WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Символіка духу і психологічна система. "образ" і "річ". Е. Кассірер (1874—1945) - Реферат

Символіка духу і психологічна система. "образ" і "річ". Е. Кассірер (1874—1945) - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Символіка духу і психологічна система. "образ" і "річ".
Е. Кассірер (1874-1945)
Ернест Kaсcіpep відомий як представник марбурзької філософської тієї школи, учень Г.Когена і П.Наторпа, сповідувач методології та ідеології неокритицизму. Започаткована ще Кантом, критична рефлексія (як метод наукового аналізу) спрямовувалась на "нове" визначення меж та методів філософської науки у зіставленні з іншими формами соціального творення - мистецтвом, релігією тощо, загалом - культурою людства в усій сукупності багатоманітних її виявів. Кассірер відомий такими працями: "Проблема пізнання в філософії та науці у Новітній час" (1906-1940), ''Особистість та космос у філософії Відродження" (1927), "Філософія Просвітництва''' (1932), "Поняття субстанції та поняття функції" (1910), "Філософія символічних форм" (1937) та ін.
Всю культуру Кассірер розуміє як діяння духу. І чисту функцію пізнання, і функцію мовного мислення, і функцію міфологічно-релігійного мислення, і функцію художнього світогляду слід розуміти таким чином, щоб стало видно, як в усіх них відбувається не стільки певне оформлення світу (gestaltung der Welt), скільки формування світу (gestaltung zur Welt), об'єктивного смислового зв'язку та об'єктивної цілісності світобачення, стверджує Кассірер.
Відтак критику розуму Кассірер розуміє як критик, адже весь зміст культури - оскільки він Є щось більше, ніж проста одиничність, та оскільки він ґрунтується на загальному формальному принципі - має своєю передумовою первинну діяльність духу. Постійне підкреслення діяльного характеру духу визначає підхід до кардинальної психологічної проблеми XX століття: психіка (дух) виявляється, формується і здійснюється в діяльності. Цікаво, що Кассірер вважає цю думку основною тезою ідеалізму.
Зміст поняття культури невіддільний від основних форм і спрямувань духовного виробництва. Саме тут, як ніде, буття осягається тільки в діянні. І тут належне місце Кассірер відводить естетичній фантазії. Мова йде не про відображення світу, а про своєрідне самовідношення. Саме в духові й міститься останній притулок об'єктивності. Мова, міфологія, мистецтво, релігія, незважаючи на різні методи, мають одну мету - перетворити па-сивний світ простих вражень, в яких дух спочатку гадає про себе як впійманого, у світ чисто духовного вираження.
Якщо філософія мови має справу з внутрішньою мовною формою, то можна цілком допустити аналогічну внутрішню форму в релігії, міфології, мистецтві, науковому пізнанні. Це форма є законом їхньої будови. Цікаве зауваження: кожній основній формі духу, в міру її розвитку, властиве прагнення видати себе не за частину, а за ціле і претендувати на абсолютну значущість. Кассірер міг би додати, що це є серйозна закономірність, пов'язана зі створенням, зокрема, психологічної системи, з отриманням сис-темної єдності, що охоплює всю сукупність буття і духовного життя. Саме через це прагнення до безумовного кожен напрям продукує конфлікти куль-тури і антиномії понять культури.
Наука спочатку спирається на мову як на матеріал і основу, але в той же час виходить за її межі. Новий, немовний логос формує себе дедалі більш виразно й самостійно. Тоді наука та філософія вдаються до критики мови. Слід долати метафізичне гіпостазування якогось одного логічного, естетич-ного або релігійного принципу. Філософія має піднестися над цими окреми-ми формами, їх треба охопити як ціле, знайти між ними зв'язок, а не відношення до трансцендентного буття або принципу. Тому нову системати-ку намагалися створювати (Декарт, Гегель), шукаючи не рядоположеність, а принципи цілісності. На це Кассірер зауважує: якщо дотримуватись вимоги логічної єдності, то зітруться особливості, якщо спертися на індивідуальність, то в ній можна загубитися.
Кассірер пропонує говорити про ідеальний взаємозв'язок окремих га-лузей - мови й пізнання, естетичного та релігійного, - не втрачаючи своєрідності кожної сфери. Він шукає такий засіб, який оформлює дух в окремих напрямах, зберігає їхню особливу природу і специфічний характер. Тому Кассірер і ставить питання, чи є в різних напрямах духу така проміжна галузь, така опосередковуюча функція, що виявляє певні типові характеристики, завдяки чому її можна пізнати й описати. Засобом вирішення цього питання стає поняття символу.
Мова йде. зокрема, про знакові системи. Для побудови засад наук ство-рюється логіка знаків. Знак - не просто випадкова оболонка думки, це її необхідний істотний орган, інструмент повідомлення готового мисленнєвого змісту. Будь-яке справжнє струнке й логічне мислення знаходить підтримку тільки в символіці та семіотиці. Закон природи набуває вигляду загальної формули, а її можна уявити лише як зв'язок загальних специфічних знаків. Це стосується не тільки науки, а й усіх основних форм духовної творчості. Для цього створюється певний чуттєвий субстрат.
Кассірер говорить про всезагальне середовище (Medium), в якому "зустрічаються" всі духовні утворення. Зміст духу полягає тільки в його ви-раженні, ідеальна форма впізнається на основі чуттєвих знань, які її вира-жають. Чи можливо створити ідеальну форму через сукупність чуттєвих знаків, своєрідну універсальну характеристику, своєрідну ''граматику сим-волічної функції", якою можна було б охопити і генеральне співвіднести окремі вирази та ідіоми, які є в мові, мистецтві, міфі, релігії?
Для цього слід розкрити традиційне історичне поняття ідеалізму. Кассірер прагне здолати протилежність чуттєвого і раціонального. Але для "універсальної характеристики" слід долати цей старовинний дуалізм і чиста функція духовного сама має шукати в чуттєвому своє конкретне втілення. Чуттєве - це не просто реакція, а чиста акція. Це не просто враження, а вираження.
Саме тут Кассірер подає думки, які сприяють формуванню уявлення про психологічний канон. Він має завершуватись у своїй структурі не абст-ракцією, а конкретним живим образом (абстрактне - загальне - індивідуальне - всезагальне - наповнений живий образ). Саме цей живий образ і буде репрезентувати остаточну форму канону.
Канон - це не мертва структура певних компонентів, а їхня жива взаємодія. Догматичний сенсуалізм не тільки недооцінює інтелектуальні фактори, а й саму чуттєвість не розуміє у повному обсязі її поняття і тоталь-ності її дій. Це не проста імпресійність, безпосередня даність відчуттів. Адже є активність самого чуттєвого, своєрідна "чуттєва фантазія", яка виражається у різних сферах духовної творчості.
Духовна творчість полягає у створенні вільної картини світу; мова йде про світ, який за
Loading...

 
 

Цікаве