WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Смисл життя і життя, відповідне смислу. Стрес без дистресу. Г. Сельє (1907—1982) - Реферат

Смисл життя і життя, відповідне смислу. Стрес без дистресу. Г. Сельє (1907—1982) - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Смисл життя і життя, відповідне смислу. Стрес без дистресу.
Г. Сельє (1907-1982)
Ганс Сельє не створив окремого напряму в психології, проте його ідеї мають засадниче значення для її поступального руху. Відкриття фунда-ментальних законів людської поведінки дало змогу побачити особистість у новому світлі, а саме це здійснив Сельє. На основі своїх переважно природничонаукових досліджень, зокрема в галузі загального адаптаційного синдрому, стресу і дистресу, він спромігся вийти до проблем смислу людського існування і створив оригінальну психолого-етичну теорію. Коли вчений бачить загальнолюдські цінності, які є продуктом учинкової активності людини, розгляд навіть спеціальних питань його теорії набуває світоглядного значення. Відкриття Сельє мають стати засадою створення своєрідної системи психології або й цілого психологічного напряму. Питання пристосованих дій організму, стресу і дистресу, творчості, зокрема наукової, етичне перетлумачення природничонаукових і психологічних відкриттів, побудова етичної теорії альтруїстичного егоїзму - все це дає повну підставу відвести Сельє почесне місце в історії психології.
Сельє народився у Відні. З 1932 р. працював у Канаді. Виявив велику працелюбність і творчий пошук у науково-дослідній роботі. Йому належить більше тисячі публікацій, серед них 20 монографій. Сельє створив інститут, яким керував багато років. Був активним організатором досліджень проблем стресу, результати яких набули загальнонаукового значення, переступивши межу патофізіології.
У 1936 р. Сельє вказав на "синдром відповіді на пошкодження як таке". Цей синдром було названо "тріадою". Коли стресогенний фактор діє безпе-рервно, "тріада стресу" змінюється за інтенсивністю. Відповідно існує три стадії цих змін: а) мобілізація адаптивних можливостей організму; б) стадія тривоги. Щодо неї Сельє зазначає, що жоден організм не може постійно перебувати у стані тривоги. Якщо агент надто сильний, організм гине ще на стадії тривоги, протягом перших годин або днів. Якщо він виживає, за пер-винною реакцією обов'язково настає стадія "резистентності".
Другій стадії властива збалансованість у витратах резервів адаптації. Організм продовжує існувати, хоч вимоги до адаптивних систем мають підвищений характер. Оскільки "адаптивна енергія не безмежна", а стресор продовжує свій вплив, настає в) стадія виснаження. Тут, як і на першій стадії, виникають сигнали про незбалансованість стресогенних вимог середовища і відповідей організму на ці вимоги. Допомога вже не може здійснюватися за рахунок власних резервів, це лише заклик про допомогу із зовнішнього світу - підтримка або усунення стресора, що виснажує організм.
Колізійні ситуації можуть тривати короткий час, коли приходять на до-помогу завжди готові програми реагування. Ці ситуації (вже як тривалі) вимагають адаптивної перебудови функціональних систем організму, що має позначатись і на внутрішніх суб'єктивних станах. При тривалому пере-буванні організму в екстремальних умовах настають значні зміни - фізіологічні, психологічні та соціально-психологічні, які набувають уже незворотного характеру. Організм вступає у смугу патологічних пошкоджень, що може призвести до смерті. В подальших дослідженнях явища загального адаптивного синдрому було встановлено, що виникає стадія "супер- і гіперкомпенсації", коли вже незворотно пригнічені захисні механізми, виснажені ерготропні функції живої системи і починають домінувати трофотропні фактори, що неминуче приводять організм до колапсу, шоку й загибелі, якщо тільки не втрутяться зовнішні сили.
Не важко побачити, що теорія загального адаптивного синдрому (ЗАС) Сельє може бути зрозумілою як певний аналог розгорнутої вчинкової структури. Цей аналог показує, як саме виступає драматизм учинку, як він відбивається на психічному і фізичному здоров'ї організму.
Сукупність стресів та характер їхніх впливів на організм становить си-туативний аспект ЗАС. Порушення стабільності у відношеннях між "зовнішнім" і "внутрішнім" середовищем організму, тобто порушення гомеостазису, впливає, зокрема, на емоційну напругу, яка вимагає розрядки і відновлення гомеостазису. Оскільки порушення середовища триває, його напругу можна кваліфікувати як мотивацію, спрямовану на відновлення гомеостазу, або адаптацію. Сама адаптація передбачає ряд дій (включаючи зміни і внутрішнього середовища, і поведінки організму), які є вчинковими діями.
Поки що мова йшла про тривогу як формування ситуативних значень, про опір, резистентність, яка виражається у формі й силі мотивації, та про виснаження як результанту, виражену в учинковій дії (не обов'язково у тілесних зовнішніх рухах). Тут завершуються три частини, або етапи, ЗАС. Але Сельє суттєво розширює межі ЗАС, підключаючи до нього ідеї психо-логії творчості та альтруїстичного егоїзму, що вже буде означати четвертий пункт учинку - його післядію, або рефлексію, як установку на творче ово-лодіння ситуацією та середовищем з їхніми стресорами, а також формуючи загальну базу виходу із трагедійності ЗАС до моральної поведінки через ідею альтруїстичного егоїзму, що забезпечує дійсну адаптацію через світоглядне настановлення. Наукова проблема адаптації, актуальна і в сере-дині XX ст., коригується ідеєю творчості, яку можна розуміти як вищу, за-вершальну форму адаптації. Аналогічне подолання цієї категорії здійснював також Ж.Шаже, висуваючи ідею реадаптації як відновлення порушеної рівноваги організму і середовища, реадаптації, яка виражається у формі асиміляції та акомодації.
Сельє визначає стрес як неспецифічну відповідь організму на будь-яку вимогу. Дрижання на морозі для виділення тепла має специфічний харак-тер. Ліки, гормони мають специфічну дію. Але всі ці агенти мають і щось спільне. Вони ставлять перед організмом вимогу його перебудови з метою належної адаптації до труднощів середовища. Іншими словами: крім спе-цифічного ефекту, всі агенти, що впливають на людину, мають також і не-специфічну потребу здійснення пристосувальної функції, аби відновити нормальний стан. Шкідливий або неприємний стрес Сельє називає дистресом. На відміну від нього стресу не слід уникати. Він є і пристосуванням до змін середовища, і мобілізацією сил для захисту організму. Повна свобода від стресу означає смерть. Стрес супроводжується приємними переживаннями радості, досягнення, самовираження. Сельє вважає за можливе використовувати стрес і насолоджуватись ним, якщо краще зрозуміти його механізми і виробити відповідну філософію життя. ЗАС виражає загальний закон поведінки живих істот і включає три фази - реакцію тривоги, фазу опору та фазу виснаження.
Розкриваючи компоненти вчинку, Сельє спеціально зупиняється на мо-тивації, вказуючи на задоволення інстинктивних потягів, потреби у само-вираженні, накопиченні багатства, здобутті влади, творчості, досягненні мети. Всі ці мотиви зумовлюють людську поведінку. Це дає підставу пов'язати з ученням про ЗАС психолого-етичні проблеми.
Альтруїзм розглядається як видозміна формегоїзму, що породжує вдячність, - думка, яку ґрунтовно розвивав Г.Сковорода. Спонукаючи інших людей зичити нам добра за те, що ми для них зробили, ми викликаємо позитивні почуття до себе. Це і є альтруїстичний егоїзм. Заслужити повагу і вдячність - у цьому Сельє бачить підставу "природного" кодексу поведінки, корисної особі та суспільству. Альтруїстичний егоїзм він прагне зробити девізом загальнолюдської етики. Аналогічний закон діє і в тваринному світі. Зокрема, в колоніях клітин конкуренція перекривається взаємодопомогою. Існує і співробітництво між окремими живими істотами (симбіоз). Досконала система взаємодопомоги між частинами єдиного організму зводить до мінімуму внутрішній стрес та сприяє їхньому гармонійному співіснуванню.
Всупереч усім кодексам поведінки, які пропонують різні релігії, філософські і політичні системи, міжособистісні відносини у реальному житті залишаються вкрай незадовільними. У стресі, викликаному необхідністю співіснувати одне з одним, Сельє вбачає головну причину дистресу. Приязнь і вдячність, ненависть і жадоба помсти відповідають за наявність або відсутність дистресу в людських відносинах.
Людина робить вибір: або приймає кожний виклик і чинить опір, або поступається і скоряється. Тут кожний має керуватися природною філософією поведінки. Людям для щастя потрібні різні ступені стресу. Кож-ний обирає "комфортний" для себе рівень стресу. Слід ураховувати і циклічність життєвих процесів. Якщо цикл не повністю завершено, настає дистрес.
Біологічна необхідність повного завершення життєвих циклів по-ширюється і на довільну людську поведінку. Згадану циклічність Сельє відносить до трьох
Loading...

 
 

Цікаве