WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Смисл життя як провідна проблема ідеології. Смисл життя та "світове безглуздя". "Світогляд у фарбах". Є. Трубецькой (1863—1920 - Реферат

Смисл життя як провідна проблема ідеології. Смисл життя та "світове безглуздя". "Світогляд у фарбах". Є. Трубецькой (1863—1920 - Реферат

нього, і нашу єдність з ним. Гріх залежить від свободи.
Основна думка християнської теодицеї така: джерелом сумнівів - життєвих і логічних - є фатальне роздвоєння і суперечність між всеєдиним та його іншим. Всеєдність - це також факт досвіду, але ми часто знаходимо інше. Чи не є ця ідея Всеєдності ідеєю В.Соловйова! Всеєдність мислиться як співдружність. Справжнім другом Бога може бути лише істота вільна. Пасивне знаряддя не може бути другом. Обраним народом став той. що боровся з Богом, чинив йому опір. Лише людина, яка відпадає від Бога, може бути йому союзником. Вічна перемога любові йде услід за тимчасовим торжеством ненависті.
Відповідь на основне питання теодицеї Трубецькой формулює так:сво-бода тварі, яка визначилася щодо зла, не в змозі порушити повноти божест-венного життя, адже вона не породжує нічого субстанціального, істотного - тільки порожні привиди, її субстанціальний, істотний зміст - тільки в тій неподільній єдності з Богом, яку було уявлено в образі Богоматері.
Розглядаючи задум Божий про світ, Трубецькой виступає проти гно-стичного розуміння Софії. Здійснюючи вимогу Піфії - "пізнай самого себе", я знаходжу у своїй свідомості іншу свідомість, яка існує до моєї і більша за мою. Ця свідомість збігається з істиною і є всесвітньою і всеохоплюючою. Людська свідомість фрагментарна. Вона єдина для всіх. Зло само по собі не субстанціальне. Але що ж таке зло? Це питання паразита, каже Трубецькой.
Трубецькой говорить про світ як неподільне ціле, в якому всі частини органічно пов'язані єдністю загального життя. Але слід говорити і про ав-тономність усього цілого. С.Франк піде далі: у працях ''Душа людини" і "Смисл життя" він покаже дійсне місце автономного, яке є окрасою світобудови.
Розв'язуючи важливі питання теодицеї надто тоталітарне, Трубецькой мимоволі прокладає шлях до тоталітарної систематики людей. Тільки ідея Бога матиме згодом людські риси, - але в атеїстичному тлумаченні. А Трубецькой розвиває все ту ж думку всеєдності: "Кожна істота окремо є необхідним учасником повноти божественного життя". Так теодицея стає антигомогенною, і людина, оскільки вона живе життям цілого і виконує не-обхідну функцію для цілого організму, стає незамінним членом такого цілого. Тоталітаризм тут залишається тоталітаризмом, скільки б не говори-лося про божественні ідеї як живі творчі сили.
Трубецькой розглядає світ як заперечення Софії. Це - небуття відносин: світ є втіленням Софії, яка не вмішується в часовій дійсності. Світ прагне всеєдності. Дійовим здійсненням всеєдності і є Софія. Заспокоєння можливе тільки в повноті, цілісності, завершеності.
Образ райдуги у Трубецького подано, щоб розв'язати антиномію тимчасового і вічного. Райдуга виступає як символ надії, радості. У "Кільці нібелунгів" райдугу зображено як міст, перекинутий з неба на землю, що сполучає її з житлом богів - Валгаллою. Трубецькой бачить тут містичне одкровення. Райдуга - живий образ всеєдності, в якому небо і земля сполу-чаються в нерозривному цілому. Це не злиття, а органічне сполучення. В райдузі вирішується антиномія єдиного і багатоманітного, нерухомої повно-ти Безумовного і потоку тимчасового буття, що рухається до нього. Анти-номія часу і тимчасового вирішується не виключенням тимчасового, а його виповненням і завершенням, включенням у вічне життя. Так досягаються повнота всеєдиного життя і вічність.
Об'єктивно Трубецькой вводить у психологічні міркування ідею транс-цендентного ще на початку XX століття. Для Бога немає нічого по-тойбічного. Це поняття виражає лише нашу психологічну межу. У всеєдиній свідомості цю межу знято. Вічне слово підходить до нашої немочі та, олюднюючись, добровільно входить у людську психіку. А життя тварин, яке сполучилося з Богом, стає всеєдиним життям, а свідомість - всеєдиною свідомістю.
Трубецькой шукає суттєві зв'язки між творчим актом Бога у вічності і творчістю людської свободи у часі. Свобода визначається як можливість творчого самовизначення, як здатність творити нове. Ця проблема є про-довженням того знаменитого напряму у вітчизняній психології, який був започаткований Потебнею, Веселовським, Овсянико-Куликовським та ін.
Трубецькой тлумачить вічність так, що вона не відкидає, не заперечує, а стверджує необхідний зв'язок між вічним життям і подвигом людської свободи у часі. Особливо яскраво можливе вирішення антиномії виступає в музиці: в ній відкривається надчасове споглядання часової послідовності. "Вічний спокій як вічна правда світового фатуму", - ось те одкровення, яке було виявлено людству в Дев'ятій симфонії Бетховена і не в ній одній, адже синтез тимчасового і вічного притаманний усім вищим натхненням художньої творчості.
Трубецькой неодноразово підходить саме до проблеми творчості, коли говорить про смисл життя, про зв'язок психології та ідеології. Творчість виявляється тим синтезуючим поняттям, всеохоплюючою категорією, яка визначає мудрість завершення життєвого шляху людини у поєднанні посейбічного і трансцендентального. Вічність не пригнічує тимчасового, включає та охоплює в собі сам процес всезагального, чим стверджується не тільки реальність цього процесу, а й безумовне значення творчого акту лю-дини у часі.
Вічність творчого акту Бога - у завершеності його, в абсолютній емпірії, а людина сприймає цей акт психологічно у безперервному переході від моменту до моменту. Людина в часі творить перед образом вічності. Тут і відповідальність перед судом вічності. Трубецькой підкреслює, що дійсність нашої людської творчості не знищується фактом передвічного існування повноти буття: адже наш творчий акт бере участь у цій повноті.
Далі Трубецькой розкриває зв'язок творчого задуму Бога і людства, яке розвивається в часі. І тут, у цьому відношенні й постає образ Софії - Премудрості Божої. У вічному спокої божества творчий задум Софії до кінця розкрито і здійснено. Творча справа Софії відрізняється від творчості людини, але у Боголюдстві сполучається з нею в нерозривну єдність. Це і є поєднання людської свободи і сили Божої, яка творить.
Софія являється у творінні. Абсолютне, як його мислить Трубецькой, не є темою безодні, яка у плині часу наповнюється світлом. У ньому є спо-конвічне яскраве полуденне сяйво всеєдиної свідомості.
І тут Трубецькой висловлює у натхненних рядках один із своїх най-глибших інсайтів, які показують місце людської психіки на тлі вищої дійсності всеєдиної істини. Питання це можна поставити інакше: як в абсо-люті взагалі можливо щось відкрити і як у ньому постає психічне буття, зокрема людини? Трубецькой відповідає на це найпотаємніше питання таким чином: "Всі мої переживання і відчуття, а отже й усі мої
Loading...

 
 

Цікаве