WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Структура й типи людської особистості. Г. Айзенк, Р. Кеттел - Реферат

Структура й типи людської особистості. Г. Айзенк, Р. Кеттел - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Структура й типи людської особистості.
Г. Айзенк, Р. Кеттел
Ганс Айзенк - британський психолог німецького походження. Він роз-винув та експериментально перевірив описову теорію головних вимірів особистості, теорії причинності для цих вимірів, продемонстрував важ-ливість генетичних факторів у розвитку особистості. Айзенк створив широку шкалу генетичного вивчення емоційності, процесів зумовлення у пацюків; розробив модель IQ (коефіцієнт інтелекту), яка залежить від швидкості, помилок і аспектів тривалості розумових дій індивіда; запропонував і пе-ревірив двофакторну модель структури соціальних здатностей. Учений сприяв розвиткові клінічної психології в Англії: відіграв значну роль у ви-никненні та становленні біхевіоральної терапії; заснував і видавав "Журнал біхевіоральних досліджень і терапії".
Визначаючи структуру людської особистості, Айзенк насамперед ви-користовує протилежності екстраверсії та інтроверсії. У підборі рис цих особистісних спрямувань він іде торованим шляхом (Лазурський, Юнг, Кречмер та ін.).
Екстраверти виявляють себе в таких рисах, як афектованість (прагнення виразити емоції зовнішнім чином), бадьорість, веселість, вдо-волення, гумор, соціабельність, співчуття, нерозвиненість самосвідомості, висока рухова активність, низька наполегливість, поріг стримувань, повільне вловлювання. Послідовники Айзенка ще додали такі риск екстраверсії, як самоствердження та відсутність приниженості.
Якості інтроверта визначаються як діаметрально протилежні. У дослідженнях наполегливості не було знайдено кореляцій стосовно екстра-версії або інтроверсії.
Айзенк також висловив думку, що екстраверт виявляє типову жорсткість на противагу м'якості інтроверта. Ті, що мають жорстке наста-новлення щодо інших, схильні застосовувати примус, здійснювати тілесні покарання, стерилізацію, умертвляти у випадках невиліковної хвороби тощо. Інтроверти ж виступають за скасування подвійного стандарту моралі, смертної кари, проголошують пацифізм і т. д. Схильність до жорсткості або м'якості, на думку Айзенка, не залежить від віку або виховання. Правда, він припускає певні кореляції зі статтю, зазначаючи, що жінки м'якіші, ніж чоловіки. У сфері політики, суспільного життя виступають відповідно такі протилежності, як авторитарність та демократія. Утім зіставлення ради-калізму та консерватизму не підпадає під вихідну протилежність екстраверсії та інтроверсії.
Намагаючись знайти природничу основу для типології особистості. Айзенк указує на спадкові риси. Так, баланс збудження і гальмування має генетичні корені і визначає характер активності кори мозкових півкуль. Ек-страверт швидко створює коркове гальмування, проте звільняється від нього повільно. Інтровертові властиві протилежні здатності. Оскільки "мозкова кора контролює свідомість", екстраверти гальмують свідому думку і порівняно з інтровертами діють менш усвідомлено стосовно своїх міркувань. Айзенк тому зазначав, що екстраверти більш спонтанні у своїй поведінці, а інтроверти - більш стримані. Схематично це зображується так:
Інтроверти: коркове збудження поведінкове гальмування
Екстраверти: коркове гальмування поведінкова спонтанність
Уже на початку викладу Айзенком типології особистості стає зро-зумілим його серйозний методологічний прорахунок: на одну площину міркування зводяться феномени біологічні, фізіологічні, логічні, психо-логічні, соціальні, ідеологічні і т. ін. Головна психологічна проблема полягає в тому, що будь-яка особа не може бути визначена як інтроверт або екс-траверт. Це є лише моментами вчинкової активності людини. Оцінковий аналіз цього буде дано далі.
Айзенк використовує провідні досягнення біхевіорального напряму, включаючи павдовське вчення і новітні на той час відкриття у фізіології, пов'язані з властивостями ретикулярної формації. Тому він одразу визначає, що центром, який керує процесами гальмування і збудження кори, є саме ретикулярна формація. Експеримент, в якому досліджувались відношення "збудження - гальмування", охоплював 90 піддослідних з теми "екстраверсія - інтроверсія". Було відібрано по 10% найбільш інтровертованих і екстравертованих. Вони мали виконати дію, що вимагала певної витримки: стукати металевою паличкою по металевій плитці. Через хвилину з початку експерименту число піддослідних, які добровільно зали-шилися, було таким: з інтровертів - один, з екстравертів - 18.
Гальмування, яке виявилось у такого роду дослідах, Айзенк назвав ре-активним гальмуванням, запозичивши цей термін з теорії навчання К.Галла. Такий вид гальмування не має зумовленої природи і не пов'язується зі специфічним стимулом. Якщо індивід був стимульований тривалий час. кортикальне (реактивне) збудження зростало. Тому екстраверти сприймали обриси стимулу менш гостро, ніж інтроверти. Це приводить до певних висновків, зокрема до встановлення факту, що екстраверти переживають "стимульний голод" більш гостро, ніж інтроверти. Екстраверти перебувають у постійному очікуванні їжі, пиття, копуляції, більше палять і ризикують. Психопати, одинокі матері та ув'язнені рекрутуються, як правило, із екстравертів.
Б.Роджерс у своїй книзі "До побубони загальної теорії людської особи-стості" (1972) визначив: "Опис людської особистості передбачає розкриття того, що людські існування є, зрештою, відповідальними за їхній власний розвиток''. Роджерс міг би звернутися до думки Сократа, яку той вислов-лював, перебуваючи у в'язниці перед стратою: якби його вчинок завершу-вався фізичним рухом, то Сократ був би далеко від Афін - у Беотії або Мсгарах, проте він вирішив залишитися, щоб довести свою моральну перевагу над опонентами. Мабуть, цього сократівського феномена було б досить, аби реалістично поставитися до проблеми відношення тілесного, душевного й духовного і не намагатися відшукувати природничі засади духовного. Це останнє просвічується через тіло, а не перебуває в ньому як у субстраті. Співвітчизник Айзенка Ч.Шерінгтон висловився дуже обережно щодо ідеї матеріального субстрату психічного ("Інтегративна діяльність мозку"), запропонувавши зупинитися на дуалістичному тлумаченні цього питання. Після А.Бергсона, який показав неминучість паралогістичного мислення при вирішенні філософських методологічних проблем психології ("психофізіологічний паралогізм" тощо), знову застосовувати наївні підходи було б марнотратством дорогого часу вченого.
Досить абстрактно характеризує Айзенк протиставлення "невротизм - емоційна стабільність". Він ототожнює тлумачений ним феномен емоційної стабільності з тим, що був описаний Веббом у 1915 році. Вебб запропонував фактори: наполегливість, постійність, доброта, правдивість, усвідомленість. Айзенк суттєво доповнив цей список, підкресливши необхідність взяти до уваги довірливість, волю, самоконтроль, стабільність, нестачу емоційності. Але тут він не добачив того, що воля може бути різною; самоконтроль є в кожної людини, проте різного характеру; довірливість - риса моральна за своїм змістом - піднімається надтаким рівнем аналізу, як емоційна стабільність, і містить у собі всі методологічні вади щодо відношення тілесного, душевного і духовного, про які вже було згадано. І вже зовсім незрозуміло, яким чином нестача емоційності визначає емоційну стабільність.
Не виключено, що характерологічні,
Loading...

 
 

Цікаве