WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Смисл життя у його всеосяжній повноті. Підхід до єдності універсального та унікального. С. Л. Франк (1877—1950) - Реферат

Смисл життя у його всеосяжній повноті. Підхід до єдності універсального та унікального. С. Л. Франк (1877—1950) - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Смисл життя у його всеосяжній повноті. Підхід до єдності універсального та унікального.
С. Л. Франк (1877-1950)
У першій чверті XX століття серед психологів і філософів посилився інтерес до проблеми смислу життя. Проблеми психологічні піднімалися до справжнього філософського узагальнення, а філософська постановка питання незмінно спиралася на психологічні практично-теоретичні засади. Є.Трубецькой об'єднував у вищезгадуваному творі психологічний, філософський та релігійний аспекти, але провідним залишався аспект тео-логічний.
С.Л.Франк у праці "Смисл життя" (1925) намагався, як він сам про це каже, виразити релігійно-філософські ідеї в якомога доступній формі, спря-мовуючи свої роздуми лише до того, що має суттєве значення для життя. Книгу цю він написав уже в еміграції, в Берліні.
Проблема смислу життя у першій треті XX століття постала як потреба усвідомити те, що відбувалось у суспільно-політичному та культурному житті народів світу: післявоєнний період, перерозподіл сфер політичного та економічного впливу, епохальні знахідки у психології, філософії, літературі, а, може, головне - поява нових політичних формацій на ґрунті полярно зрозумілих соціальних спрямувань. Це була пора інтенсивного пошуку нового способу життя, намагань обґрунтувати відповідні Ідеї та втілити їх у реальність. Усі форми ідеологічного впливу було використано для реалізації такої мети. Відтак проблема смислу життя по-різному використовувалася ідеологіями того чи іншого ґатунку, що певним чином спрямовувало й психологічні пошуки.
Франк наголошує, що проблема смислу життя стосується всіх людей. Адже люди часто пригнічують у собі глибинні низки несвідомої тривожності щодо цього. "В Росії, - пише він, - зруйновано основи нормального життя. Не більшовики довели Росію до такого стану. Вони лише посилили усвідомлення видимості благополуччя, яке й раніше існувало в житті. Те, що відбулося, лише зняло примарний покров з життя і показало неприкритий його стан, чим воно в дійсності є саме по собі". Те, що трапилося в Росії, лише відверто виявило, чим є людське життя взагалі. В Росії можуть жити з мріями про щасливе майбутнє, а це є корінням моральної хвороби - революційності. Відбувається капітуляція перед сучасним та ідеалізація майбутнього. Питання про смисл життя підмінюється вказівкою "не робити хибне". Проте як би людина не вдосконалювала життя, питання про його смисл завжди буде одним і тим же. Єдина людська справа тільки в тому й полягає, щоб шукати та знайти смисл життя.
Життя наше осмислене, якщо воно служить якійсь розумній меті, ви-щому та абсолютному благу. Але благо має бути одночасно і самодостатнім, що перевищує мої особистісні інтереси, і благом для мене. Просте застосу-вання таких понять, як краса, істина, гармонія, не задовольняє нас. Благе життя - ось мета наших намагань.
Усе тимчасове має смисл лише як засіб. Сам час є вираженням світового абсурду. Життя повинне бути благом, тоді воно має смисл. А моє життя може бути осмисленим, коли воно перебуває у вічності. І я маю також усвідомлювати цей мій стан, і це сприяє усвідомленню нашої єдності з нашим абсолютним благом. А благо - не тільки в тому, що ми зігріті і збагачені, а в тому, що ми осяяні досконалістю. Благе, досконале життя, спокій задоволеності і світло істини є одне і те ж, а в цьому і полягає смисл життя. "Життя наше осмислюється, оскільки воно є розумним шляхом до мети або шляхом до розумної мети, інакше воно є безглуздою блуканиною", - стверджує Франк.
Аби життя мало смисл, необхідні дві умови. Перша - це існування Бога і наша власна причетність йому, досягненність для нас життя в Богові. Адже Бог - вічне твердження, вічне життя, абсолютне благо і всеохоплююче світло розуму. І друга умова: ми не тільки творіння Бога, не тільки глиняний посуд, який ліпить гончар, і навіть не тільки раби Бога, що виконують його волю, але й вільні учасники і співучасники самого божественного життя. Як же реально здійснити це? Чи не руйнується весь такий смисл перед фактом смерті?
Чи можна стверджувати, що не в надособистісній сутності і самодос-татній цінності людини можна знайти осмислення життя? Найближчим цілим є життя народу, батьківщини, людства. Але й вони безсмислені. Де тепер багатство індивідуальності, квітуча повнота і багатоманітне життя середньовіччя, яке, мов нездійсненна мрія, приваблює до себе чутливі душі, що зголодніли в пустелі сучасної цивілізації? Воістину слід дуже твердо вірити в абсолютну цінність зовнішніх технічних удосконалень - аеропланів і бездротових телеграфів, далекобійних гармат та задушливих газів, крохмальних комірців і ватерклозетів, - щоб поділяти віру в неперервне вдосконалення життя. Прогрес науки приводить до духовної сліпоти. І чи не бачимо ми, що культура та просвіта, осяяні науковим розумом і гуманітарними моральними ідеями Європи, дійшли до безлюдяності і стоять на порозі анархії, здичавілості й нового варварства? Чи не слід говорити про хибність "теорії прогресу"? Чи не має рацію А.Шпенглер, твердячи, що всесвітня історія є зміною народження, розквіту, занепаду й смерті окремих культур?
Пізнаючи смисл життя, слід збагнути, чи не є поняття смислу не-сумісним із життям, що сенс є лише відображенням відношення до чогось, що це відношення може бути до людей, народу, Бога і т.д. А якщо відношення до Бога з'ясоване, то чи є це остаточним смислом? Узагалі смисл життя - релятивістичне поняття, хоч його прагнуть підвести під якісь абсолютні критерії, субстанціальні поняття тощо. Реальний смисл воно має лише як поняття психологічне, а не філософське, як ціль життя. Ціль підносять до смислу, але смисл завжди опускається до цілі - в розумінні саме теологічному.
"Світ так побудовано, що, будучи сліпим і безсмертним у своїй течії, у своїх дійових силах, він в образі людського розуму разом із тим пронизаний променем світла, осяяний знанням самого себе", - стверджує Франк.
Через знання буття розкривається, усвідомлює і пізнає себе. І це, незважаючи на все зло реального безсилля, у своїй самобутності й незрівнянності великий і чудесний факт. У знанні ми вже не належимо до цього світу і не підкоряємося його безсмисленим силам. У знанні ми маємо непорушну опору. Адже знання надпросторове, надчасове, надсвітове, надемпіричне, це - внутрішнє буття нас самих. У цьому знанні є первинне світло Істини - єдине для всіх. Воно є відображенням Бога, виявом його у нашій свідомості та бутті.
Відтак наше прагнення відійти від світу, прийти до чогось іншого. По-шук Бога є великий факт реальності людського буття, і тут світиться прихо-ваний сенс. Потяг до абсолютного і Вічного свідчить про розлад між душею і світом, про нашу належність до більш глибокого й розумного буття. ''Ти створив нас для себе, і неспокійне наше серце, поки воно не знайде Тебе", - висловлювався Августин. Пошук Бога вже є дія Бога в людській душі. Августин радив: "Не йди назовні, іди всередину самого себе, і коли ти всередині знайдеш себе обмеженим, переступи черезсамого себе". У неза-доволеності безсмисленістю життя вже міститься оцінка життя з точки зору
Loading...

 
 

Цікаве