WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Софійність учинку: вищі цінності й суєта - Реферат

Софійність учинку: вищі цінності й суєта - Реферат

спрямована проти ''удаваних" цінностей земного світу, передусім проти ідолопоклонства (лейтмотив Святого Письма). У служінні ідолам його автори бачать витоки всілякого зла, втрату моральності, бо з однієї й тієї ж глини ліпляться глиняні жбани і створюється глиняний бог, тобто боготворяться глиняні жбани. Негативні сторони людської поведінки пояснюються спрямованістю до натуралістичного, матеріалістичного світогляду. Стверджують при цьому, що ті, хто вклоняється суєтному богові, "вилучають прибуток зі зла". Тобто створене зло намагаються повернути в бік видимості блага, щоб під цією видимістю продовжувати зло. Це найбільш збочена форма вилучення прибутку зі зла як духовна форма поневолення є найбільш гидкою, оскільки знищує,унеможливлює гідність людської особистості.
Закликаючи до мудрості, теологи вказують на практичну неможливість оволодіння нею. Людині відмовляють у здатності в усій повноті досліджувати премудрість, добиратися до її вихідних основ. Адже вона мислиться як до-основна, така, що існувала передусім. Надсвітова мудрість - Логос - оголошується Премудрістю; її витоки вбачають лише у розумінні вічних заповідей, що розуміються як наближення премудрості. Дорогу до неї вистилають любов'ю. Логос, розгортаючи свою премудрість, наділив нею люблячих його. Остання інстанція теологічної премудрості - це страх Господній, любов до Господа. Дійсно, корінь теологічної премудрості - у страху перед Божим покаранням. Виток, що стримує від зла! Тут ще не розкрито людину, основа її достеменної гідності - її самопокладання. Теологи винаходять далі риторичне багатоманіття для своїх проповідей, указуючи, що начало премудрості - у боязні Бога, її корінь - у боязні гос-пода. У цьому стилі, у формі приповідок складена скарбниця біблійної муд-рості. Одна з таких приповідок вимагає від людей випробовувати себе у горнилі знищення перед Богом, правда, з надією на те, що господь співчутливий і милостивий.
Теологія, заплутавшись у дослідженні основ премудрості, висуває ідею згоди (моральні міжособистісні стосунки та ін.), сподіваючись досягнути у цій сфері ствердження соціальних начал. Проте релігійний підхід до згоди приводить до резиґнації особистості, а переображення поведінкових наста-новлень має в своїй основі дуже абстрактні, фантастичні витоки. Крім того, премудрість теологічна часто постає звичайною житейською досвідченістю, що базується на спостереженні за поведінкою, вчинками людей. Проте жи-тейська мудрість нерідко несумісна з достеменним смислом згоди, коли взагалі пропонують віддалятись від ворогів, бути обережними з друзями.
За твердженнями авторів біблійних книг, більшість людей обійдені мудрістю. В дійсності мудрість - це всезагальна обдарованість, яка відкриває перед кожною людиною дорогу до розвитку конкретних здібностей. Мудрість потребує від людини горіння всіх пристрастей її душі, тоді вона може показати широту своїх здібностей. Хоча мудрість - ознака зрілої людини, проте їй необхідно вчитися від юності. Шлях цей важкий, проте вдячний. У ряді місць Біблія пропонує "мирський" варіант "педагогіки" мудрості, вбачаючи однією з її умов переймання досвіду старців. Указується на корисність слухати розумні приповідки. До видатної людини закликають ходити з самого ранку - "и пусть нога твоя истирает пороги дверей его".
Ідея згоди в теології підкріплюється передусім такою якістю характеру, як смиренність. Проте одностороння згода передбачає зміну лише однієї сторони. Опора соціальності у такій згоді по суті зникає. Такою є, наприк-лад, вимога релігійної мудрості - не просити у Господа влади, у царя - почесного місця. Передбачається згода за рахунок особистої гідності: ''глубоко смири душу свою" або "мудрость смиренного вознесет голову его и посадит его среди вельмож". Така смиренність вимагається на тій підставі, що у суспільній ієрархії на різних її рівнях передбачаються сумісні психо-логічні якості. Відтак висновок: який правитель народу, такі й служники при ньому, який головуючий над містом, такі й усі, хто живе при ньому.
Іноді в теологічних положеннях проголошується дуже обережна мудрість. Рабовласникові пропонується надати свободу "розумному рабу". А як же бути з іншими рабами? Є поради утримуватися від дій, що принижу-ють особистісну гідність ("не шути с невеждой") або все ту ж смиренність ("не засматривайся на чужую красоту"). Є приповідка, в якій життя, поведінка, вчинки розглядаються з позиції смертності людини, що відкриває єдину можливість уявити земний світ сповненим значних цінностей, насамперед морального порядку. Це стара життєва вимога римлян, до якої додано християнський мотив: "Во всех делах помни о конце твоем и вовек не согрешишь".
Передчуваючи суперечливість доброчинності, теологія здавна ставила певні обмеження в ? існуванні. Мудрість теологічна тому застерігає від без-умовної доброчинності, пропонує знати, кому робити добро. Особливо ре-комендує остерігатися ворога, навіть смиренного. Якщо смиренність прого-лошується найважливішою основою мудрості, метою переображення особи-стості, то чому слід також не довіряти переображеній людині? Тут вимоги теологічні й психологічне чуття вступають між собою у зіткнення. Вияв-ляється "мудра", вже грубо мирська недовіра до людини, яка зводиться до того, що достеменне переображення у поганої людини здійснитися не може. Перед смиренним ворогом пропонується бути чистим як дзеркало, оскільки він, не до кінця очистившись від скверни, може знову зайняти своє місце. Нерідко на сторінках Біблії розгортаються динамічні ситуації, звільнені від власне релігійних настановлень.
Викладається також мудрість "золотої середини", що має, між іншим, і східні корені: "не будь навязчив, чтобы не оттолкнули тебя, и не слишком отдаляйся, чтобы не забыли тебя". Людина визнається істотою, що страждає, що є обмеженою, якій не властиве безсмертя, а тому вона потребує по-блажливості.
Автори біблійних книг усвідомлюють суперечливість доброчинності, тому ставлять далеко не риторичне запитання: "Чи не вище слово доброго даяння?" Даяння, навіть добре, підміняє життєву ініціативу людини, підкорює її, ставить у залежність від інших. Проте ні в тому, хто дає, маючи, ні в тому, хто отримує, не маючи, це "перекидання" матеріальних цінностей не породжує моральних зрушень, а лише підкреслює протилежність цих двох людей, рівною мірою збочує їх обох.
У теологічному визначенні мудрості вказується, що вона має відчувати добре й зле між людьми, вміти розрізняти одне від іншого, проте поряд з тим необхідно усвідомлювати межі своїх можливостей, "своє невігластво". Головне поки що не сказане. Людина повинна піднятися над суперечливими стосунками
Loading...

 
 

Цікаве