WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Смисл життя як провідна проблема ідеології. Смисл життя та "світове безглуздя". "Світогляд у фарбах". Є. Трубецькой (1863—1920 - Реферат

Смисл життя як провідна проблема ідеології. Смисл життя та "світове безглуздя". "Світогляд у фарбах". Є. Трубецькой (1863—1920 - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Смисл життя як провідна проблема ідеології. Смисл життя та "світове безглуздя". "Світогляд у фарбах".
Є. Трубецькой (1863-1920)
Ідея смислу життя визначалася в якості надактуальної як ідея філософська (а разом і психологічна) у першій чверті XX століття. Згодом, не втрачаючи своєї актуальності, вона входить і у спеціально психологічну проблематику, насамперед у гуманістичній психології, у перехідних формах до психології канонічної. Чітко постає вимога такої проблематики у зв'язку з підняттям проблеми психологічного аспекту ідеології.
Саме в ідеології проблема смислу життя виступає центральною у зв'язку з логічним осередком психологічної системи. Жахи і надії XX століття дають підставу для такої проблематики. Ця найтеоретичніша проблема може мати й найпрактичніше звучання, особливо коли її ставлять належним чином. Саме Східна Європа, зокрема Україна та Росія, що переживали трагічні ситуації, спрямовані на подолання суспільного зла, дали світові значні розробки цієї проблеми. Будучи центром ідеології, вона наскрізь проймала й психологічні пошуки.
Трубецькой створював свій філософсько-психологічний шедевр "Смисл життя" у той час, коли жовтнева революція знищила стару Російську імперію. "Росія лежить у руїнах; вона стала вогнищем світової пожежі, що загрожує загибеллю всесвітньої культури". Якщо добре усвідомити такі ста-ни, виникає категорична умова і мотивація підняти відповідне питання - питання про смисл життя. Адже "потреба відповісти на питання про смисл життя в такі епохи відчувається найсильніше, ніж будь-коли".
Питання про смисл - це питання про безумовне значення чогось, що не залежить від якихось суб'єктивних настроїв. Смисл Трубецькой розумів як загальнозначущий зміст. Смисл є основою свідомості, він пов'язується з ідеєю цінності.
Загальнозначущий і позачасовий смисл є предметом пошуку для всякої свідомості. Смисл навіть виступає надпсихічним елементом свідомості. Свідомість плинна, смисл - незмінний і нерухомий.
Істина тлумачиться як акт свідомості, як всеєдина думка і всеєдина свідомість. У самопізнанні людина приходить до об'єктивної ідеї, тобто до надіндивідуальної, всесвітньої та безумовної свідомості.
Все життя - це прагнення до мети, а отже - й пошук смислу. Буденний досвід свідчить про безглуздя. Трубецькой аналізує негативні інстанції, які відкидають нашу віру в смисл. Замкнуте порочне коло - символ безсмертного життя. Данащи, Тантал, Сізіф - класичне вираження безсмисленості життя. Всезагальна суєта знущається над смислом, роблячи з нього якусь пародію.
У державному житті немає місця для безумовної гідності людини. Держава підкоряє духовне економічному. Так втрачається сама людина. Війна і мир як прихована війна: знову порочне коло. Завершується коло безглуздя, яке само себе стверджує. Та крізь життєву суєту виступає вимога смислу.
Хоч Трубецькой виступає переважно як філософ, він торкається таких інтимних струн людського життя, що не може не мислити психологічно. Адже смислом володіє не мертва природа, навіть не тварина, а людська особистість. Саме такий психологічний підхід він здійснює, зокрема, у розділі свого трактату під назвою "Життєва суєта і вимога смислу". Назва ця вже показує психологічну проблему. Людина перебуває у певній життєвій ситуації, що її Трубецькой називає "життєвою суєтою", а ця суєта вимагає від людини здійснити великий учинковий крок та осягти смисл свого буття.
Хоч світ безсмисленний, але людина це усвідомлює. Хто усвідомлює суєту, вже перебуває поза порочним колом. Людська думка знаходить точку опори поза суєтою життя, поза хаосом.
Над безконечними низками уявлень Трубецькой знаходить нерухому істину всього, в якій здійснено автоматичний синтез можливого змісту свідомості. Над гераклітовим потоком існує всеєдніша і безумовна свідомість. У цій свідомості міститься смисл істини всього, що є. Людина відштовхується від суєти не тільки думкою, а й волею, почуттям, усім своїм єством.
Суєта страждальна порівняно зі смислом, до якого прагне життя. Лю-дина бажає життєвої повноти, і цим положенням Трубецькой підходить до ідеї канонічної психології. Усвідомлення безсмисленного має в основі смисл. У повноті життя, яка торжествує навіть над смертю, і полягає смисл життя. Повнота життя, яка остаточно подолала смерть, та єдність усього живого в цій повноті в інтуїції світового смислу - одне і те ж. Людина є вісником чогось іншого належного, і Трубецькой тут порушує питання деонтології. Від людини чекаємо на одкровення цього смислу, підйому в інший план буття.
Трубецькой підносить читача свого трактату до поетичного оформлення ідеї смислу життя, і в цьому - пафос філософа-психолога. ''Совість щодо належного, яке піднімається проти суєти й обурюється приниженням людської гідності, ось той новий, яскравий вияв того властивого людині свідомості життєвого смислу, який не змивається потоком безмежного життя. Це - свідомість безумовної правди, яка повинна здійснитися всупереч неправді, яка панує в житті".
Читач бачить той же стиль міркування і стиль словесний, що й у М.Бердяева у праці "Смисл творчості, або Досвід виправдання людини". У різних темах різними мислителями виявляється один і той же пафос філософствування - психологізування. Людина прагне нічого іншого, як смислу, щоб ствердитись у бутті. Та й проблему творчості Бердяев підносить до рангу смислу життя, вважаючи, що головне у житті - творчість. Рух людської активності, який почався від "зустрічі", завер-шується "творчістю" - тим, вище чого у світі вже нічого немає.
Перша чверть XX століття запропонувала людині велику мету - у вогні великих страждань, світовій війні, погибелі відшукати смисл творчості, смисл життя, щоб жити з цим належним смислом, який відчувається за зовнішністю дії та запрошує людину у величний світ трансцендентальності одкровень. Трубецькой, як і Бердяев, говорить про безумовно належне, про правду щодо належного, про всезагальиу правду. Наше життя має спря-мовуватися до правди, яка і є смислом життя.
Цей пафос викладу думок ніби несвідомо наближається до біблійного стилю оповіді. Психологія знайшла в ньому силу одкровення, відчула найглибші питання людського існування і мала прийти до нових інсайтів у проблемі творчості людського буття. Але XX століття у першій своїй чверті здійснює різкий поворот до сцієнтизму. Найбільш згубно він позначився на психології - суто гуманістичній дисципліні. І мало пройти півстоліття, щоб вона відчула свій істинний поклик і звернулася до свого гуманістичного змісту. Але це відбулося не зразу.
Спочатку гуманізм не виходив за межі "перпонтівського" сенсу. І лише
Loading...

 
 

Цікаве