Він боїться кастрації і розвиває в собі страх імпотенції. Це інтроекція батьківської погрози, яка приводить, зреш-тою, до подолання комплексу.
Лакан намагається раціоналізувати фрейдівське тлумачення
Loading...

 
 

Цікаве