WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Самопізнання особистості у здійсненні та нездійсненні катарсису. Особистість як настановлення на післядію та як логічний осередок психологічної систем - Реферат

Самопізнання особистості у здійсненні та нездійсненні катарсису. Особистість як настановлення на післядію та як логічний осередок психологічної систем - Реферат

практики порадництва (консультування, психотерапевтичної взаємодії тощо).
Не кожна думка про ціннісні судження може бути правильною та нешкідливою (не говорячи про користь), навіть коли порадник упевнений у необхідності втручання в недоторканні права індивіда здійснювати власні рішення. Також не кожні судження самого порадника можуть бути індивідуально прийнятними, адже досить часто молода людина може здійснювати свідомий вибір того, чого слід уникати.
Слід підкреслити, що коли порадник говорить про загальнокультурні цінності (наприклад цінності, властиві традиції культури Західної Європи), він розглядає їх передусім як засади власного особистішого зобов'язання (перед культурою як такою, своїм пацієнтом, власним "Я" тощо).
Проблема цінностей ускладнюється, якщо постає питання про встанов-лення ролі та місця релігійних ідеалів у системі загальних ціннісних суджень. Ураховуючи релігійні спрямування особистості, порадник намагається інтегрувати окремі поведінкові патерни свого клієнта (як самостійної та самодостатньої особистості) в цілісну модель (філософію) життя.
Наука про людину: нові міркування. Сучасний стан розвитку психологічної науки можна кваліфікувати як наближення сутнісно нової епохи. Ця епоха має принести з собою більше, ніж зростання фізичного благополуччя у бутті. Вона має відкрити нові шляхи мислення і модифікації нашої системи почуттів. Ми маємо знайти самих себе з певними новими віруваннями і - над усе - здійснити ряд змін у способах, у які ми дотримуємось переконань, якими вони мали б бути.
Традицій її та наука. Розглядаючи проблему співвідношення особливого та універсального щодо науки, слід ставити питання про існування та застосування у психології універсальних понять, а також про співіснування в науці обох типів знань: універсального та одиничного (особливого).
При застосуванні наукових конструктів слід зважати на можливість по-милкового використання конкретних понять. Є сумні приклади того, як за-стосовувані в буденному житті конструкти переносилися без змін на наукове позначення та пояснення об'єктивної реальності. Наука ніколи не може бути цілковито об'єктивною: психології це стосується особливо.
Відома біхевіористична пояснювальна формула S-R (стимул - ре-акція), звичайно, є науковим конструктом, проте має відповідні межі щодо застосування для аналізу й тлумачення складних психологічних явищ та феноменів. Досить часто тому можна чути відгуки про цю формулу як реля-тивістську.
Психологія намагається розкрити та пояснити відношення універсального та одиничного з метою зрозуміти сутність індивідуального. Також психологія має бути здатною оперувати відповідним рівнем уявлень про відношення "person-to-person" з метою досягнення більшої об'єктивності в їх тлумаченні та побудові відповідних аналітичних і прогностичних моделей.
Феноменологія та екзистенціальна психологія. На думку Северина, сьогодні досить складно заперечувати факт існування феноменологічної та екзистенціальної психології як окремих своєрідних напрямів розгортання психологічного теоретизування і прикладного діяння. Витоки цих психологічних напрямів - у власне філософських традиціях феноменології та екзистенціалізму.
Проблема тут полягає в тому, що позитивістська традиція організації та проведення психологічного дослідження вступає у протиріччя з притаман-ними феноменології та екзистенціалізму засобами тлумачення явищ, що досліджуються й аналізуються. А відтак постає питання про співвідношення у процесі психологічного пізнання таких його змістових і формальних складових, як кількісне та якісне, вимірювання й значення, аналіз та експлікація тощо. Окремо стоять питання про експериментальну методологію, про сутнісне співвідношення дослідження та експерименту-вання. Остаточно в сучасній психології ці питання не вирішені.
Проте саме феноменологічна та екзистенціальна традиція у психології дають змогу сьогодні змістовно говорити про особистіснин світ як цілісне й генералізоване психологічне утворення. Загалом завдяки застосуванню ме-тодології феноменологічної та екзистенціальної традиції філософствування психологія, яка досить довго сприймалась лише як "біхевіоральна" наука, нарешті отримує методологічні засади більш поглибленого й особистісно зорієнтованого пізнання сутності людини, її духовної природи та індивіду-альності.
Підсумок. У виробництві наукових знань роль індивідуальної суб'єктивності не може бути применшена. Хоча екзистенціальна та феноме-нологічна психологія мають стосунки за посередництва їхніх філософських антецедентів, перші більше пов'язані з проблемами психіатрії та психо-терапевтичної практики, ніж емпіричних досліджень. Екзистенціальна пси-хологія виступила проти вимоги розглядати індивідуальність клієнта, на-чебто він є абстрактною системою потягів або сукупністю інтелектуалізованих компонентів. Слід підкреслити, що "особистісне експе-риментування" як технологія психологічної взаємодії зорієнтоване на ство-рення умов для самоактуалізації особистості. Загалом психолог, що працює у феноменологічній чи екзистенціальній традиції, покликаний розвішати справжню гуманістичну науку про людину.
Оскільки система конструктів не в змозі охопити повну реальність феноменів, прогрес у науці вимагає постійного перегляду її теорії або субсти-туції, що ніколи не є можливим при застосуванні єдиних постулатів. Оппенгеймер застерігає психологів не покладати свої концепції на поняття науки, які вже застаріли. Кун у своєму історичному аналізі виявляє, що певні арбітражні елементи ніби вбудовані в модель науки, пристосовану до певного часу. Тому традиційні припущення і вірування надійно захищаються у щоденній практиці науки. Нові ідеї, які руйнують парадигму, авторитетно пригнічуються так довго, як це можливо. Тільки коли надія нагармонізацію теорії з реальністю втрачається, трапляється ідеологічна революція. Настає час революції такого типу й для психологічної науки. Коч, Сегал, а також Лакмеп на прикладі американської психології твердять, про градуальний занепад впливу біхевіоризму, який більше не має домінантних сил. Роджерс також вдається до ілюстрацій того, як змінюються думки в біхевіоральних науках, які раніше мали сильний вплив на психологію. Прийшов час, підсумовує Северин, коли слід конституювати інший, більш правильний (як видається сьогодні), гуманістично зорієнтований підхід у вивченні природи людини.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве