WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Софійність учинку: вищі цінності й суєта - Реферат

Софійність учинку: вищі цінності й суєта - Реферат

оцінені за допомогою антитетики категорій.
Лір поринає в суєту, коли ділить своє царство між дочками, але знову стає софійним, коли, сповнений каяття, держить мертву Корделію на руках, або ще раніше, коли він у бурхливу ніч залишається в полі. Справа не в зло-чині та покаранні. Це антитези, що не приводять до софійності. Вона - це сцени, в яких є дещо невимовне, до кінця не витлумачене. Якби їх можна було витлумачити!.. Проте вичерпна витлумаченість - це удавана софійність.
Річард III з однойменної трагедії В.Шекспіра спокушає леді Анну, яка йде за труною чоловіка, вбитого самим Річардом, і Анна погоджується. Це софійність. Лукреція, яка залишається чесною після безчестя, помирає, вра-жаючи себе кинджалом. Це також софійність. Порція, що виходить на ґанок будинку, хвилюючись за долю чоловіка, що пішов разом із заколотниками вбивати Цезаря, і сам Цезар, що промовляє у ситуації смерті "І ти, Брут!", і прохання матері Коріолана зняти облогу Рима - все це софійність учинкової дії. Новгородський князь Гліб після світоглядної суперечки з волхвом вбиває його мечем, оскільки доведення мислительного плану йдуть у дурну нескінченність. Натовп на форумі, підтримуючи спочатку праве діло Брута, бере потім бік Марка Антонія і кидається вбивати ворогів Цезаря. Все це, за висловом Г.Сельє про стрес, - "аромат і смак життя".
Софійність - це драматургічне розкриття характерів, ситуацій, само-розкриття світу, в якому люди бачать одне одного і знаходять між собою взаєморозуміння. Найвища мудрість звучить у словах Г.С.Скоаороди: тими ж очима, якими людина дивиться на Бога, Бог дивиться на людину. Це не просто спілкування як взаємодія різних сутностей, а взаємне проникнення. Не будь-який синтез, який зберігає антитетичність компонентів, а абсолютно нова якість стосунків. Таким є смисл слів Аль Фаріда, який у своїхпоезіях пропонує зруйнувати грань, що розділяє його і кохану, "щоб влити мене в тебе". Це взаємопроникнення попелу Сарданапала і Мірри. Це слова Фауста, коли він розповідає Маргариті про своє ставлення до офіційної віри, відтворюючи пантеїстичне настановлення на людське бачення світу: "Очі в очі чи не я тобі дивлюсь проникної" У цьому - вивищена мудрість земного життя. Премудрість стосується єднання людини з абсолютною сутністю, яка через людину сама себе споглядає, визначаючи себе до конечного і безконечно з нього до себе повертаючись.
Мудрість і премудрість розривають "порочне коло" етичних відносин. Етичне є водночас неетичне, що заводить людину у безвихідь. Людина й надалі перебуває у протиставленні вини й спокутування, любові й ненависті, добра і зла. Лише мудрість, вказавши на досвід етичного, піднімається над його антитетикою. Річард III не примушує силою леді Анну погодитись на побачення. Він лише створює в ній для цього психологічні передумови. Вона сама творить свою згоду, виходячи за межі етичних стосунків. Згода виступає як узгодженість позицій. Драматизм цієї справи - подальший розвиток змісту вчинку. Люди розвивають свої власні ситуації, потім, зустрічаючись, узгоджують їх.
Згода є результат мудрості, але іноді вона не встигає застерегти фатум етичного, внаслідок чого гинуть учасники нездійсненої згоди. Згода має ме-ханічний характер, коли мова йде про компроміс як спосіб її досягнення. Компроміс є поступка з обох сторін, він обтяжує мудрість стичними сто-сунками. Дійсна згода постає у переображенні учасників, яке стає їхньою спільною базою.
Переображення передбачає взаєморозуміння, потім - взаємопроник-нення, те, що в Біблії висловлено про стосунки чоловіка й жінки: хай будуть двоє однією плоттю. Але переображення іноді мислиться як втрата принци-повості, перехід на нову позицію. Звідси віротерпимість. Тут - ахіллесова п'ята релігії. Релігія повинна пов'язувати, але вона водночас розриває сто-сунки. Через дійсне переображення люди взаємно збагачуються, йдуть у ту безмірність і ту височінь, "де ти і я в єдине злились" (Аль Фарід). Усвідомлення минущості життя є мотиваційний інструмент згоди.
Взаєморозуміння і співчуття - шлях до згоди, але вони не обов'язково приводять до згоди. Коли сторони говорять, що вони виразили взаєморозуміння позицій, це означає тільки право й допустимість займати кожному свою позицію, а іншому не перешкоджати її здійсненню. Це далеко не згода. Остання передбачає підняття на всезагальну платформу, а не просто переробку з метою ототожнення учасників згоди. Це також не згода, яка може вказувати демаркаційні лінії - хто і де має право ходити, літати, плавати тощо. Шекспір має на увазі справжню згоду, коли говорить про "згоду струн у концерті", про те, що "одинокий шлях подібний до смерті". Людина хоча й залишається живою як індивід, помирає духовно, залишив-шись незрозумілою, не залученою з іншими у високу стихію згоди, узгодже-ності. Достеменна згода не є безпосереднє, коротке замикання інтересів уча-сників. Це буде тільки їх шматуванням, знищенням, проявленням нетерпи-мості. Коли інквізиція примушує Галілея сказати "зрікаюсь", вона розуміє згоду як знищення самобутності іншої сторони. Згода, якої потребує від Корделії її батько, король Лір, є потворне, деспотичне, і Корделія такого не приймає. Гинуть обидві сторони, і ззовні це здається гірким взаємним непо-розумінням. Усвідомлення хибних рішень нерідко приходить надто пізно.
Важлива не тільки згода з чимось. Це буде узгодженістю. Важлива сама згода як основа буття особистості, що постійно розширюється, вбираючи в себе подібний духовний зміст; згода є його ствердженням. Тих, хто бере шлюб, запитують про "згоду". Згода, узгодженість є висока форма соціальності, що виникла через переображення.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве