WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Структурний психоаналіз. "Феноменологія духу" Гегеля у світлі лібідозних потягів. Ж.Лакан (1901—1981) - Реферат

Структурний психоаналіз. "Феноменологія духу" Гегеля у світлі лібідозних потягів. Ж.Лакан (1901—1981) - Реферат

відчуженням і суб'єктивністю. Самопізнання перед дзеркалом характе-ризується (десь між 6-ма та 11-ма місяцями) трьома прогресивними фазами. Спочатку дитина, що стоїть разом з дорослим перед дзеркалом, ніяковіє від порівняння цих двох зображень. У другій фазі дитина вже відчуває потребу розуміти образ, усвідомлювати, що відображення не є реальним буттям. Нарешті у третій фазі вона розуміє не тільки те, що відображення є образом, але й те, що образ є саме її образом і відрізняється від образу іншої людини.
Лакан переконаний, як це було властиве й Леві-Строссу, що Едипів комплекс є головним стрижнем гуманізації людини, переходом від нату-рального регістру життя до культурного групового обміну, а відтак - до суспільних законів, мови та організацій. Лакан стверджує, що дитина спо-чатку не прагне до контакту зі своєю матір'ю, не усвідомлює її турбот. Вона бажає, мабуть несвідомо, бути доповненням до того, що бракує матері- фалоса. На цій стадії Лакан називає дитину не суб'єктом, а "нестачею", нічим.
На другій стадії відбувається "включення батька", який відчужує ди-тину від предмета її бажань, позбавляє матір уявлюваних ознак фалічного об'єкта. Дитина тепер наштовхується на "закон батька". На третій стадії відбувається ідентифікація з батьком. Він відновлює у правах фалос як об'єкт бажання матері до того часу, як дитина стає додатком до того, чого у неї немає. Лакан називає це символічною кастрацією: батько каструє дитину відокремленням її від матері. Це є борг, який треба сплатити за те, що хтось стає цілком самим собою.
Едипів комплекс для Лакана не є стадією, подібною до інших у гене-тичній психології: це момент, в якому дитина гуманізує себе, усвідомлюючи себе, світ та інших людей. Подолання Едипового комплексу звільняє суб'єкта, даючи йому, разом з його ім'ям, місце у фамільній констеляції, оригінальний позначиш "Я" і суб'єктивності. Цей комплекс сприяє реалізації самості через участь у світі культури, мови й цивілізації.
Лакан продовжує думки Фрейда в дусі лінгвістичної та структурної ан-тропології. Несвідоме виявляє себе у сновидіннях, дотепностях, помил-кових діях, мові, симптомах. Несвідоме порівнюється зі структурою мови. Лакан доводить, що мова є ґрунтом для несвідомого, вона створює його й дає йому зростання. Але продукти несвідомого зовсім відмінні від того, що ми виражаємо словами. Ці формування спрямовуються такими механізмами мови, як метафора та метонімія. Свідоме міркування швидше схоже на рукопис, де текст спочатку був стертий, а потім покритий іншим. У таких рукописах первинний текст сприймається через розриви у другому. Справжня мова, тобто несвідоме, проривається через звичайні звороти у завуальованій і незрозумілій формі.
Лакан твердить, що завдяки характеру людського буття метафорична здатність слова дає можливість виражати безліч значень, і люди користу-ються такою здатністю для позначення чогось, що зовсім відрізняється від конкретного значення. Це можливість означення чогось іншого, ніж того, що відділяє мовну автономію від значення. Лакан наполягає на автономії означуваного. Він уподібнює метафоричні й метонімічні процеси у мові та конденсацію і виставлення зовні. Всі такі утворення несвідомого використо-вують ці стилістичні проекти для перемоги противників чуттєвості.
Через усі свої праці Лакан намагається пронести ідей" загальної ілюзії, що ідентифікує ego та самість. На протилежність тим, хто твердить "Я думаю, отже існую", Лакан проголошує: "Я думаю, де мене немає, тому я є там, де я не думаю". Або "Я думаю, якщо Я не можу сказати, що Я є". Відношення між "Я" та мовою для Лакана є одним із важливих моментів.
Проблема "Я" та ідентичності особистості репрезентує головні теоретичні розходження між Лаканом і Фрейдом. До цих розходжень можна додати проблеми значення потреб, запитів і бажань, смислу втрати. Розкриття відношення між "Я" та мовою показує, що Лакан формулює цілісну теорію мови, яку пов'язує з суб'єктивністю. Він переконаний, що не може бути людського суб'єкта без мови, проте суб'єкт не може бути зведений до мови. У їхньому відношенні мова має привілей. Якщо Ф. Де Соссюр допускав можливість людини перебувати осторонь мови, Лакан наполягав на тому, що ми всі занурені в буденну мову і не можемо без цього обійтися. Він заперечує метамову, оскільки люди прагнуть репрезентувати себе саме у мові. Доступ до інших здійснюється через мову. Згідно з Лаканом, психотична особа є такою, яка не може використати мову належним чином.
Соссюр розглядає відношення між знаком-символом як постійне і наперед встановлене та вказує на можливість прив'язати окремий знак до окремого позначуваного з тим, щоб сформувати лінгвістичні ознаки. За Лаканом, значення виникає тільки через міркування - як наслідок руху думки вздовж означеного ланцюга уявлень. Як і Дерріда, Лакан наголошує на взаємозамінюваності знака через здатність кожного позначуваного повернутися до функції знака. Як наслідок нерепрезентаційності статусу мови є те, що символ завжди має опертя.
У лаканівському погляді на мову один знак завжди вказує на інший і жодне слово не є вільним від метафоричності, адже метафора є одним зна-ком, що репрезентує інший. Оскільки певний знак може отримати сигніфікацію ретроспективно, жодна сигніфікація не є закритою, остаточно вирішеною. Кожне слово може бути визначене в інших термінах. Кожне слово, щойно виголошене, виявляє повний смисл, якщо сентенція закінчена, і воно, очевидно, є дійсно виголошеним останнім словом, яке ретроспективно встановлює повний сенс кожного слова, яке було перед цим. На його основі не можна передбачити, що слід говорити. Кожна сентенція завжди може бути доповненою. Не існує натуральної ланки між знаком і позначником. Один знак приходить, щоб підтвердити інший. Старий знак і те, що він означає, "витісняються в несвідоме".
Протягом свого життя індивід будує багато ланок сигніфікації, завжди підміняючи новими термінами старі. І завжди виявляється зростаюча дис-танція між знаком, що є доступним і видимим, і тим, що є несвідомим. У пізні роки Лакан виявив інтерес до ідеї вираження законів несвідомого в термінах математичних тверджень; через процес формалізації немовби постає можливість відшукати те, що ми не можемо математизувати.
Для доведення того, що всі значення мають двоїсту природу, Лакан наводить таку історію. Поїзд прибував на станцію. Хлопчик і дівчинка - брат і сестра - сиділи в купе напроти одне одного біля вікна, через яке можна було бачити будівлі впродовж станційної платформи. Поїзд зупинився. "Дивись, - сказав братик, - ми серед дам". "Дурню, - заперечила йому сестра, - хіба ти не бачиш,що ми серед джентльменів".
У цій історії кожна дитина має можливість бачити тільки одну з кімнат будинку; кожна дитина бачить повну відповідність між словом і "річчю" - шлях розуміння відношення між знаком і означуваним, що є повністю неадекватним. Зауваження, що дівчинка бачить "джентльменів", а хлопчик бачить "леді", означає, що кожен із них бачить тільки ознаки статі: кожна стать розташована в одній структурі і не в змозі бачити іншу структуру. Лакан, здається, хоче сказати: ми всі сидимо або на одному боці купе, або на другому, ми всі суб'єкти однобічної сліпоти, що спричиняється нашим місцем у купе; і немає іншого способу перебування в поїзді. Постає питання "Я" та його ідентичності.
Лаканівське використання ідеї "дитини перед
Loading...

 
 

Цікаве