WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Софійність учинку: вищі цінності й суєта - Реферат

Софійність учинку: вищі цінності й суєта - Реферат

несправедливість, найбільшу гіркоту життя автори біблійних оповідей уба-чають в тому, що не скоро звершиться суд над поганими справами, а то й узагалі вони залишаться без суду й покарання. Питання покарання зла в Біблії - душороздираючі. Праведників спіткає те, що заслужили б справи нечестивих, з нечестивими буває те, чого заслужили б справи праведників. Праведник гине управедності своїй, нечестивий живе довго у нечестивості своїй. Людині відмовлено в осягненні справ, які творяться під сонцем.
У "мудрому" розвінчанні соціального зла Біблія часто втрачає релігійну основу, більш сильними стають світські мотиви. Це стосується найважливіших питань життєвих цінностей. Людина не володар над духом, щоб утримати дух, і немає влади в неї над днем смерті. Живі знають, що пом-руть, мертві нічого не знають. Ненависть і ревнощі для них уже зникли. На-солоджуйся життям із жінкою, яку кохаєш. У цьому вбачають долю людини в її житті й трудах. Все, що може рука людини робити, вона повинна по си-лам своїм робити. Тому що в могилі, куди людина сходить, немає ні роботи, ні розмірковувань, ні знання, ні мудрості. Незважаючи на гіркоту існування, життя все ж краще смерті. Ця думка міститься у відвертому афоризмі: "Живій собаці краще, ніж мертвому левові". Прах повертається на землю, стає тим, чим він був до народження людини. Уславлення мудрості спонукає теологів давати низьку оцінку тим віковим періодам людського життя (дитинство, юність та ін.), коли мудрість по-справжньому ще не пробудилась, а життя сповнене суєти.
Слід, проте, сказати, що зрілість теж виступає по-своєму мудрим періодом у житті людини, бо передбачає вибір і установку градацій життєвих цінностей. Але тут усе ще значною є центрація, що виходить з пунктів щодо творчих успіхів людини. Вони найбільш дорогі для неї і тому стають опорними у з'ясуванні оцінок. Творчість у зрілому віці спрямована на створення градації цінностей, а це перша справа мудрості. Градація цінностей відкриває шлях учинку. Теологічна градація цінностей слабує на певний схематизм, чорно-білу палітру, світська має багату наповненість різноманітним змістом, що виразилося у знаменитому афоризмі Теренція: "Я людина, і ніщо людське мені не чуже".
У теологічному вченні премудрість тлумачиться як людинолюбний дух, що містить у собі моральні настановлення. Він протилежний лукавству, нерозумним мудруванням, намагається уникнути неправди. Він (непослідовність теології) проголошує принципи життєвої повноти у цьому світі, вимагає не прискорювати смерті помилками життя. Мова йде не лише про кількість прожитих літ, оскільки не у довговічності постає чесна старість і не роками вона вимірюється. Мудрість має своїм першим змістом моральне: безпорочне життя призначається до віку. Критерій мудрого оцінювання в теології - праведність учинків. Вона лежить в основі їх гра-дації - від таких, що не мають праведності, до сповнених нею.
У теологічному вченні праведність проголошена першим ликом щи-рості. Подвиги праведника вважаються його мудрими думками. Вони про-славляються як вища психічна якість людини, світле й нетлінне, що легко споглядається тими, хто любить праведність, і осягається тими, хто шукає її. Розмірковування про неї свідчать про довершеність розуму. Підкреслюючи, що початок премудрості - це щире бажання уміння, що головною турботою в учінні має бути любов як осередок моральних законів, теолог бачить у цьому шлях до безсмертя, бажання премудрості звертає до свого головного предмета - царства Бога. Так звершується теологічний поворот у тлу-маченні премудрості. Світські мотиви відходять на другий план. Пре-мудрість знову опиняється на рівні уподобань у градації цінностей. Із всеохоплюючої якості духовності, всепрощення і т.п. вона знову гостро протиставляє одне іншому (наприклад, земне - небесному) і втрачає якості премудрості.
Багатство зневажливо оголошується нічим у порівнянні з мудрістю. Вона вища за скіпетри й престоли. Мудрість передбачає уміння як результат завершеного універсального пізнання. Це уміння повинно відкрити загальний смисл буття. Воно пов'язує в єдине впорядкування світу, дію стихій, початок, кінець і середину часів, круги років і положення зірок, відмінності рослин і сили коріння. Але в єдності всіх ознак буття теологія настійливо протиставляє приховане та явне. У цей процес вона включає і художній метод, що дає змогу охопити цілісність проявів буття. Сама премудрість, що розмірковує над усім, повинна утримувати у собі багатоманітні якості людини відповідно до якостей світу, її тому визначають як дух - розумний, святий, єдинорідний, багаточастинний, швидкий, нестримний, благочинний, людинолюбний, твердий, нескоримий, спокійний, безпечальний, всеосяжний і всепроникний в усі розумні, чисті, найтонші духи, її тлумачать як божественний дар, який вводить людину у спілкування з Богом, або якості премудрості розуміються як творіння Бога. Але тут вже нишком виступають світські мотиви: життя, сповнене премудрості, - дійсне життя, в якому людина навчається цнотливості й поміркованості, справедливості й мужності. Ці якості вважаються найбільш корисними для людей.
Можна погодитися з тим, що мудрість проникає у давнє минуле, вгадує майбутнє (такою вважаються передбачення пророків), знає сокровенні тон-кощі смислу слів, розв'язує загадки, дізнається наперед про знамення й чу-деса, наслідки літ і часів, передбачає судові вироки тощо. Дійсно, як всевідання премудрість дає можливість справедливо судити людей. Але далі мудрість протиставляється пошукам смертних. Ці пошуки характеризуються як такі, що не мають певності й твердості, думки смертних оголошуються хибними. У цих твердженнях виходять з глибинного дуалізму між духовним і матеріальним. Останнє оголошується злим началом. Відтак твердження: тлінне тіло обтяжує душу, "ця земна храмина пригнічує багатоклопітний розум. Люди практично не можуть осягати те, що на землі, з труднощами осягають те, що є під руками, а те, що на небесах, - осягнути взагалі не можуть".
Теологія пов'язує найвищу мудрість з віданням про Бога єдиного, а не бога поганського, пов'язує феноменологічний шлях осягнення достеменного Бога, йдучи від величі краси творінь до пізнання винуватців їхнього буття. Поганців звинувачують у тому, що вони, не володіючи найвищою мудрістю, досліджували тільки тимчасовий світ, не знаходячи шлях до світу позачасо-вого. Відтак заборона називати богами справи рук людських (кумири та ін.). Поганці просять мертве про життя, молять про допомогу нездатне, силу хо-чуть здобути у безсилого. Мудрість визнається тільки у монотеїстичному настановленні, у подоланні вклоніння рукотворним речам.
Турбота теологів
Loading...

 
 

Цікаве